Ірина Саєнко: Хочу, щоб ми більше ніколи не купували бронежилети, щоб я власноруч не збирала розгрузки і не стояла біля трун із хлопцями
Ірина Саєнко – відома не тільки у Кропивницькому, а й далеко за його межами підприємиця, рекламістка, президент Кіровоградської торгово-промислової палати, яка щиро вболіває за обличчя рідного міста. Вона не тільки успішна бізнес-леді, а й щаслива мама та дружина і переконана, що саме паритет цих складових – втілення жіночих мрій. Як створювала рекламне агентство «Антураж А», яким хоче бачити місто і чого прагне – розповіла «КП».
– Як народилася ідея створити саме рекламне агентство? Якось недавно наводила лад і продивлялася кілька своїх інтерв’ю. У першому розповідала, як ішла вулицями тодішнього Кіровограда і він мені, чесно кажучи, подобався, але чогось не вистачало. До того часу вже побувала в багатьох країнах світу. Бачила, як розвиваються міста, який мають вигляд. Мені хотілося побачити й наше місто зовсім іншим. Зараз воно теж має інший вигляд. Увесь у білбордах, сіті-лайтах, незрозумілих вивісках. Але 25 років тому, коли тільки створювався «Антураж А», все було інакше. Мені дуже хотілося оформити місто так, щоб люди, які приїздили сюди звідусіль, говорили: «Боже, це казка! Це маленький Париж», – розповідає історію власного успіху Ірина Саєнко і додає, нині вуличної реклами аж занадто багато, але, щоб навести лад у цій сфері, потрібна політична воля.
До рекламної справи прийшла інтуїтивно. Каже, допомогло жіноче відчуття краси і смак.
– Узагалі я повинна була стати математиком. У Харкові вступала на механіко-математичний факультет. У школі вигравала олімпіади з математики, хотіла викладати її і пов’язувала з нею життя. Мені взагалі дуже подобалося викладати, я люблю дітей. Але на обраний факультет не вступила і для мене, звичайно, тоді це була міні-трагедія. Більше вступати нікуди не захотіла і пішла працювати лаборантом у Харківське вище військово-авіаційне інженерне училище, де викладав мій батько. Для всіх це був шок, бо у школі я була відмінниця. Але так сталося. Більше того, мені сподобалося те, чим займається батько, я побачила, з чого складається літак, двигуни, всі ці запчастини. А вже наступного року вступала в політех, – ділиться спогадами співрозмовниця.
Після закінчення навчання ні про які особисті проекти не міряла. Працювала у Кіровограді в облагропромі, потім в «Техносервісі». Хоча до реклами ніякого стосунку не мала, саме ця робота, зауважує, дала пізніше можливість відкрити рекламне агентство.
– Це, мабуть, симбіоз мого характеру, економічна і технічна освіти, відчуття краси і світу стали поштовхом до створення рекламного агентства. Мені дуже хотілося, щоб місця, де живу я, моя сім’я, діти, оточувала краса. Ось, мабуть, все так і склалося. Математичні здібності та освіта допомогли створювати якісну рекламу, – розповідає про перший досвід Ірина Саєнко і додає, зразу сама навіть паяла, ремонтувала розетки і електропроводку. Першу рекламу з колективом виготовляли самі. Пізніше з’явився відповідальний працівник, який наповнював вивіски електронікою.
Можливо і досі Ірина Саєнко займалася б улюбленим дітищем, якби не пропозиція тодішнього очільника області Андрія Ніколаєнка очолити обласну торгово-промислову палату. Для неї це був непростий вибір, бо має занадто велелюбний характер і не звикла коритися чиїйсь думці. Утім, порадившись із родиною і зваживши все, дала згоду. Тож уже сьомий рік очолює торгово-промислову палату в регіоні, хоча до цього кілька років входила до її складу.
– Коли подивилася, чим займається торгово-промислова палата, зрозуміла, що не буду її очолювати. Це не моє. Я вільна людина, а тут, пробачте, тебе ставлять у рамки. Зразу думала відмовитися, але мені навели такі аргументи, яку перспективу вона має і що я можу допомогти вплинути на ті чи інші зміни, що подумала і вирішила попрацювати рік. Кажу, якщо не впораюся, дуже прошу мене відпустити. Ну, ви ж розумієте, це ж не просто для мене зробили. Мене мали обрати, і мені всі сказали «так», – каже співрозмовниця.
Нині Ірина Саєнко добре розуміється на тому, чим займається торгово-промислова палата і зазначає, сфера її діяльності значно розширилася, а палата має дві філії – у Гайвороні і Світловодську.
