Він приїхав у п’ятницю ввечері, в суботу ми одружилися, а в неділю – знову на війну

Олексій та Анна Пальваль з Кіровограда закохалися з першого погляду. Наступного дня після знайомства заручилися, а через кілька місяців зіграли весілля. І хоча в їхніх стосунках більше розлуки, ніж побачень, Анна розуміє – її чоловік захищає Батьківщину.

День знайомства Аня ніколи не забуде. Тоді вона спускалася сходами з офісу, а Олексій стояв неподалік її роботи, спілкувався з товаришем.

– Він стояв просто біля мого офісу. Прийшов у гості до мого начальника. Вони стояли на вулиці і розмовляли. Я в той час виходила з офісу. Зустрілись поглядами, я посміхнулась, – пригадує дівчина, розповідаючи, що вже наступного дня від свого начальника дізналася, що вона сподобалась Олексію. – Начальник мене тоді запитав, чи не проти я, якщо він дасть мій номер телефону Льоші. Я нічого не відповіла. Тактично промовчала, лише додала, що хлопець гарний, хороший. Він ще був у військовій формі… Тоді начальник все зрозумів. Так він нас познайомив.

Уже наступного дня, коли в Олексія був номер телефону Ані, він написав їй смс з пропозицією зустрітись, на що дівчина без вагань погодилась.

– Ми зустрілися ввечері. Прогулялись містом, зайшли повечеряти в кафе. Це було кохання з першого погляду. В обох були захоплені і закохані очі, – пригадує Аня своє перше побачення з Олексієм.

Тоді вона і дізналася, що хлопець війсь­ковослужбовець, що воює в зоні АТО. Зараз приїхав на тиждень у відпустку додому, до Кіровограда, а потім знову повернеться на війну.

– Коли почалися відбуватися всі ці воєнні дії, він пішов служити, добровільно, через патріо­тичні міркування. Він пішов захищати Батьківщину, – каже про коханого Анна.

Перше побачення і купа емоцій, приємні відчуття, а в душі побоювання за життя хлопця, який за тиждень повинен був повернутися в зону АТО, на війну... Того вечора закохані домовились про ще одну зустріч.

– Наступного дня ми поїхали в Київ. Олексію треба було повертатися на службу, там знаходиться їхнє розташування. Ми зібрались пообідати в ресторані з його друзями. І там він мені зробив пропозицію. Я не очікувала, чесно. Адже це було так швидко й несподівано, – каже дівчина, згадуючи як все відбувалося. – Вони з другом кудись вийшли, як я дізналася згодом, купити каблучку. Тоді Льоша сказав, що закоханий в мене і хоче, щоб я стала його дружиною. Чесно кажучи, я подумала, що це несерйозно чи якийсь жарт. Тому хвилин п’ять-десять мовчала і нічого не казала – ні так, ні ні. Я спитала тільки, а чому так швидко? Олексій відповів: «А що ми будемо чекати? Якщо в тебе почуття до мене такі, як і в мене до тебе, то чекати немає часу. Все одно мені доведеться їхати на війну». Тоді я сказала, що згодна… Наступного дня ми заручилися. ­21 че­­­р­вня ми познайомилися, а 22 – він зробив мені пропозицію.

Аня каже, що за цей тиждень, коли Олексій був у відпустці, вони встигли і познайомитися, і заручитись, через день він прийшов до її мами просити руки, а потім було знайомство з його батьками.

– Мама сприймає будь-який мій вибір, аби тільки я була щаслива. Вона з ним познайомилась, побачила, що він гідний чоловік, що ми кохаємо один одного, тому тільки сказала: «У мене з’явився новий син». Його мама так само прийняла мене, – щасливо згадує Анна.

Для закоханих тиждень пролетів дуже швидко, життя в обох перевернулося, всі плани, які були дотепер переінакшились, життя набрало нового сенсу.

– Тоді він поїхав на війну. Зв’язку ніякого не було. Ні повідомлень, ні дзвінків. Я чекала хоч якоїсь звістки. Раз на п’ять днів він міг надіслати повідомлення загального характеру. То я хоча б знала, що він живий-здоровий, що в нього все нормально, – пригадує Аня дні розлуки.

За два тижні, коли в Олексія нарешті з’явилися вихідні, він поспішав на зустріч з Анею, а тоді знову повертався на війну.

– Пару днів, коли в нього був відпочинок, він приїздив до мене. Тоді знову їхав, а я чекала. Важко було, якщо чесно. Лякала невизначеність, я не знала де він, як він, чи все нормально. Але я розуміла, що йому там у тисячі разів важче. Я чекала, вірила, молилась, підтримувала його всіляк. Для нього це було важливо. Було й таке, що він вимикав телефон. А я щодня писала по кілька повідомлень про те, що відбувалося в мене в житті. Коли він вмикав телефон, читав мої повідомлення, дізнавався про моє життя, – ділиться Анна з «КП».

Дата весілля наближалась. Анна з нетерпінням чекала повернення коханого, а тим часом разом зі своєю мамою готувалася до весілля, робили все можливе, аби воно було гарним і запам’яталося на все життя.

– Весілля було 16 серпня, у суботу. А приїхав він у п’ятницю о дев’ятій вечора. І вже в неділю о третій годині поїхав назад, на війну. Тому ми встигли ось так швидко одружитися і знову служба, – каже Аня, пояснюючи, що медовий місяць проведуть, коли закінчиться антитерористична операція.

Дівчина підтримує свого чоловіка, з нетерпінням чекає звісточки від нього, адже після весілля Олексій ще не давав про себе знати.

– Він повернувся на війну після весілля, ще жодного разу не телефонував і не писав. Чекаю звістки, чи все там нормально в нього. І, можливо, наступного тижня він приїде. Але це лише мої надії і сподівання, – каже молода дружина.

Хоча вимушена розлука дається важко, Аня вірить, що все буде добре. Молодята мріють про дітей, але це вже згодом – як Бог дасть, каже дівчина.

– Раніше я й не могла уявити, що так може бути. Я тільки закінчила інститут. У мене були зовсім інші плани на майбутнє. Зустріч і заміжжя неочікувані для мене, але дуже приємні. Кому не розповідаю історію, всі думають, що це нереально, неможливо. Та виявляється, кохання з першого погляду існує, – із власного досвіду стверджує Аня.