(Не)відомий художник розмальовує стіни на вулицях Кропивницького

, Наталка Маринець

10181Замість реклами наркотиків і нецензурних слів на іржавих парканах, закинутих переходах і забутих приміщеннях – мотиваційні написи, замість вандальних малюнків – портрети митців. Торік у Кропивницькому невідомий художник почав перетворювати занедбані стіни на витвори мистецтва. Втім хто він – досі достеменно невідомо. Він не зустрічається з журналістами, не показує свого обличчя, але про нього говорить чи не все місто. «КП» розшукала вуличного митця і дізналася про нього трохи більше. Дмитрові 31 рік, за освітою – вчитель образотворчого мистецтва. Зараз займається веб-дизайном, пише живопис, готується до персональної виставки і чекає сприятливої погоди для нових графіті-малюнків.

– Чому вирішили розмальовувати стіни і паркани?

– Був вільний час. Щоб не байдикувати, вирішив пофарбувати стіни, зробити щось корисне і цікаве, так би мовити, для людей. Мені подобається малювати. Крім того, в нашому місті, порівняного з іншими, такими як Київ, Одеса, немає стріт-арту. Можливо, хотілося б своїм мистецтвом привабити туристів (але це не точно), нехай всі знають, яке у нас гарне місто Кропивницький.

10182– Як обираєте локації і що саме на них малювати?

– Обираю найбрудніші стіни, які не вписуються в колорит міста. Зафарбовую рекламу наркотиків. Який наносити малюнок підказує все, що оточує стіну. Навіть коли я впевнено приходжу до стіни з ескізом, який хочу намалювати, на місці його можу кардинально змінити. Не знаю, що мені підказує так робити, але це явно на якихось внутрішніх відчуттях. І, звичайно, враховую локацію – де ця стіна, які люди ходять там найчастіше, їхній вік, що розташовано поруч. Наприклад, портрет Василя Ломаченка я намалював для натхнення хлопцям, які займаються в школі боксу на факультеті фізичного виховання. Вони часто бігають уздовж річки по набережній, і я подумав, що Ломаченко – це той спортсмен, на якого варто рівнятися.

– Де був перший малюнок?

– По вулиці Преображенсь­­кій – чоловік у човні і слова «Щасливий, бо іду», тому що дійсно щасливий, що іду.

– Чому саме чорно-білий арт?

– Надихнувся сучасними вуличними художниками. До того ж, кольорових банерів, логотипів, білбордів, яскравих і кольорових вивісок дуже багато. Вони не прикрашають місто. Вирішив додати якоїсь строгості чи що. Чорно-біла класика. «Як книжка пише».

– Яку використовуєте фарбу?

– Фарба найдешевша фасадна – чорна і біла. Ціна за 3,5 кілограма – від трьох сотень гривень. Біла фарба трохи дешевша, але не у всіх магазинах. Не відмовлюся і буду щиро вдячний, якщо хтось зробить мені хорошу знижку на фарбу або просто вручить пару відер.

– Ви довгий час приховуєтесь від публічності, не хочете говорити на загал, однак залишаєте на малюнках посилання на сторінки у соцмережах.

– Я і зараз не говорю про себе і показую себе тільки у вузькому колі людей, які мене знають. Це заради власної безпеки, скоріше. Чомусь я не готовий до популярності і ніяковію, коли мене впіз­нають. А посилання на особисту сторінку я на перших трьох роботах залишив, потім зрозумів, що мені це не потрібно і створив сторінку, де показую малюнки на стінах, свою творчість і то, не всю, бо велика частина людей дивиться виключно публікації про стіни.

 

1018310184

– Вас між людей інколи називають вуличний художник, кропивницький Бенксі (анг­­лійський художник графіті, особу якого досі не встановили – «КП»). Як би ви себе охарактеризували?

– Невідомі художники мене завжди вражали і вражають. Це, як мінімум, цікаво. Чи забув підписатися, чи він щось задумав. Я свій живопис підписую через один, через два, не спеціально. Якщо дарую, то підписую. Так, мені подобається Бенксі, я знаю про багато його робіт і дійсно хотів би в майбутньому бути на рівні з ним. У нього дуже хороший рівень у малюванні. Мені, звичайно, потрібно працювати ще над собою, тому вчуся, розвиваюся. Бенксі за допомогою трафаретів малює, я – більше пензлем. Але трафарети теж подобаються і малюнки в мене є трафаретні. Хоча практика показує, людям більше подобаються, коли малюнок зроблено пензлем. Скоро мої роботи з’являтимуться в різних містах нашої країни. Хочу всіх попередити, що чисті, акуратні стіни й архітектурні пам’ятки я не фарбуватиму, щоб не переживали.

10185– Що малюватимете далі?

– Ідей ще багато – від портретів до сюжетів, тварин, собак, котів, можливо, пейзажі, ще думаю зобразити дещо з архітектури нашого міста, вона у нас нереально красива. Ескізи та ідеї придумуються постійно, завжди шукаю, малюю і думаю про це. Якась частина ідей та ескізів не будуть реалізовані, бо стін для них не знайду, або мені ця ідея перестає подобатися. У мене ще є портрети маслом – кілька десятків. Хочу зробити виставку. Поки не знаю де, можливо, попрошу в художньому музеї. Але роботи дивні, не всім таке подобається. Якщо у нашому місті не вийде, буду намагатися в інших містах.

– Кілька ваших робіт «доповнили» місцеві жителі своїми непристойними малюнками, дописали нецензурні слова. Зокрема, був випадок, коли жінка червоною фарбою написала на одній із ваших робіт «долой писимизм, да зравствует аптимизм! Ура КПСС» (граматика збережена – «КП»). Як реагуєте на таке?

– Спокійно. Є люди, які намагаються зробити щось гарне, а є люди, які псують цю красу. І ті, і ті наповнюють один-одного. Тому має бути баланс. Якщо всі стіни, які я пофарбував, відремонтують, зроблять, приведуть до ладу і приберуть мої малюнки, я радітиму, що таким чином хоч чогось досяг, що відреставрували стіни, які цього потребували. Якщо просто зафарбовуватимуть – ну, це таке, піду намалюю на іншій стіні, адже занедбаних стін і парканів багато. Лаятися і сперечатися через це не збираюся.

фото: Ігор Демчук

e-max.it: your social media marketing partner