Хто нам поверне наших синочків?!

Казармені стіни кіровоградської військової частини 0680 у четвер перетворилися на стіни плачу. Сьогодні туди зійшлося майже дві сотні жителів обласного центру, аби покласти квіти і запалити лампадки у пам’ять про хлопців, які там служили і які загинули в антитерористичній операції. У середу свого бійця поховав Світловодський район.

Трагедія, в якій загинули кіровоградські хлопці, сталася поблизу села Ізварине Луганської області 15 липня. Наших бійців обстріляли з мінометів. Восьмеро загинуло, близько десятка отримали поранення, деякі зараз у дуже важкому стані.

Коли до Кіровограда привезуть тіла вояків – наразі не відомо. Колеги загиблих кажуть, що зараз забрати їх із зони воєнних дій можливості не має. Тож аби віддати шану героям, городяни просто зібралися під стінами військової частини. Прийшли сюди і рідні загиблих.

– Хто нам поверне наших синочків?! – голосили матері.

Плакали разом із рідними зовсім чужі люди, не стримували сліз і мужні чоловіки у воєнній формі.

Того дня всі мовчали – не було жодних промов. Зрештою, що можна сказати родинам, у які увірвалося горе, матерям, яким ніхто й ніколи не поверне дітей? Мовчали ще й тому, що не перестаємо вести лік загиблим.

Під Ізвариним обірвалося життя заступника командира загону, підполковника Юрія Коваленка, старшого сержанта Миколи Алєксєєва, молодшого сержанта Богдана Каравайського, солдатів Максима Бендерова, Максима Ворбового, Станіслава Майсеєва, Івана Маркова й Дмитра Рябого.

У Світловодському районі днем раніше прощалися із Михайлом Плющем. Його тяжко поранили 11 липня. Тоді позиції українських військових з установки «Град» обстріляли терористи. Медики боролися за життя бійця до останнього. Але 12 липня серце солдата зупинилося. Поховали Михайла у Подорожньому – його рідному селі.

Вічна пам’ять героям!