Боєць 79-ї бригади: Командири першою колоною втекли, взявши із собою спецназ і розвідку
На повернення 79-ї бригади додому чекали не тільки рідні хлопців, а й небайдужі кіровоградці. Усі день у день слідкували навіть за найкоротшими повідомленнями про ситуацію на сході, де воювали аеромобільники. Усі хвилювалися за життя солдатів і молилися, аби вони повернулися додому живими. «КП» уже розповідала, яким нищівним атакам піддавалися наші хлопці, коли з одного боку їх обстрілювали сепаратисти, а з іншого – російські бойовики. У такому пеклі вони провели не один день і навіть тиждень. Але, зрештою, воякам вдалося вирватися з оточення і повернутися на мирну землю. У Миколаєві, де дислокується 79-та, хлопців зустрічали тисячі жителів із квітами... Натомість Кіровоград про повернення героїв дізнався постфактум.З Віталієм Покрамовичем «КП» уже спілкувалася. Власне, тоді наш боєць разом із іншими хлопцями був в оточенні. Він і його бойовий товариш розповідали, наскільки непросто їм усім було триматися під шквальними обстрілами, без підтримки ззовні, без харчів і води. Але навіть попри такі умови, вояки не здавалися і готові були йти до кінця. Казали, що патріотичного духу у них не відніме ніхто!
Нині минув тиждень, як герої повернулися додому. Не всі. Віталій Покрамович розповідає, що із 79-ї аеромобільної бригади, яка налічувала понад 1800 бійців вирвалося з пекла в рази менше!
Нині вояка поволі приходить до тями від пережитого. Зізнається, навіть ворогу не побажав би подібного. Однак по приїзді додому, найбільше здивувала і водночас обурила хлопця інформація про порятунок його бригади. Солдат каже, українці дуже далекі від правди і реалій, які відбуваються у зоні АТО.
– Поверталися ми просто жахливо. Почувши інформацію про начебто наш порятунок, я хотів викинути телевізор з будинку. Це все брехня! Ми вирвалися звідти власними силами. Вони розповідають, що нас вивели, які всі молодці… Вивів нас фактично Максим Галактіонов, позивний «Грифон». У моїй батареї він ішов першим. Військ, які повинні були стояти на прикритті, не було. Натомість сепаратистів було більше, ніж достатньо, – згадує той страшний і водночас щасливий день Віталій.
Свою розповідь військовослужбовець вів емоційно – побачене назавжди залишиться у нього у страшних спогадах. Каже, прориватися з оточення довелося більше доби. Тридцять кілометрів бійці йшли пішки. Весь цей час їх обстрілювали, вівся нещадний бій.
– Ще кажуть, що нам переправу зробили. Яке там?! Завдячуючи нашому танку, нам вдалося вибратися, він постійно кружляв для того, щоб ми могли проскочити. У цей час нас обстрілювали. А ми просто молилися… Так ми вивели і 72, і 24 бригади. Все – завдяки «Грифону», це мій командир, – розповідає солдат. – Він прийшов до частини так само, як і я, по мобілізації. А командири першою колоною фактично втекли, взявши із собою спецназ і розвідку.
–Нас кинули, – обурюється боєць і додає, що того дня усі, хто повернувся, витягли щасливий квиток, все – завдяки «Грифону». –У нього за плечима вища освіта, була воєнна кафедра. Там він отримав звання лейтенанта. На війні – старшого лейтенанта. Спочатку він нічим особливим не вирізнявся. Однак під час виведення нас звідти цей хлопчина зробив настільки чоловічий вчинок, що вся бригада йому за це вдячна.
«КП» намагалася зв’язатися з Максимом Галактіоновим, однак усі спроби були марними.
Віталій же не перестає обурюватися та зневірюватися обіцянкам влади. Каже, днями (14 серпня – ред.) поїхав до Миколаєва у частину, аби там поставили штамп, що він був у зоні АТО. Однак йому відмовили.
– Хочу отримати статус учасника бойових дій. Мені відмовили. Я розумію, чому так. Бо коли я стану учасником бойових дій, моя сім'я, діти отримуватимуть пільги. Штамп не ставлять спеціально, бо 27 серпня нас знову відправлять в зону АТО і знову переполовинять. А вже потім, хто повернеться на дембель, тим поставлять штамп учасника. А якщо зараз вони ставитимуть штампи усім підряд, то дуже багато людей зможуть скористатися пільгами, а кому ж це вигідно? Просто с*ки у нас в державі!.. – не стримується вояка і додає, що повертатися в АТО не хоче. Мовляв, про бійців не дбає ніхто, а державі все одно, хто там і за що бореться.
– Скоро стройовий огляд, а я не хочу туди їхати, бо знаю: накази-накази..., а їх не можна не виконати. Як можна служити, коли армії немає, а держава просто бреше і «забиває» на нас? – насамкінець риторично запитує Віталій.
