Плішки: Розвалені будинки і криниці нагадують про колись бурхливе життя села
Домівки села Плішок сьогодні розкидані на двох вулицях. Втім дорога закінчується ще на першій вулиці, по другій іде польовий накат. Після дощу або снігу він розкисає, а тому місцеві знають – їхати далі не варто. Водій машини «КП» цього не знав, тому двічі довелося штовхати автівку з багнюки. Всього у селі залишилося цілими зо два десятки будинків, у яких мешкає восьмеро пожильців. Ще кілька хат стають на літо дачними. Тут гарна природа і сприятливі умови для бджіл. Багато хат завалилися і скоро перетворяться у чагарники.
Знаходиться село за вісім кілометрів від сусідньої Єлизаветградки і за сім кілометрів від Підлісного. Автобуси до нього не їдуть. Щоб дістатися до села Плішки, необхідно доїхати автобусом до якогось із двох вищезгаданих населених пунктів і звідти вже добиратися, як можеш – на машині або пішки. За шість кілометрів від Плішок – Кам’яний Яр, про яке «КП» писала в минулому номері.
У 1924 році село Плішки заснували переселенці з села Єлизаветградка. Після подій 1917-1921 років місцева влада почала надавати землі селянам. Через її нестачу запропонували отримати наділи поза межами Єлизаветградки, при цьому заснувавши село, яке і понині входить до Єлизаветградківської селищної ради. У 1930 на його території створили сільгоспартіль «Радгосподар», у 1951 він увійшов до складу колгоспу «Дружба».
Під час Другої світової через село проходила лінія фронту. В період грудня 1943 – січня 1944 років у цих місцях відбувалися бойові дії. З німецької сторони в цьому районі стояли 11 танкова дивізія та 320 піхотна дивізія Вермахту.
Плішки звільнили від німців 10 грудня 1943 року. Після того лінія фронту майже на місяць зупинилася в Олександрівському районі і пролягала поблизу Плішок. Тяжкі бойові дії поблизу цього населеного пункту тривали також і в січні 1944 року.
Командуючий 2-м Українським фронтом Іван Конєв згадує бої 6 січня: «53-тя армія, долаючи впертий опір німців, до кінця дня вела бій спільно з 5-м гвардійським механізованим корпусом на рубежі східної околиці Плішкового, Оситняжки. Своїм успішним наступом вона міцно забезпечувала правий фланг ударного угрупування фронту. Наявність на цьому фланзі 5-го гвардійського механізованого корпусу і сильної протитанкової артилерійської групи зміцнило становище, і всі контратаки танків ворога успіху не мали».
Після цих подій поблизу села Плішки встановили пам’ятник загиблим – 57-міліметрову радянську протитанкову гармату ЗІС-2, яка стоїть на високому постаменті. На меморіальній дошці перерахували підрозділи, які 77 років тому спиняли тут німецьку піхоту та танки.
Корінний житель села Плішки – Григорій Петрович Майданик – народився у 1930 році. Тут живе і досі.
– Раніше було 120 дворів. Як Союз розпався, то всі молоді роз’їхалися. На другій вулиці була школа до чотирьох класів. Є кладовище також на другій вулиці. Була там і братська могила, біля двору Корольчуків – після війни місцеві знесли тіла загиблих у погріб поряд із ними. А як Корольчучка була ще жива, то перенесли солдатів у спільну яму, а у тому дворі самостійно зробили пам’ятничок – із дошок збили, – розповідає Григорій Петрович.
Друга світова війна застала його вдома.
– Багато людей було побитих тут – багато солдатів, а плєшківських – душ двадцять, – каже. – У селі стояв підбитий німецький танк, а навкруги – соняшники. Під час війни ми тікали з села за Цибулеве у село Веселий Кут – тижні два там були, поки в нашому рідному йшли бої. Один дід, який не тікав, розповідав як «Катюші» випадково вдарили по своїх. Наші солдати, яких тільки призвали і які ще навіть не встигли перевдягнутися у військову форму, лежали побиті, як снопи.
Наразі Григорій Петрович мешкає сам, доглядає за будинком і бджолиними вуликами сина, який сезонно займається бджолярством. Має трьох синів. Працював на фермі, на полях.
– Людей було багато, на фермі – більше двох сотень корів, молоко возили в Єлизаветградку, здавали на маслозавод. Я коло телят робив на комплексі. 120 дворів було! Дівчат багато, хлопців. А як молодими гуляли… – пригадує дід. – Балалайка грає невірна, а дівчата танцюють! Ось тут поряд, за два кілометри, було село Ілюшине. Там співають дівчата увечері – а у нас чути. Зараз від того села лишилося тільки кладовище. А у нашому – кілька дачників, кілька місцевих, одна на зиму до дітей їде і все.
Після Другої світової село поверталося до свого звичного існування. Люди продовжували обробляти землю та працювати. У 1965 році у Плішках проживало майже чотири сотні людей. Була тут початкова школа, медпункт, магазин і клуб.
Про кількість жителів, які нині є в селі Плішки, і забезпечення їхніх потреб розповів голова Єлизаветградківської сільської ради Юрій Голуб.
– Сьогодні у Плішках 24 будинки, проте постійних мешканців приблизно 5-8. Ця неточність зумовлена тим, що невідомо, чи постійно вони тут мешкають, чи ні. Є люди, які зареєстровані і в іншому місці. Пенсії і газети приносить поштарка, яка часто навідується до села. Влітку жителів стає більше, оскільки люди купують земельні наділи та вирощують виноград, сади чи городину. Медична допомога надається в амбулаторії в Єлизаветградці. На виклик приїжджає лікар чи медсестра, – розповідає сільський голова.
На другій вулиці живе 57-річна місцева жителька Людмила Григорівна Капкан. У 90-х роках вона придбала будинок для матері. Наразі ж вона доглядає будинок і приглядає за братською могилою, що навпроти будинку.
– Починалося все зі 112 чоловік, а зараз на цій вулиці взагалі ніхто не живе, – каже жінка. – Це вже просто дачна частина села. Тут бджолярі, там тітка Надя, яка взимку живе у дітей. Я після смерті мами охороняю тут будинок. А там, де ви буксували машиною, приїжджають дачники. Далі вже все розгромили.
Розповідає, що занепад села почався паралельно з занепадом СРСР.
– На першій вулиці, зліва в кінці бетонки, по праву сторону, знаходилися ферми, – пригадує жінка. – Там було два корівники, спереду був величезний сарай із кіньми і свинарник. Це я гарно пам’ятаю. Плішки було селом передовиком, коли існували ферми і була робота. Як тільки розвалився Радянський Союз і як тільки вивезли звідси ферми – все пішло на спад.
Сьогодні на території Плішок чути тільки вітри посеред вулиць. Розвалені будинки і криниці нагадують про колись бурхливе життя села. На місці ферми тепер знаходиться поле. Від клубу, школи, магазину та медпункту – теж ані сліду. Заперті будинки дачників одиноко стоять, очікуючи літнього періоду, коли приїдуть їхні власники і село заживе знову. А зараз тільки періодично чути гавкіт собак із дворів місцевих.
текст: Володимир Ткачов
фото: Олена Сідорова
