Сім хат – одинадцять людей: Як живе вимираюче село Новоолександрівка
У селі Новоолександрівка Маловисківського району – жодної дитини. Їх тут не було давно. У 2001 році в селі офіційно налічувалося дев’ять десятків жителів. Сьогодні їх фактично – одинадцять. «КП» відновлює свій проект «Вимираючі села Кіровоградщини», щоб і надалі знайомити вас із населеними пунктами, які раніше гуділи дитячими голосами, а тепер між поодинокими хатами свистить вітер. Життя сіл лишилося лише в пам’яті його останніх жителів, до яких «КП» обов’язково заїде в гості.
На околиці села Новоолександрівка живе 61-річний Олександр Леонідович Подвалєнко. Його хата – на горі. Звідти видно початок села – то водночас і його найближчі сусіди.
– Я тут народився, це моя Батьківщина. Живу тут із самого початку життя… Коли батьки померли, я лишився жити в батьківській хаті, – каже Олександр.
Раніше в селі була сільська рада, колгосп, школа, дитсадок, магазин.
– Дитсадочок був через дорогу навпрошки від хати Лимарів. Ще я в нього ходив. Неподалік – магазин. Лишилися тут жити Патички, Майбороди... Поряд із моєю хатою була школа. Так-так, отам за кущами. Від школи зараз лишився один фундамент. Далі краще не їдьте, там тереном все поросло, машину пошкрябаєте. Там нічого цікавого не лишилося, крім кладовища, – зауважує житель Новоолександрівки.
Співбесідник «КП» пам’ятає часи, коли в селі було 97 хат!
– У моїй сім’ї було четверо дітей. Тепер помножте на 97 хатів! І врахуйте ще те, що в деяких родинах було й по семеро дітей. Зараз які тут діти? Одній – 70 років, іншому – 78, Майбородам – 62 і 64. І мені 61. Ну, які тут діти? – риторично питає чоловік.
До районного центру різними дорогами – від 24 до 33 кілометрів.
– За цигарками чи хлібом треба йти або в сусідню Новогригорівку, або в Хмельове – два з половиною або три кілометри відповідно, – пояснює. – Купляю одразу дві-три хлібини. Через кілька днів іду знову. Я йду через балку. На дорогу туди і назад витрачаю одну годину сорок хвилин. Взимку дорогу до моєї хати не чистять, пробивають дорогу лише до першої хати – щоб проїхав молоковоз.
Втім на життя Олександр не скаржиться.
– Живу тут, як на дачі. Супутникова тарілка ловить аж 86 каналів! – радіє чоловік.
Історичні відомості:
Станом на 1886 рік у селі Маловисківської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії налічувалося 139 жителів, два десятки дворів, також існував трактир (застаріла назва готелю або заїжджого двору з шинком або рестораном, зазвичай невисокого класу).
текст і фото: Олена Сідорова