– Ми оформлюємо сертифікати для наших компаній, які вивозять продукцію за кордон, надаємо масу послуг із проведення тендерних документацій, займаємося навчанням, пишемо бізнес-проекти, проводимо виставки. Торгово-промислова палата є представниками євробізнесу і в рамках цієї організації проводимо від 8 до 10 тренінгів, які частково проплачує Євросоюз. Допомагаємо робити переклади для наших підприємств, роз’яснюємо різні зміни в законодавстві і все, що пов’язане з митницею. Коли люди експортують продукцію, вони повинні розуміти, що їх чекає за кордоном. Щодня у торгово-промисловій палаті відбуваються круглі столи, бізнес-зустрічі і бізнес-сніданки, – пояснює обсяг нинішніх обов’язків колишня рекламістка і наголошує, аби все це освоїти й увійти у систему, довелося вивчати зовсім інші напрямки, працювати по 20 годин на добу і приймати непрості моральні рішення.
Не змогла залишатися Ірина Саєнко й осторонь війни, яка досі триває в Україні. Кілька років очолює благодійний фонд підтримки військовослужбовців. Допомагає виготовляти нашим військовим продукцію на замовлення, але мріє, щоб зібрані кошти витрачали вже у мирних цілях.
– Ви знаєте, моя мрія, щоб ніхто ніколи не звертався в цей фонд. Нехай ці гроші підуть на навчання чи інші потреби наших військовослужбовців. Але тільки не на зброю. Може навіть на реабілітацію. Мені дуже хочеться, щоб ми більше ніколи не купували бронежилети, щоб я своїми руками не збирала розгрузки і не стояла біля трун із хлопцями, яких уже немає серед живих. Щоб я ніколи більше не хоронила друзів, які кілька днів тому попросили надрукувати бланки вдячності за те, що їм у Дніпрі розгрузки і бронежилети купили. А потім Сергій (Сенчев – «КП».) гине на Саур-Могилі. Ну це просто.., – зі сльозами на очах згадує пережите жінка.
Ірина Саєнко щаслива, бо реалізувалася не тільки в професії, а й в родині. Свої надії пов’язує з доньками. Мріяла, що старша Марія підхопить мамину справу – рекламне агентство «Антураж А», але доля її завела далеко за кордон.
– Старша донька закінчила академію Ярослава Мудрого з відзнакою і нині працює в банку в Арабських Еміратах. Блискуче знає англійську. Вчить арабську. Мені так хотілося, щоб вона очолила «Антураж А» і в неї це добре вийшло б... Але вона обрала свій шлях. Молодша у мене така собі Клеопатра і з характером крутішим, ніж мій. Сказала, як відрізала. Ох, мабуть, переплюне і мене, – сміється мама і хвалить доньку, бо та гарно співає і танцює. – У неї все розкладено по поличках, вона ніколи нікуди не запізнюється. Настільки пунктуальна. Причому ця риса у неї з народження.
Ірина Саєнко має хобі, яким полегшила усім своїм друзям вибір подарунку на день народження. Вона колекціонує слонів. У колекції – майже вісімсот слоників із різних країн.
– Не тільки я привожу собі слонів із країн, де пощастило побувати. Всі мої друзі, знайомі дарують їх. Коли в мене день народження, всі знають, що мені подарувати. Чому саме слони? Бо ця тварина за характером, мабуть, нагадує мене. Він вольовий, сильний, але в той же час дуже добрий. Він великий і це єдине, що нас відрізняє. Він справедливий, він – захист. Слон має такі якості, які я хочу бачити в людях. Коли купую слоника сама, він мені повинен посміхнутися, я маю його відчути. Якщо це подарунок, радію будь-якому.
Як і всі жінки, Ірина Саєнко мріє про родинну подорож за кордон. Хоче побувати в Америці й Канаді. А ще мріє бачити своїх доньок щасливими і всіх рідних здоровими.
– Я живу. Це вже величезне щастя. Прокидаюся вранці і кажу: «Господи, дякую тобі за те, що прокинулася», а ввечері – за прожитий день. Для мене це дуже важливо. Я щаслива сьогодні ще й тому, що сама ще донька, бо живі мої батьки. Радію коли всі живі-здорові, коли сама здорова і повна сил для того, щоб жити далі, творити в хорошому розумінні цього слова, кохати. Я люблю це життя і сподіваюся, це взаємно, – зізнається Ірина Саєнко.
фото: надане героїнею
