Ахтем Сеітаблаєв: Батьки мені говорять, якщо твій голос чують – кажи

Обласний центр відвідав відомий український актор і режисер, автор фільму про захисників Донецького аеропорту «Кіборги» Ахтем Сеітаблаєв. До кого приїхав, де найбільше було піратських переглядів стрічки і про підтримку рідних, – розповів «КП».

Ахтем Сеітаблаєв у Кропивницькому не вперше. Каже, зазвичай за браком часу не встигав розгледіти визначні місця. Цього разу вдалося побачити більше, але найбажанішою була зустріч із друзями – військовими третього полку спецпризначення.

– Для мене ця зустріч була дуже хвилюючою, хотілося потиснути руки усім хлопцям, які допомагали у зйомках «Кіборгів», підказували, як було насправді під час захисту летовища. Саме завдяки їхній роботі фільм видався досить правдивим, – розповідає Ахтем Сеітаблаєв і додає, стрічку уже переглянули більш як у сорока країнах світу. Найбільше переглядів, як не дивно, саме в Росії і це неабияк тішить режисера. – Цей фільм присвятив не тільки тим, хто захищав аеропорт і вистояв там, а й кожному воїну, добровольцю, волонтеру, медику… Ми намагалися зняти кіно не про війну, а про мир, який зародився в умовах війни.

Режисер каже, у фільмі багато гумору і, за авторським задумом, після перегляду не має виникати відчуття занепаду і суцільної трагедії.

– Ми прагнули, щоб у глядача виникала гордість, що це наша країна, наші люди. Що незважаючи на те, що, на жаль, гинуть люди, життя продовжу­­ється. А ті, хто залишається, настільки наповнені життям, що вони мотивують і нас жити. Власне такої іскри і жаги до життя, як у наших бійців, я ніде не бачив, – ділиться враженнями кіномитець.

У розмові про сучасний кінематограф Ахтем Сеітаб­­лаєв відзначає чимало позитивних змін, які відбулися протягом останніх років у країні. Все це, на його думку, стало можливим завдяки небайдужості людей, які стали на захист України, які не скаржаться на життя, а роблять усе для того, щоб жити повноцінно, які прагнуть змін і самі фахово їх роблять.

– Я за те, щоб було багато молоді у владі. Але треба, щоб це були фахівці, які мають досвід, які прагнуть змін не просто, аби тільки відкинути все, що було зроблено. Ось, наприклад, мені кажуть, що наша армія не змінюється. А я зараз приїхав у третій полк, обідав із бійцями тим, що вони їдять, бачив їхній одяг. Вони ж не готувалися до мого приїзду. Саме від них чую, як змінилося озброєння, не кажучи вже про побутові речі, – розмірковує співрозмовник «КП» і наголошує, у християнській релігії один зі смертних гріхів – це зневіра. Для нього таким гріхом є зрадофільство. – Якось мені одна жінка зауважила: «А нас взагалі запитували, хочемо ми в ЄС чи в НАТО?». Я їй кажу, а ви запитайте у своїх дітей, а краще в онуків, чи хочуть вони мати можливість їздити з українським паспортом більш як у 150 країн світу? Не стояти в принизливих чергах у візовий відділ, а їхати по безвізу. Нас лякали тим, що ми отримаємо безвізовий режим і вся країна виїде на заробітки за кордон. Не виїхала…

Ахтем Сеітаблаєв переконаний, Україні треба бути в НАТО, бо, на його думку, історія показує, що саме цей військовий союз здатен сьогодні захистити державу від агресії східного сусіда.

– Ми змушені це робити, бо маємо такого сусіда поруч. Це ж не ми розпочали війну. Я знаю це добре, бо п’ять років тому якраз виїхав із Криму. Я на власні очі бачив, що таке окупація. І я цього не хочу. Це не «русский мир» Тургенєва, Пушкіна, Чехова, Достоєвського, Толстого. Це «мир» брудного чобота, абсолютно бандитський, де немає ні честі, ні гідності, де є тільки бажання підкорювати і захоплювати, – каже співрозмовник «КП».

Для зміцнення України як держави, велике значення має томос, наданий українській православній церкві. І, як би це, можливо, не здавалося пафосним – мова, віра, армія, переконаний Ахтем Сеітаблаєв.

