Солдат 79-ї бригади: Фактично, ми, як ті зайчики в тирі, яких усіх треба перестріляти. От тільки ми живі люди, а не гарматне м'ясо!

, Анна Добрань, "КП"

1233Уже кілька тижнів військові 72-ї механізованої та 79-ї аеромобільної бригади є заручниками на прикордонній з Росією території. Наших військових терористи обстрілюють щодня по кілька разів. Причому, у хід іде виключно важка артилерія. Тому сподіватися, що каска чи бронежилет порятують, – марно, кажуть вояки. Про це та інше «КП» розповіли солдати 79-ї бригади. Бойовий та патріотичний дух у хлопців не відняти. От тільки як їм вдається триматися – не відомо, адже сидять без їжі, в окопах, сам на сам із ворожим військом. Та попри надважкі умови, наші хлопці не втрачають оптимізму і кажуть, що не відступатимуть

25-річного кіровоградця Віталія Покрамовича (на фото) мобілізували кілька місяців тому. Перший місяць військовий перебував у Миколаєві в частині, потім його направили до Херсонської області, і вже згодом бригада потрапила на цей злощасний кордон із РФ. Його військовому товаришеві Олегу – 28. Сам він із Кіровоградської області. Звідки саме – не говорить, як і не вказує своє прізвище і не розголошує інформацію про свій шлях на війну.

«КП» спілкувалася з хлопцями телефоном. Востаннє зідзвонювалися напередодні виходу газети. Зв'язок постійно переривався. Хлопці кажуть, Росія заважає розмовляти. Тим не менш, нам вдалося дізнатися, як сьогодні їм вдається нести службу.

– Б’ють не соромлячись. Спочатку два рази на тиждень обстрілювали, а тепер щодня і вдень, і вночі. Носа не можемо показати з-під землі. Учора вдень дві години обстрілювали, потім вночі ще півтори, – розповідає Віталій і додає: єдине, що наказує керівництво, окопуватися та чекати. – Наказу відступати вглиб української території немає, бо позаду оточені сепаратистами. Стріляти в сторону Росії – не можна.

– Вважаю, наші війська треба відводити від кордону, бо, чим ближче ми до нього, тим кучніше вони б’ють, більш влучно. Якщо ми далі відійдемо, то ця ймовірність стане меншою, навіть за таких же кількагодинних обстрілів, які відбуваються зараз. Колони з чужою технікою повз нас проходять постійно. Ми навіть не можемо їх зупинити, бо нас відразу обстріляють з «Граду» впритул, – додає Олег.

І хоча хлопці терпляче чекають на підмогу – як на військову, так і на продовольчу – зрештою зізнаються: заявлений 15-тонний вантаж до них досі не дійшов.

– От посидів ти п’ять хвилин навприсядки, підіймаєшся і з ніг падаєш, у голові паморочиться. Страшенний занепад сил. Ми їмо раз у день. Одну тарілку каші. Яка крупа залишилась, такою і годують, – розповідає Олег.

– Села поряд є,однак там нічого немає, туди продовольство не завозять. Люди там сидять без світла, без нічого, Росія і дроти їм порвала, вони самі чекають на допомогу, – додає Віталій.

А тим часом посадовці запевняють, що вояки нібито і ситі, і мають чим стріляти.

– Відповідно до тих вказівок, у першу чергу Президента, ми робимо все можливе, аби забезпечити боєприпасами, їжею і водою саме ці підрозділи, які знаходяться на державному кордоні. Вчора (27 липня – ред.) ми дійсно завезли більше 15 тонн. Яким чином ми це зробили, нехай це буде таємниця, – заявив міністр оборони Валерій Гелетей в ефірі телеканалу «Інтер»…

Про втрати, які понесли бригади, точної інформації у хлопців немає. Однак вони відчувають: вони величезні. Віталій зізнався, що їхня бригада налічувала від півтори тисячі бійців до майже двох тисяч. Нині залишилося менше половини.

– Нам навіть не кажуть про втрати на нашій території. Для того, щоб ми не панікували, певно. Загалом, втрати дуже великі, у моєму підрозділі близько 30% залишилось. Нібито поранених та загиблих переносять на сепаратистську територію. Однак, вся суть полягає в тому, що скільки б нам сюди не привезли людей на підмогу – все безрезультатно. У Росії зброя не скінчиться, – розмірковує солдат.

Олег був під обстрілом 11 разів. Щоразу, як сусіди «передають привіти» гарматними залпами, вояка просто молиться…

– Я молюся Богу, щоб у мою яму не влучив снаряд. Від прямого потрапляння ніщо не врятує. Нас тут надовго не вистачить. Каски і бронежилети – це все дрібниці. По суті від них користі жодної. Бійці РФ обстрілюють нас напряму зі своєї території усім, чим хочуть. Вони на нас тренуються. Фактично ми, як ті зайчики в тирі, яких усіх треба перестріляти. От тільки ми живі люди, а не гарматне м'ясо! По нас палять, а ми не можемо відстрілюватися, скоро не буде й чим. Не тільки з «Града» стріляють, а й із мінометів, важка артилерія 152 калібри, – розповідає Меценко.

– Найстрашніше – коли сиплять «Гради». Думаєш, хоча б пронесло, не влучило… До мами хочеться, до дівчини… – додає Віталій.

Разом із тим, як би важко зараз не було нашим бійцям на сході, вони тримаються і ще вірять, що повернуться додому.

– Бойовий настрій є. Він не завжди веселий, однак із піснею, – говорить насамкінець Віталій.

– Як би там не було, позиції покидати ми не збираємося. У нас тут справжні патріоти, люди сильні духом! – підсумовує Олег.
e-max.it: your social media marketing partner