Бабуся близнюків, яких рятували усім миром: Любов творить дива!

Близнюки Максим і Владик народилися передчасно. З першої секунди хлопчики почали важку боротьбу за життя – малим діагностували гідроцефалію головного мозку, спастичний тетрапарез, проблеми з суглобами, низький гемоглобін, слабі сердечка... В одного з них був іще й крововилив. Півроку діти провели в лікарні. Рідні близнюків доклали усіх сил, аби малі жили. Неодноразово публікувала заклики про допомогу і «КП» та постійно зв’язувалася з родиною Бойків, де виховуються малята. Нині Владику і Максиму – рік. Їхній стан покращився, вони мають позитивні зміни у розвитку. Лікарі дивуються успіхам хлопчиків, а рідні радіють і дякують Богу й усім, хто допомагає та підтримує.

– Я дуже довго мріяла про материнство. І так вийшло, що стала мамою одразу 16-річної дівчинки – Тетянки. Вона каже: «Тато мене любить і вибрав маму, щоб вона мене теж любила...». Ми ще й тезки – обидві Тетяни. Багато знайомих кажуть, що дуже схожі характерами, емоційно. Наче рідні, – посміхаючись, розповідає «КП» Тетяна Бойко, бабуся хлопчиків.

Тепер у жінки велика родина – кохані чоловік, донька і двоє онуків-близнюків. Поруч – мама.

– Тетянка зустрічалася десь рік із хлопцем, кілька місяців жили разом. Ніби все було добре. Але життя не склалося, розійшлися. Згодом ми дізналися, що Таня вагітна. Особливих проблем зі здоров’ям не було, тільки низький гемоглобін. На восьмому місяці Таня захворіла. Мала нежить. Аж раптом – передчасні пологи. Владик народився з вагою кілограм 640 грамів, а Максим – кілограм. Вони довго були в реанімації. І Тані дуже зле було, – пригадує співрозмовниця.

І малим, і породіллі терміново знадобилися донори. У відчаї, не знаючи до кого звертатися, новоспечена бабуся розмістила інформацію у соцмережі.

– Тоді мені зателефонували журналісти «Кіровоградської правди» і волонтер Інна Колпак. Завдяки розголосу вдалося швидко розшукати донорів, – продовжує Тетяна.

Коли стан малих трохи стабілізувався, до лікарні потрапила й сама Тетяна. Жінці зробили складну операцію. На лікування витратили чимало коштів. У цей же час погіршало близнюкам. Їм терміново потрібно було робити шунтування – то був єдиний шанс на життя.

– Знову я не знала, куди звертатися, не знала волонтерських організацій. Ще раз просити підтримки в Інни Колпак незручно було – нам і так допомогли, знайшли донорів, а це ж гроші потрібні були вже. Знайомі дали телефон Наталки Селецької, вона стала нами опікуватися. Потім нам запропонувала допогу Світлана Панасенко з благодійного фонду «Благо-світ» – вон збирають кошти для наших хлопчиків. Також прохання про допомогу публікувала «Кіровоградська правда», – розповідає Тетяна. – Ситуація була критична. Операцію зробили, шунти надали безкоштовно, бо доця – мати-одиначка. Але ж кошти на препарати потрібні були дуже великі. Я дала доньці свою кредитку, мені лише приходили повідомлення: «Знято чотири тисячі, п’ять тисяч…». Із 21 тисячі гривень на картці залишалося дві. Взагалі тоді пішло більше ста тисяч гривень. У мене шок, не знала, що робити. У той час я була прикута до ліжка через хворобу, чоловік один працював, моя мама – інвалід, Таня з дітками – у лікарні…

Але за кілька днів завдяки небайдужим людям вдалося зібрати 28 тисяч гривень.

– Коли згадую, емоції і вдячність переповнюють, не вірилося, що ці кошти надходили. Вони йшли вдень і вночі. Та сума не вирішила наші проблеми, у нас зараз 75 тисяч кредитного боргу, але то не страшно. Головне – дітки з нами! На той момент нам якраз вистачило тих 28 тисяч, щоб витягти хлопчиків із кризи, – зізнається «КП» жінка.

