Житель Вільшанки створює генеалогічні дерева

Чимало людей хоч раз, а дехто і не раз, намагалися самостійно з’ясувати свій родовід. Утім пошуки коріння закінчувалися через нестачу знань, як підступитися до справи. Саме тим, кому не вистачає сил і часу дійти до кінця, допомагає житель Вільшанки Дмитро Степаненко. Чоловік має рідкісне захоплення – здійснює генеалогічні дослідження. Шукає загублених родичів, віднаходить далеких предків і віддає замовнику готове генеалогічне дерево. Ця клопітка справа вимагає надзвичайно багато часу, але результат вражає кожного замовника.

Дмитру – 43 роки. Силу предків найбільше відчув під час служби у зоні АТО. Тоді й відчув потяг до архівного пошуку.

– На війні були такі моменти, коли здавалося, що оті всі покоління родичів стоять у тебе за спиною і від них іде якась неймовірна підтримка, – пригадує він. – