102 роки тому «Кіровоградська правда» стартувала вперед
В «Українській радянській енциклопедії» йдеться, що газета «Кіровоградська правда» бере свій початок від «Бюллетня Елисаветградского Военно-Революционного Комитета», який видавався Єлисаветградським повітовим військово-революційним комітетом з 9 (22) лютого 1918 року.
На початку січня 1918 року більшовики створили у Єлисаветграді червону гвардію та заснували військово-революційний комітет (розміщувався в будівлі Кавалерійського училища). Після запеклих боїв 28-29 січня 1918 року розпустили Єлисаветградську міську думу та встановили більшовицьку владу. Проте партія більшовиків постійно продовжувала боротися за владу в краї, перш за все – інформаційно-пропагандистськими методами; розпочалися репресії проти існуючої опозиційної преси, зокрема реквізували друкарню у газети «Голос Юга». Того ж 1918 року почали з’являтися перші комуністичні видання, переважно – офіційні видання адміністративних та військових установ: спочатку – комуністичної партії, а згодом – радянської влади. У книзі «Годы борьбы: Сборник материалов по истории революционного движения на Зиновьевщине: К 10-й годовщине Октябрьской революции», виданій на основі спогадів очевидців, знаходимо, що Військово-революційний комітет у 1918 році видавав «Бюллетень Елисаветградского Военно-Революционного Комитета». На жаль, у архівах та бібліотеках України відшукати це видання не вдалося.
У 1921 році через нестачу паперу газету друкували на цигарковому папері
На радість, у Державному архіві Кіровоградської області зберігається видання «Известия Елисаветградского Уездного Революционного Комитета» за 1920-1921 роки. Видавцем газети був Єлисаветградський повітовий Революційний комітет. Таким чином відомості про видавця дають підстави стверджувати, що це одна і та ж газета, але зі зміненою назвою.
У 1920-1921 роках газета виходила двома мовами: українською та російською. У березні 1920 року навіть шапка на першій шпальті дублювалася двома мовами: ділилася навпіл по вертикалі, зліва розміщувалися українськомовна версія (Вісти Єлісаветського Повітового Революційного комітету), а справа – російськомовна (Известия Елисаветградского Уездного Революционного комитета).
Якийсь час редактором газети був письменник Микола Куліш
Протягом 1920-1921 років газета змінювала назву шість разів. Очевидно, структура та назва військово-революційного комітету, як і інших радянських військово-політичних установ, змінювалася, відповідно змінювалася й назва газети. Так, перше слово «Известия» залишалося, а далі подавалася змінена назва видавця. Наприклад, із №255 від 7 листопада 1921 року газета мала назву «Известия Елисаветградского Уисполкома, Уездкома КП(б)У и Упрофбюро». З №31 від 8 лютого 1922 року – «Красный путь». З 1924 газета почала виходити українською мовою під назвою «Червоний шлях». Згодом перейменована в «Соціалістичний наступ» (під цієї назвою газета виходила у 30-х роках минулого століття). З 20 січня 1939 року й донині виходить під назвою «Кіровоградська правда».
Під час Великої Вітчизняної війни більшість журналістів «Кіровоградської правди» пішли на фронт і тому газета перестала виходити. Відновили випуски у січні 1944 року
Редакторами газети були Я. Тун (підписував матеріали псевдонімом «Ив. Ткачев»), С. Шульман, з 1920 року – М. Ленау, з 1921 року – В. Алексеєв (Нікітін) та Я. Менцендорф. З кінця квітня до початку червня 1925 року, вже в Зінов’євську, редагував газету «Червоний шлях» український драматург, представник Розстріляного Відродження Микола Куліш. Не одному з редакторів газети судилося бути репресованим радянською тоталітарною машиною. Редактор Я. Тун (від народження Яков Аврумович Турчин) у 30-х роках не уник долі репресованих революціонерів. У травні 1936 року (за іншими даними – у грудні 1934 року) був заарештований за звинуваченням у контрреволюційній та троцькістській діяльності і висланий на п’ять років позбавлення волі до Воркути (республіка Комі), у 1957 році – реабілітований. Микола Куліш також був реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.
Більшовики добре розуміли значення друкованого слова у процесі військово-політичної боротьби за владу та усвідомлювали необхідність власного періодичного органу. У спогадах наш земляк, художник Амшей Нюренберг занотував розмову з секретарем повітової партійної організації І. Могилевським, яка відбулася на початку 1920 року, відразу після відвоювання міста більшовиками у білогвардійців: «Я встав та протягнув руку. Він її потиснув. Обняв мене та привітним жестом запросив знову присісти. Я сів. – У нас немає газети, дорогий товаришу, – почав він. – Без неї жити не можна. Хочу вам запропонувати взятися за редагування газети». Мова йшла про газету «Червоне село», проте гарно ілюструє ставлення більшовиків до преси.
У 1968 році Президія Верховної Ради СРСР нагородила «Кіровоградську правду» орденом «Знак Пошани»
Боротьба за владу 1917-1921 років трансформувала пресу відповідно до соціально-політичних реалій життя. У цей період часописи почали використовуватися як активний механізм управління народними масами.
Зважаючи на це, більшовики не зупиняли вихід своїх органів навіть у скрутний період 1921 року, за нестачі паперу газета «Известия» друкувалася на цигарковому папері. Більшовики продовжували поширювати свій інформаційний вплив, щоб захопити якомога більшу аудиторію не тільки на мовно-національному рівні, але й на демографічному. До газети «Известия» у 1921 році, окрім різноманітних інформаційних додатків, почали видаватися додатки для молоді «Страничка красной молодежи. Орган горкома, уездкома КСМУ», «Юношеская мысль. Двухнедельный орган горкома и уездкома КСМУ» та додаток для жінок – «Страничка работницы и селянки» (інформація у додатку не стосувалася «жіночих» тем, а переважно була спрямована на мобілізацію жінок до громадської роботи). Варто наголосити, що це перший приклад в історії регіональної преси видання для жінок.
Свої перші статті педагог Василь Сухомлинський (на той час новопризначений директор Павлиської школи, що в Онуфріївському районі) друкував у «Кіровоградській правді»
Тож бачимо, що історія «Кіровоградської правди» почалася у 1918 році як інформаційно-пропагандистського рупора, а згодом – як офіційного видання більшовицької влади. Увесь період свого існування газета домінувала в інформаційному просторі та була титулом журналістики Кіровоградщини аж до 1991 року. Зупиняла вихід лише у 1941-1943 роках.
Втім, історія «Кіровоградської правди» – найстарішої газети краю, нині незалежної від політичних партій та ідеологій, пишеться й зараз.
текст: Роман Базака, викладач ЦДПУ імені В. Винниченка
фото: Ігор Демчук
