УТОС подає сигнал SOS

Життя Кіровоградського навчально-виробничого підприємства УТОС можна розділити на дві частини: до ринкових умов і після. До зміни суспільної формації воно процвітало. Йшли замовлення на основний вид продукції – фільтри для автомобілів. Відповідно були заробітки, діяли соціальні програми не тільки для працюючих, а й для ветеранів праці, які перебували на профспілковому обліку. Для людей з особливими потребами підприємство було, у повному значенні слова, сенсом життя: давало не тільки робочі місця, а й можливість реалізувати себе.

Pинкові відносини різко обірвали ідилію. Далеко не всі здорові і сильні могли вписатися у цю круговерть, а особливе підприємство і поготів. Фільтри почали випускати різні фірми, з якими конкурувати УТОСу було не під силу. Поступово товариство почало скочуватися у яму. Аби не працювати на склад, припинили випуск фільтрів. Працівників почали переводити на непов­ний робочий день, фахівці йшли з підприємства, яке втратило перспективу. Залишилися найбільш віддані, які борсалися у пошуку порятунку. Пережити ринкові буревії їм допоміг обком профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості і побутового обслуговування населення. Тоді саме обком не допустив масового скорочення працівників. Хапаючись за соломинку, працівники обкому разом із Федерацією профспілок області час від часу звертаються до об’єднання організацій роботодавців з пропозицією розмістити на підприємствах замовлення на виготовлення нескладної продукції широкого вжитку, доступного незрячим.

На жаль, поки жодне підприємство не кинуло рятівну соломинку УТОСівцям. Вихід шукають самотужки: знаходять тимчасову роботу, здають колишні цехи в оренду. Не сприяла стабілізації підприємства і часта зміна керівників. Наслідки такої ситуації – нарощування боргів із зарплати. Здавалося, підприємству не звестися з колін, та сталося диво – більше року тому його очолив Вадим Савченко, небайдужа до долі інвалідів людина, і справа зрушилися з мертвої точки.

– Вадим Ігоревич виправдав наші надії, – розповідає заступник директора Валентина Раєва, – освоює нові види продукції, шукає шляхи виходу з кризи, можливості погасити борги із зарплати. Поточну виплачує і трохи гасить боргову спадщину. Це справді героїчний вчинок – взяти підприємство, на якому працюють інваліди. Співчуває їм, підтримує. Так, з його ініціативи товариство подарувало багатодітній сім’ї шкільну парту. По можливості підтримує інших працівників. Нам міг би допомогти фонд захисту інвалідів, який працює з подібними підприємствами, наприклад, виділити кошти на розвиток, але з тими, хто має заборгованість, він не працює. Ось таке виходить замкнуте коло. Наші особливі працівники дивляться на керівництво з надією, адже з підприємством у них пов’язане повноцінне життя.  Якби вдалося видряпатися, могли б влаштувати більше інвалідів. У нас є гуртожиток для іногородніх. Наше підприємство знають, тож просяться на роботу. У нас створені умови не тільки для роботи, а й для дозвілля.

Серед інвалідів є чимало високопрофесійних фахівців, цікавих людей. Голова проф­кому Оксана Андрієнко, вчитель за освітою, веде гурток «Дозвілля» – на спеціальних пристосуваннях шиють м’які іграшки, які об’їздили чимало виставок. Завдяки їй, профспілкова робота кипить.

Оксана – ще й незмінна ведуча різних заходів, веде групу здоров’я. Наші працівники комплексують відвідувати спортивні чи культурні заклади, а у своєму оточенні почуваються, як риби у воді.

Олександр Меркулов керує естрадним гуртком, який став лауреатом кількох конкурсів. Знаний і улюблений в Кіровограді народний хор «Червона калина». Задоволені працівники і юристом з вищою освітою Сергієм Рокожицею, який працює за спеціальною озвученою комп’ютерною програмою. І виробничі справи веде грамотно, і колегам надає безплатні консультації. Словом, для повного щастя УТОСівцям не вистачає замовлень і повної зайнятості.

– Цьогоріч, – ділиться думками Валерій Савченко, – ми могли б уже процвітати, але, у зв’язку зі складною ситуацією в країні, програми, створені раніше, згорнуті. Основна  програма – «Шкільна парта» більш як на півмільйона була зроблена під наше підприємство. Тепер зупинка її впровадження підрізала нам крила. З минулого року освоїли випуск шкільних парт, маємо відповідний сертифікат, але поки що задовольняємося поодинокими замовленнями. Освоїли також всі види дитячих ігрових майданчиків… Але без допомоги держави таким підприємствам, як наше, вижити важко. Ми не просимо гроші – люди з особливими потребами хочуть самі заробляти, відчувати стабільність. За півтора року придбали більш як на 20 тисяч гривень обладнання, почали працювати за новими технологіями. Якби не думали про перспективу, могли б їх просто витратити на зарплату, але не змогли б тоді випускати продукцію.

Для того, щоб підприємство запрацювало, потрібно 5–8 років. УТОС менш ніж за 2 роки освоїв вісім видів продукції. І далі планує розвиватися. Директор – у пошуках спонсора. Хоче придбати сучасний універсальний верстат для випуску цегли, який за потреби можна переобладнати на випуск бордюрів чи тротуарної плитки. Як би там не було, а потреба у будівельних матеріалах буде, значить підприємство на правильному шляху. Тим більше, собівартість завдяки пільгам буде нижчою, що вплине на ціну продукції. Мрій і планів у керівництва багато, головне, відчути впевненість і плече державної допомоги.