Волонтерка: «Хлопці подзвонили з фронту, кажуть: дуже дякуємо, що ви нас підтримуєте, а в мене сльози пішли градом…»

, Наталка Маринець

10030Жителька селища Нове Ольга Кошутська родом із Росії. Але з восьми років живе в Україні і саме її вважає батьківщиною. Тут вона працює адвокатом. А щойно почалася війна на сході, аби бійці менше мерзли, були ситі й озброєні, взялася збирати речі і готувати смаколики для них. Ольга передає гостинці на схід військовим ще з 2014-го. Спочатку допомагала консервацією і свіжими овочами та фруктами. Нині займається випічкою. Усі продукти для випічки – домашні або купує за власний кошт.

– Коли хлопці пішли нас захищати, не було нічого. Ми збирали все – консервацію, гроші, одяг. Ну і щоб хлопцям було смачніше, звичайно якусь смакоту передавали – хто що міг, те і робив. Пироги, печиво, булочки… Те, що люблять хлопці, – розповідає Ольга.

Випічку для військових жінка готує мінімум раз на місяць, а також обов’язково до свят. Зізнається, волонтерством нині займається дедалі менше людей, ніж кілька років тому.

– Раз на місяць роблю це точно. І обов’язково до свят – на День Святого Миколая, на День Святого Валентина, на Новий рік, на Великдень. Або просто хтось їде, кажуть: «Дівчата, треба випічка». Нема питань, готую. Зараз об’єми трохи більші роблю, ніж раніше, бо менше людей цим займаються. Чомусь вони... втомилися. Хоча, мабуть, не розуміють, що там, на сході, не втомилися, – продовжує волонтерка.

Аби приготувати дві коробки печива, рогаликів чи пирогів, на кухні жінка проводить по пів доби. Родина ставиться з розумінням і підтримує Ольгу.

– Мама досить часто для військових готує, на всі свята. На кухні може бути і до першої, і до другої, і до третьої ночі. При цьому вона і для нас встигає щось робити. Печиво, кекси, шарлотки. Все, що мама готує, люблю, – розповідає донька Ольги – Даша.

Своїми секретами випічки і рецептом пирога, який можна швидко і легко приготувати, Ольга ділиться з «КП».

– Два яйця, склянка цукру, склянка якогось варення (я кладу переважно вишні). Але часто більше додаю, щоб смачніше було, склянка кефіру, трошки соди туди і дві склянки борошна. Це все перемішую і на пів години в духовку. Швидко і смачно, – ділиться з «КП» Ольга. – Але більше я люблю дріжджове тісто. Воно живе, тепле, лагідне, як дитина. І зазвичай з нього вироби цікаві можна робити. От до Нового року дуже люблю робити Діда Мороза. А взагалі, головний секрет вдалої випічки – гарний настрій. Дріжджове тісто любить тишу. А якщо це паски, то у мене по хаті навіть коти не ходять.

За роботу військові часто дякують жінці.

– Було, їду за кермом, бо сама воджу машину. Дзвонить телефон – незнайомий номер. Я беру слухавку раптом клієнт, якась допомога потрібна. Чую в телефоні: «Олю, ми вам дуже дякуємо». Хтось із дівчат, які передавали посилку, в коробку з печивом вклав мій номер телефону й ім’я. А хлопці передзвонили, кажуть: «Ми вам дуже дякуємо, що ви нас підтримуєте». Чесно, в мене затремтіли руки. Я зупинилася. Сльози пішли градом, – пригадує жінка і дякує тим, хто воює на сході. – Їм дякуємо, що я можу на своїй кухні спокійно займатися тим, що я люблю, можу спокійно ходити на роботу, моя дитина ходить у школу… Все дякуючи хлопцям. Те, що зараз роблю – це найменше, чим можу допомогти.

Стримуючи сльози, жінка ділиться заповітними мріями.

– Дуже чекаємо миру, але чекаємо не будь-якою ціною. Щоб наша територія була нашою, Україна – неподільна. Це наша країна. Особисто в мене і в моєї родини немає нікого на сході. Але вони всі рідні. Чужих не буває. Дуже хочу, щоб усі хлопці повернулися додому, щоб пройшов у них синдром. Хочу, щоб вони прийшли з найменшими втратами, адаптувалися скоріше. Ну і щоб мами дочекалися своїх синів, дружини дочекалися своїх чоловіків не в труні, а щоб змогли обійняти, – зізнається Ольга. – якось ми стояли з хлопцями, я кажу: «Хлопці, знаєте, коли все скінчиться, я вам даю слово, я вам такий стіл накрию, стільки напечу!».
e-max.it: your social media marketing partner