Щоб українцю досягти успіху в Канаді, – треба мати розум і терпіння

Канада, як і Америка, – країна можливостей і здійснення мрій. Так її називають ті, хто зміг знайти себе у тамтешніх мегаполісах чи невеличких містах. Втім, аби отримати бажане – слід набратися терпіння, витримки і розуміння, що швидко нічого не дасться. Житель обласного центру Сергій Луценко у 2000-х поїхав спочатку в Португалію, а за 13 років – у найбільше місто Канади – Торонто. Уперше за багато років він повернувся у рідне місто. Застав його вже з іншою назвою і з іншими людьми.

Кропивницький став сірим і захаращеним

– Не знаю, звідки взялися ці жовті маршрутки, але вони мають такий вигляд, наче разів у три старші за мене, – сміється Сергій.

Дивує його і те, чому о десятій вечора в місті порожньо?

– Мені пояснили, люди бояться не добратися додому, бо маршрутки в цей час уже не ходять. У Торонто для цього є нічні автобуси. Можемо за їхнім рухом слідкувати на смартфоні. Метро зачиняється о другій ночі, тобто всі встигають потрапити додому, а о шостій ранку вже відкривається. Хотілось би, щоб тут було менше хаосу з рухом, – ділиться співрозмовник «КП».

Сергій не був у Кропив­­ниць­­кому більше півтора де­­сятка років. Перше, що засмутило, – місто сіре і похмуре.

– Старі облізлі будинки і люди в них якось живуть… – каже він.

Переїхав до Канади, бо там немає перешкод

З 2001 року Сергій працював у Португалії. Там отримав громадянство, мав свою справу у сфері будівництва.

– Часи змінювалися і я поїхав подивитися, що робиться в Канаді, – пояснює він. – Перше, що вразило, –
велика кількість роботи. Вакансій дуже багато. Причому у всіх сферах. Без роботи там сидять тільки ті, хто взагалі не хоче працювати. Але відбір там теж великий – цінують справжніх спеціалістів. Друге, – наскільки твій мозок розвинений, настільки ти зможеш і піднятися. Перед тобою не ставлять рамок. За кілька років розумні українці можуть там стати цілком забезпеченими людьми. І для цього треба мати, найперше, бажання.

У 2013 році поїхав у Торонто подивитися, як там живуть люди.

– Спочатку планів переїжджати не було, – зізнається
співрозмовник «КП». – Я там знав лише одну людину. Сам знайшов собі першу квартиру і першу роботу, потім – другу, третю…

Торонто – неймовірне місто

– У це місто не можна не закохатися. Воно величезне! Від центру йдуть околиці – разом шість мільйонів населення. Багато парків, де один переходить в інший. Навколо все зелене, білочки всюди стрибають, єноти лазять, лисиці ходять, косулі можуть спокійно містом гуляти... Не дай Боже зламати гілочку! Дітей із дитинства вчать бережно ставитися до природи, – розповідає Сергій.

Широкі дороги, в основ­­ному всі їздять на власних авто. Втім розвинений і громадський транспорт –
максимум п’ять хвилин доведеться чекати на автобус. Є метро, яке деколи ламається, бо старе, але це не викликає незручностей.

– Дороги не без огріхів, але їх постійно ремонтують. Взимку посипають добряче, бо багато снігу. Якщо сніг випадає, наприклад, вночі, то зранку, йдучи на роботу, бачу вже розчищені тротуари, – наголошує він.

Люди можуть їздити на роботу за сто кілометрів від дому. На це витрачають годину, а іноді і менше.

У Торонто немає ЖЕКів. У кожного будинку – своя казна, яку формують жителі. Всі знають, щомісяця мають віддати певну суму або вона автоматично знімається з їхнього рахунку. Відтак самі вирішують, витратити кошти на ліфт чи на ремонт у під’їзді. Якщо пофарбувати весь будинок дорого – жителі беруть один кредит на всіх і поступово виплачують його.

Рівень зарплати залежить від спеціальності

Аби прожити місяць одній людині, мінімум треба заробляти півтори тисячі канадських доларів.

– Скажімо, медсестра має десь 80 тисяч доларів на рік, із вирахуванням податків отримує десь 60 тисяч. Моя зарплата на такому ж рівні, – уточнює співрозмовник «КП». – Ціни залежать від району. Є дорожчі магазини, є дешевші. Борщ із тамтешніх продуктів виходить зовсім не таким, як у нас. Мінімальна зарплата – 15 доларів на годину.