Після операції Максим і Владик пролежали в лікарні майже чотири місяці. Їх виписали, коли хлопчикам виповнилося по півроку. За той період їхній стан то погіршувався, то покращувався.

– Люди нам несли речі, підгузки, суміші, просто дзвонили… Я не очікувала, що чужі люди так відгукуватимуться. Відчуття було, що все місто, весь світ нам допомагали. Навіть із Херсону висилали і харчування, і речі. Волонтер Наталка Селецька розшукала і передала спеціальні подушки для наших хлопчиків від дисплазії, щоб головки рівнялися. Потім нам допомогли розшукати візок для близнюків. Подарували круг для плавання, який одягається на шийку, підтримує голівку і ми займаємося з ними плаванням у ванній, – розповідає жінка. – Онуки повністю на штучному харчуванні були. Для одного пачка суміші коштувала 75 гривень, а іншому підходила лише за 400. До вересня був такий важкий період.

23 грудня хлопчикам виповнився рік. Їм призначили першу групу інвалідності. Малі дещо відстають у розвитку. Але рідні постійно займаються з ними. Лікарі тим часом констатують позитивні результати.

– Ми постійно робимо з ними зарядку, вправи з м’ячем, у воді. По можливості, якщо назбираємо грошей – наймаємо масажистів, якщо ні – самі робимо обережно. Почали їм вмикати розвиваючі пісеньки і мультики, говоримо з ними багато. Вони почали трохи краще рухатися, їсти. Мама моя – їхня прабабуся – придумала віршик, як дід іде в ліс, рубає дрова, потім везе їх, як кисіль варить... Їх це відволікало і під ці слова придумували рухи. Бо їм було боляче вправи робити, вередували, але ми не припиняли займатися. І коли у сім місяців прийшли до лікаря, він каже: «Не знаю, що ви робили, але продовжуйте далі, я не очікував таких позитивних результатів!».

Медики не вірили своїм очам, що дітки таке перенесли, і є такі зрушення, – радіє Тетяна. – Внуки вже кажуть «ба», «ам», називають мою маму – їхню прабабусю Валю – «Аля», вимовляють «мама», «Таня». Після тих пісеньок і мультиків – на кицю «няв» кажуть, на собачку «гав», коровка – «му». У них уже по п’ять зубів! Намагаються навіть повзати.

Родина, не дивлячись на все пережите, радіє найменшому досягненню малюків.

– Вони – моя душа, моє серце. Всім миром ми виходили Максимку і Владика, любов творить дива! Вони обоє – дуже велике щастя. Владик, наче сама любов. Коли беремо його на руки, Максим може навіть ревнувати, а той навпаки, – радіє, якщо не його беруть, а Максима. Якби міг – увесь світ обійняв би. Дивуюся просто – такі маленькі сонечка, а скільки любові, тепла. Я вдячна Богові за родину, за онуків. У мене найкраща донька. Так, погано, що таке сталося. Хотілося б, щоб в ідеалі всі були здорові. Але ця ситуація згуртувала всю сім’ю, – зізнається «КП» жінка.

Тетяна дякує кожному, хто допомагає родині матеріально чи просто добрим словом.

– Дуже вдячні всім – волонтерам, зокрема Наталці Селецькій, Інні Колпак, лікарям Ларисі Андреєвій, Василю Хорощаку, Олександру Пизіну, Людмилі Душкіній, усім медсестрам, небайдужим людям! Зайвий раз за допомогою намагаємося не звертатися, бо розуміємо, зараз вона скільком потрібна, стільки онкохворих діток... Ми постійно отримували стільки підтримки. Світ не без добрих людей, – каже Тетяна Бойко.

 

 

Допомогти можна, перерахувавши кошти на картку «Приватбанку»: 4149 6293 9323 3929 (Бойко Тетяна Вікторівна).

 

текст: Наталка Маринець

фото і відео: надане родиною