До пошуків чоловіка, якого через півстоліття хоче знайти сестра, долучилися небайдужі люди з України, Італії, Іспанії і Білорусі
Історія, яку «КП» розповіла минулої п’ятниці, вразила тисячі читачів і підняла на ноги небайдужих людей. Газета ще раз переконалася, настільки українці можуть бути чуйними і відгукнутися на прохання про допомогу. Наразі ця історія ще не має щасливого завершення, але «КП» вірить, спільними зусиллями Олена Шевчук із Гайворона (на фото – «КП») зустрінеться зі своїм братом Сергієм Козаком, якого бачила ще дитиною п’ятдесят років тому.
Нагадаємо, жінка звернулася до «КП» з проханням допомогти розшукати старшого брата по матері – Сергія Борисовича Козака, якого після розлучення батьків більше ніколи не бачила.
– Моя мама – Віра Камлюк 1938 року народження, раніше жила у Білорусії. Там вийшла заміж за Бориса Козака. Жили у військовому містечку біля селища Гатове, очевидно він був військовим. У них народився син Сергій. Із моїх дитячих спогадів, він шкутильгав на одну ногу, бо вона була трохи коротшою. Він, можливо, 1958-59 року народження, точно не знаю, – розповідала «КП» скупу життєву історію Олена Шевчук.
Уже наступного дня після виходу історії до редакції зателефонував Володимир зі Львова. Чоловік повідомив, що у пошуковій базі через інтернет знайшов Сергія Козака.
– Він мешкає у Кропивницькому на вулиці Волкова, навіть номер телефону є, – повідомив телефоном львів’янин і таким чином розпочав пошуковий ланцюг.
Через власні джерела «КП» з’ясувала, Сергій Борисович Козак нині за вказаною адресою не проживає, а виїхав у Веселий Кут Новоєгорівської сільської ради Новоукраїнського району.
– Так, у нас справді жили Козаки, але зараз такого чоловіка немає, – повідомив Новоєгорівський сільський голова Андрій Мельниченко і додав, дізнається, куди виїхав і повідомить у редакцію. Перетелефонував буквально за кілька хвилин і повідомив: Сергій Борисович Козак нині перебує у Веселокутському психоневрологічному інтернаті.
Далі пошук чоловіка став значно простішим. «КП» зателефонувала в психоневрологічний інтернат і там підтвердили, що справді такий є у закладі. Здавалося б, возз’єднання рідних людей було за крок від успіху, але історія отримала неочікуваний поворот.
– Так, у нас дійсно є Сергій Борисович Козак 1958 року народження, але він фізично здоровий і не шкутильгає на ногу, як вказувала жінка, яка його розшукує. Та ви самі можете з ним поговорити. Зараз покличу до телефону, – відповіла на дзвінок старша медсестра інтернату.
– Алло! Так, я Козак Сергій Борисович, – прозвучав у слухавці чоловічий голос. У розмові з чоловіком з’ясувалося, що він 1958 року народження і дійсно має молодшу сестру. Але… Жінку звати Лариса. Маму звали Нонна і з батьком вона ніколи не розлучалася. Родина все життя жила у Кіровограді. А отже – це повний тезка.
Користуючись нагодою, що по інший бік слухавки журналіст, чоловік попросив знайти його сестру.
– Допоможіть мені знайти сестру Ларису. Вона живе у Кропивницькому. Повідомте їй, що я зараз в інтернаті, хай вона вишле мені цигарок і ковбаси, – звернувся до «КП» Сергій Козак.
Після цієї розмови, стало зрозуміло, що це були занадто легкі пошуки, які, на жаль, не привели до бажаного результату.
А вже наступного дня до редакції зателефонувала Тетяна Дубковецька.
– Я телефоную вам із Італії. Маю досвід у пошуку людей. Підключу знайому жінку-адвоката, яка живе в Іспанії, а раніше жила
у Білорусі. Може вона допоможе розшукати чоловіка, – сказала жінка.
Надія на те, що Олена Шевчук таки зустрінеться зі своїм братом, не згасла. Людське добро творить дива і те, що стільки небайдужих читачів «КП» із різних куточків України й інших країн відгукнулися і підключилися до пошуків, вселяє надію. Особливо, напередодні Різдва – часу, коли обов’язково має трапитися диво. Тримаймо за них кулачки. Далі буде.
фото: архів «КП»