– Коли бухає, на кого ми сподіваємося в першу чергу? На тих, хто має і може воювати. На них ми молимося, і кажемо, дай Бог їм здоров’я, щоб вони нас захистили, – підкреслює режисер «Кіборгів». – У цьому сенсі мовний закон дуже важливий. Чомусь у Росії я не знаю жодної української школи. Жодної. А там живе близько трьох мільйонів українців. Чому ж російська влада не зробила принаймні хоч одну школу з українською мовою навчання? І яке право вони мають нам вказувати, що ми повинні робити для російськомовних?

Тема війни дуже болюча, бо сам він – кримський татарин – на власній родині відчув увесь трагізм цього явища. Разом із тим, не зважаючи на усе найгірше, що несе в собі війна, вона стала потужним поштовхом для розвитку і змін не тільки в армії, а й у кінематографі.

– Війна для мене означає багато. І біль, і неможливість бути в Криму. Я жодного разу після окупації там не був. Усі мої родичі, батьки і двоє дітей – там. Це моя особиста історія, як і для багатьох також. Так, мабуть, влаштоване людське життя, що з одного боку це трагедія, це об’єктивна правда – війна, а з іншого боку – потужний поштовх для визволення енергії творчості, коли ти не можеш мовчати. І це не обов’язково може бути пов’язано з сюжетом, який розповідатиме про війну. Це може бути зовсім інший жанр... Це може бути історія про посттравматичний синдром. Це може бути, врешті-решт, трагікомедія. Мені здається, невдовзі з’являться стрічки, які під іншим кутом висвітлюватимуть цю історію. Адже відомо, що у мистецтві, коли ти подаєш якісь надзвичайні речі через гумор, їх швидше і краще розуміють, вони викликають зовсім іншу емпатію, – ділиться емоціями Ахтем Сеітаблаєв.

Режисер каже, його доволі часто запитують з приводу фільму «Хайтарма», який розповідає історію депортації кримських татар із Криму у 1944 році, чи знав він, що буде знову окупація?

– Як я міг про це знати? Якщо б я про це знав, я не кіно знімав би, а трохи інші речі робив. Але от так сталося, що через вісім місяців після прем’єри фільму почалася окупація Криму. На жаль, за час незалежної України зроблено катастрофічно мало для того, щоб культура як інструментарій, стала стратегічним напрямком. У тому числі кіно. Катастрофічно мало зроблено для того, щоб люди скрізь, а особливо в таких проблемних регіонах як Крим, відчували себе українцями. Війна стала поштовхом до того, щоб держава звернула увагу на культуру. І це мене дуже тішить. Торік і цього року у держбюджеті передбачено мільярд гривень на розвиток українського кіно. Кожного тижня виходить нова українська стрічка. Але сьогодні у нас дуже мало кінотеатрів, кінозалів, екранів для такої країни, як наша. Потрібно, щоб було в три рази більше, ніж зараз є, – пропонує режисер.

Війна – велика трагедія, але, мабуть, на те була воля Всевишнього, щоб українці через неї навчилися поважати один одного, поважати самих себе і розуміти, що для них є головним, міркує Ахтем Сеітаблаєв. Режисер каже, на жаль, історію кримських татар і українців писали не українці, не кримські татари. Її писали в Москві і постійно розповідали, що ці народи були ворогами. Історичні факти ж свідчать, що кримські татари разом із українцями не програли жодної битви.

– Згадайте історію. В одній тільки конотопській битві загинуло шість тисяч кримсько-татарських вершників, допомагаючи Івану Виговському вибороти незалежність від московського царя. Як багато ми не знаємо про історію один одного. У нас так багато спільного, починаючи зі слова «майдан» і продовжуючи словами «козак», «штани», «тютюн», –
ділиться співрозмовник і додає, саме над цією історичною темою працює нині. Мріє зняти фільм про конотопську битву.

Через війну Ахтем рідко бачиться з батьками і дітьми. Припускає, там їм живеться нелегко.

– Рідні приїжджають до мене. Звичайно, відчувають тиск за мою громадянську позицію. Але вони ніколи мені про це не кажуть. Я про це знаю з інших джерел. Вони жодного разу мені не сказали: «Ахтем, не роби цього, не кажи цього, бо нам нелегко, до нас приїжджають…». Звісно я хвилююся, боюся за них. Але мовчати не можу. Більше того, вони самі мені кажуть, що я якраз і не повинен мовчати. Якщо у тебе є такий інструментарій, як кіно, ти повинен усе робити для того, щоб тебе почули. Батьки мені говорять: «Якщо твій голос чують – кажи», – пишається підтримкою рідних Ахтем Сеітаблаєв і вірить, що його надія зняти кіно про Крим в українському Криму реалізується якнайшвидше.

 

фото: Ігор Демчук