Житло зазвичай купують у кредит, бо дуже дороге. Будинок, наприклад, обійдеться від 700 тисяч доларів.

– Оренда однієї кімнати коштує 600 доларів на місяць, – каже чоловік. – Але зарплати дозволяють і за оренду сплачувати, і ні в чому собі не відмовляти. У нових багатоквартирних будинках облаштовані навіть спортзал, басейн, сауна, біб­­ліотека, кімната для гостей, банкетний зал. Приватні будинки теж комфортні.

Там немає расової дискримінації. Захист прав людини – на високому рівні.

– На першому місці за захистом прав – жінка. Навіть за неправильний погляд на тебе можуть написати скаргу. Можуть бути великі проблеми, – розповідає Сергій. – На другому місці – діти. Вони самі можуть повідомляти в поліцію і скаржитися на дії батьків. На третьому місці – тварини. А на четвертому – чоловіки. Але геї мають теж багато захисту, вони десь на рівні з дітьми.

У вихідні потрібно відпочивати

Можливостей подорожувати – безліч. Для цього в Канаді облаштована інфраструктура. Неподалік Торонто – океан. За сто кілометрів – Ніагарський водоспад. Природа – схожа на нашу.

Там багато озер. Одна з популярних розваг – риболовля.

– Рибалять і чоловіки, і жінки, – наголошує Сергій. – Але треба обов’язково мати дозвіл. Він видається на рік і коштує 18 доларів. Якщо його немає – буде штраф. Із цим дуже суворо. Якщо немає можливості виїхати за місто, – у парках облаш­­товані спеціальні зони для пікніків, є мангали. Багато дитячих майданчиків, можна на роликах кататися. Все продумано настільки, щоб люди не лише працювали, а й із задоволенням відпочивали.

Українці в Торонто влаштовують колосальні акції підтримки

Сергій розповідає, у Канаді українці дуже об’єдналися після Майдану.

– Нас здружило хвилювання за рідну країну. У той час у всіх телевізор був увімкнений лише на українських новинах. Усі слухали їх із завмиранням серця, – пригадує він.

З початку війни активізувалися благодійні акції.

– Ми багато коштів віддавали на підтримку родин загиблих АТОвців, збирали гроші на протезування, купували машини для АТО. У рік – кілька мільйонів гривень. Підтримують свою країну навіть ті українці, кого вивезли ще у маленькому віці. Вони у банку виписують чеки на адресну підтримку конкретних бійців. Мігранти дають у залежності від
можливостей – коли 50, коли 100 доларів. А от старі люди і підприємці –
одразу крупними чеками. Українці домовлялися з лікарями, щоб ті їхали оперувати наших бійців. У перші роки війни всі знали, що обов’язково треба віддати частину зароблених грошей на армію, – підсумовує чоловік.

У Торонто є українські дитсадки, школи, гуртки, церкви, газети і телебачення. Відбувається чимало заходів – хода у вишиванках і вечори, виставки, вистави, концерти... Проводять і український фестиваль, який триває три дні, – для цього перекривають цент­­ральну вулицю.

– На День Незалежності українцям виділяють цілий парк. У цей день зазвичай відбувається концерт – виступають українські гурти і ді-джеї. Навколо розгортають ярмарок. З’їжджаються і з сусідніх населених пунктів – привозять мед, цибулю, вироби з українською символікою. На це свято не обов’язково приходити, але переважно всі приходять, бо це можливість зустріти тих, кого давно не бачив, – додає Сергій.

До Канади потрапити легко

Молодь їде до Канади в основному на навчання.

– Це зробити простіше, ніж здається. Можна обрати будь-яку професію. Головне – знати англійську. Бажано їхати туди з вищою освітою і стажем за спеціальністю не менше двох років, – радить Сергій.

Хтось заради міграції укладає фіктивні шлюби. Але там настільки досконало треба знати про свого чоловіка чи дружину, що після детального знайомства у пар дійсно з’являється симпатія один до одного і вони продов­­жують жити разом по-справжньому.

На роботу виїхати теж можливо. Головне – мати бажання.

– Спочатку тобі допомагають, потім починаєш допомагати ти – кого підтримати словом, кому роботу допомогти знайти. Один на один зі своїми проблемами там ніхто не залишається, – запевняє Сергій.

 

фото: із соцмережі