Родина Шурапових із Кропивницького відсвяткувала діамантове весілля
Ніну і Володимира Шурапових у Кропивницькому зайвий раз представляти не потрібно. Обоє досить відомі – він поет, прозаїк, театрознавець і журналіст, вона – педагог, а останні три десятиліття – директор у 16 школі. Він – лірик, вона – прагматик, а разом – гармонійна щаслива родина. Днями подружжя відзначило діамантове весілля. Як прожили ці щасливі шістдесят років разом, розповіли «КП».
Ніна Миколаївна і Володимир Петрович ніжно тримаються за руки. І не дивно. Йому – 90, їй 80, а разом вони підтримують один одного уже шість десятків літ. Відтоді, коли Володя підхопив на свої сильні руки Ніну, щоб та не впала, коли відчиняла кватирку у вікні в студентському гуртожитку…
– Я закінчувала четвертий курс філологічного факультету Одеського університету, а Володя вчився на історичному. Мені було двадцять, а йому тридцять, – пригадує історію знайомства Ніна Шурапова і розповідає, жила у дівчачому гуртожитку, а тут в одну кімнату поселили кількох хлопців. Дівчата одразу не дуже цікавилися новими мешканцями, бо ті були старші за віком. Якось в коридорі університету Ніна побачила портрет і підпис під ним: Володимир Шурапов – Ленінський стипендіат. – Подруги тоді засміялися і кажуть: «Це ж він живе у нашому гуртожитку»...
Утім знайомство відбулося не відразу, перед цим були оглядини, сміється співрозмовниця «КП».
– До нас у дівчачу кімнату зайшов хлопець, який жив у кімнаті з Володею, так би мовити, познайомитися з усіма. А потім дівчата наче ненароком впустили з вікна у двір ножа і послали мене його підняти. Згодом історія з ножем повторилася вдруге… Тільки пізніше я зрозуміла, що то таким чином хлопці до мене придивлялися. Кілька разів зустрічалися у студентській їдальні і якось Володя насмілився і зайшов до нас у кімнату. Я навіть не помітила, що дівчат, як вітром здуло, а я чогось полізла відчинити кватирку у вікні. У цей момент Володя підійшов і підхопив мене на руки, щоб я не впала з підвіконня. А потім так міцно обійняв мене і поцілував, – пригадує Ніна Шурапова і зізнається тоді вона зрозуміла, що це її доля. Був 1958-й. А вже за рік молодята побралися. Щоправда весілля було зовсім скромним, студентським.
– Наша шістдесятирічна подорож сімейним життям почалася зі слова «напевно». Ніна запросила мене поїхати до своїх батьків, я питаю, що ж ти скажеш батькам, кого ти привезла в гості? А вона каже, напевно треба розписатися, – сміється Володимир Шурапов і додає, тоді вирішили одружитися, бо Ніна вже закінчувала університет і треба було роз’їжджатися.
– О шостій ранку пішли на море скупатися, а Володя питає мене, ти добре подумала, не сумніваєшся? Я твердо кажу: ні. А вже з моря пішли подавати заяву, – ділиться спогадами жінка і каже, прийшли без будь-яких документів, тож звісно отримали відмову.
Але дівчина, маючи бойовий характер, попрямувала до начальника установи. Та вислухала молодят і… теж відмовила.
– Тоді ситуацію взяв у свої руки Володя і задіяв усю свою ліричну натуру. Каже начальниці: «Ну, ви ж розумієте, нам дуже треба розписатися, ми ж молоді...». Напевно натякнув їй, що я при надії. І начальниця здалася і призначила дату – 13 липня. А я думаю, це ж нещасливе число і тут же категорично заперечила – переносьте на 11 липня! – продовжує розповідь Ніна Шурапова.
