Безпечне кохання: Я повинен сказати коханій, що в мене ВІЛ
Оксана і Максим зустрічалися два місяці. У них тільки розпочинався романтичний період, як хлопець дізнався, що він ВІЛ-інфікований. Сказати? Мовчати? Втекти від діагнозу? Про історію кохання, яка мало не закінчилася драматично, але має щасливе продовження, дізналася «КП».Хлопцю 23 роки. Вихований, відповідальний, грамотний, з вищою освітою, веде здоровий спосіб життя, працює. Змиритися з діагнозом не міг. Медичні працівники Світловодської лікарні порадили допомогу соціального консультанта проекту «HealthLink» «Прискорення сталої відповіді епідемії ВІЛ/СНІД на Кіровоградщині» благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький» Ольги Іваненко. Тоді Максим не знав, чи вона йому допоможе, але погодився. Треба було з кимось порадитися.
– Мені стало дуже зле. Звернувся в лікарню. Мене поклали в стаціонарне відділення. Під час обстеження виявили ВІЛ… Усе відбулося настільки швидко, я довго не міг отямитися від почутого.., – розповідає Максим.
– Симптоми хвороби свідчили, що з ВІЛ-інфекцією Максим живе мінімум п’ять років. Коли дізнався про хворобу – був у тяжкому шоці. Такого хвилювання я ще не бачила. Руки трусилися, не міг зібрати думки докупи. Я його заспокоїла. А потім Максим сказав, що в нього є кохана дівчина, яку він не хоче втрачати. Йому страшно, – пригадує перше знайомство з хлопцем Ольга Іваненко.
Максим дуже важко усвідомлював свій діагноз. Найбільш за все на той момент він потребував спілкування з коханою. Він був упевнений, що вона здорова, і дуже хвилювався, щоб убезпечити її від хвороби, і як складатимуться їхні подальші відносини.
– Нарешті я наважився. Вирішив так: якщо Оксана – моя людина, вона мене зрозуміє і не залишить… Ми сиділи на кухні, пили каву. Я взяв її за руку і сказав: «У мене ВІЛ». Оксана розхвилювалася, не знала, що мені сказати. А я не знав, як заспокоїти її… Тоді я попросив Оксану зустрітися з Ольгою – своїм соціальним консультантом, яка розповіла мені багато нової інформації про ВІЛ, яка знає, як підійти до людей у такому шоковому стані… І Оксана погодилася, – розповідає Максим.
– Спочатку дівчина сказала, що їй треба переосмислити всю ситуацію. Потім ми з нею зустрілися. Їхні стосунки тільки зароджувалися. Але між ними уже спалахнув вогник кохання. На той момент я надавала психологічну підтримку не стільки Максиму, скільки Оксані. Я їй пояснила все доступно, відверто. Дівчина задавала мені багато запитань. На щастя, вона зрозуміла, що ВІЛ – не вирок, – каже соціальний консультант.
Після цієї бесіди, дівчина більше не сумнівалася, що їхнім почуттям і майбутньому може щось загрожувати. Є лікувальна АРТ-терапія – і це головне. Оксана не залишила хлопця, а стала його підтримкою, опорою. У їхніх стосунках відтоді була лише довіра і взаєморозуміння. Їхні почуття перейшли на новий етап…
– Молодята готуються до весілля. Я щаслива, що змогла бути корисною у їхніх долях. Максим був відвертим – і це головне. Він захистив їхні стосунки і убезпечив дівчину від ВІЛ-інфекції. Нехай у них все буде добре, – радіє за закохану пару Ольга Іваненко.
текст: Вікторія Семененко
фото: ілюстрація
