Кіровоградські хірурги роблять операції на серці, на легенях і навіть пластику на рівні європейських фахівців. Але живуть в українських реаліях

Кримчанин Юрій Орлов не сподівався, що, приїхавши з окупованого півострова у Кіровоград, потрапить на лікарняне ліжко. Але доля непередбачувана і чоловікові довелося перенести операцію. Сьогодні він із вдячністю згадує надійні руки хірурга Євгена Фукса і чуйне ставлення всього медичного персоналу відділення торакальної хірургії обласної лікарні. Утім, цей чоловік не єдиний, хто дякує фахівцям саме цього, без перебільшення, найважчого відділення лікувального закладу, за врятоване життя.

За рік у наших торакальників проходять лікування близько тисячі пацієнтів. Хоча фактично кількість тих, кому допомагають лікарі відділення, значно більша, адже попри все ще й надають консультації своїм колегам як із обласної лікарні, так із інших медзакладів регіону.

Єдине на всю область відділення торакальної хірургії у Кіровограді існує більше ніж півстоліття і є одним із найстарших серед схожих відділень в Україні. Останні шість років очолює його Сергій Бондарчук. Відділенню віддав понад 25 років. Тому має повне право говорити про своїх колег, як про членів сім’ї. Зрештою, це і не дивно, бо лікарі проводять там більшу частину свого життя.

Разом із Сергієм Бондарчуком уже багато років пліч-о-пліч працюють хірурги високого професійного рівня Володимир Давидкін, Євген Фукс, Володимир Григорович, а ще 12 медичних сестер і 13 молодших медичних працівників.

«КП» цікавиться, чи легко працювати на такій відповідальній ділянці?

– А де легко? Скрізь важко, – зізнається Сергій Бондарчук і зауважує, що медична реформа, яка кілька років тому розпочалася в країні, позначилася і на їхньому відділенні – із 40 ліжок залишилося 25. Проте не це найбільше турбує лікаря. Брак професійних кадрів – ось головна проблема.

– Первинна ланка медичних послуг сьогодні працює неналежно, – розповідає лікар-хірург. – Хворі не потрапляють одразу до нас, а коли вже приходять, то в такому запущеному стані, що доводиться докладати чимало зусиль, аби витягти їх з того світу. У районах хороших спеціалістів бракує, бо той випускник медичного вишу, який заплатив за навчання близько 200 тисяч гривень, не поїде працювати в районний центр чи в село. Він хоче залишитися у великому місті. Крім того, навчальні заклади ще не дійшли до розуміння, що хороший фахівець – це якісний товар, який хочуть «купити» усі лікувальні заклади.

Сергій Бондрчук говорить, що в обласній лікарні торакальники здійснюють складні операції на легенях, міжстінні, оперують стравохід і шлунок з різними патологіями, проводять малоінвазивні операції на серці при порушенні його ритму. Лише у вкрай тяжких випадках з рідкісними хворобами пацієнтів відправляють у столицю.

Останньою новинкою, яку освоїли хірурги, є пластичні операції обличчя, молочної залози, тіла, контурна пластика обличчя, ревіталізація. Пояснюють: це все результат постійного навчання і бажання втілювати нові технології й методи лікування. Згодна з такими підходами до роботи і головний лікар обласної лікарні Лариса Андреєва.

– У відділення торакальної хірургії потрапляють тяжкі хворі, тому там працюють фахівці найвищої кваліфікації, – констатує очільниця медзакладу.

Лікарі радіють, коли операція пройшла успішно, і переживають за кожного пацієнта. А ще, кажуть, приємно, коли на вулиці колишні пацієнти впізнають і вітаються, хоча буває і навпаки. Але таке життя, і вони у ньому теж звичайні люди із земними бажаннями. Чого хочуть найбільше? На це запитання хірург Євген Фукс, посміхнувшись, відповів: «Короткого робочого дня і високої зарплати».

Це, звичайно, жарт, хоча і в ньому, як кажуть, є доля правди, адже фахівці такого рівня у Європі мають два місяці відпустки і зарплату у кілька тисяч доларів. Наші про це поки лише мріють.