Одружилися тихо, без свідків. Щоправда і під час церемонії Ніна повірила у прикмети і зробила так, як навчили дівчата – стала на рушник першою, щоб у сім’ї бути головною. Утім весілля у наречених таки відбулося. Сусід Володі по кімнаті два дні збирав по гуртожитку пляшки, а на виручені гроші купив шампанського, щоб із друзями привітати молодят. А вже наступного дня Шурапови сіли в потяг і поїхали в селище Сосновське неподалік Нижнього Новгорода в Росію, де жили Нінині батьки. Там відгуляли справжнє весілля.
Поки Володимир Шурапов вчився в університеті, Ніна встигла попрацювати в сільській школі на Вінничині, а потім поїхала до батьків, де народила донечку. З чоловіком бачилися тільки на канікулах. У той час не було телефонів, тож спілкувалися листами.
– Якби ви знали, які Володя писав мені листи. Їх можна скласти у цілий роман. У них було стільки ніжності, романтики... От видно було, що він майстер слова. Листувалися так три роки, – розповідає жінка і дуже шкодує, що за багато років ті листи десь загубилися.
Коли Володимир Шурапов отримав диплом, перевіз родину у Кіровоград. Жили скромно, зразу зі свекрами, потім на квартирі аж поки не отримали своє житло. Володимир працював спочатку журналістом у газеті і на телебаченні, а потім його запросили у райком партії. Після виходу на пенсію ще двадцять років був прес-секретарем у музично-драматичному театрі імені Кропивницького. Написав і видав більш як три десятки книг, поезій, рецензій. Ті роки родина згадує з теплом.
– Отримали трикімнатну квартиру з пічним опаленням, але нам було там дуже добре. Там народився наш син. Я пішла працювати в школу №29 вихователем групи продовженого дня. Потім стала вчителем початкових класів. Із дітьми завжди дружила, бо шукала в учнях тільки хороші якості, у кожному бачила перш за все людину. Своїх учнів довела до випускного восьмого класу і зрозуміла, що в цій школі мені вже затісно і перейшла працювати вчителем російської мови і літератури у школу №6, – розповідає історію життя Ніна Шурапова і каже, її ділові якості і прагматичний підхід до будь-якої справи помітили й запропонували очолити колектив школи №16. З цим навчальним закладом поріднилася майже на три десятиліття.
– Прийшла у школу, а там 1800 учнів, тісно, вчаться у дві зміни, нічого немає. Учнівський і педагогічний колектив прийняли мене дуже тепло. Тоді зібрала команду завучів і почала будувати – зразу окреме приміщення для початкової школи, потім для хореографічного ансамблю «Вікторія», їдальню, стадіон, територію школи огородила, – продовжує співрозмовниця «КП» і каже, пішла на заслужений відпочинок аж у 72. Досі спілкується з колишніми колегами, а в школі працюють учителі, яких вона брала на роботу. Увесь цей час надійною підтримкою для неї був чоловік.
– Ми з ним дуже різні за характером: Володя – лірик, романтик, має тонку душевну організацію, будь-які гострі кути завжди згладить, посміхнеться. А я більш практична, все прорахую, передбачу. Він зумів пом’якшити мою жорсткувату натуру, – ділиться секретами гармонійного подружнього життя Ніна Шурапова і каже, з чоловіком прожили щасливо шість десятиліть, які промайнули, наче один день. Мають двох дітей, четверо внуків, троє правнуків. Щастя у своєму житті міряли не багатством, а родинним затишком, взаємоповагою і підтримкою.
Обоє кажуть, коли виходять на вулицю, вітаються майже з усіма перехожими, бо зустрічають колишніх учнів і шанувальників.
І сьогодні Шурапови без діла не сидять, пораються вдома і на дачі. Мріють, щоб були щасливими їхні діти, внуки і правнуки. У Бога просять тільки одного – здоров’я.
– А ще маю одну мрію і дуже хочу, щоб вона збулася. Володя написав книгу про корифеїв нашого театру, але грошей на її видавництво у нас немає. Я так хочу, щоб він потримав її у руках, погортав сторінки… – поділилася Ніна Шурапова.
фото: Ігор Філіпенко
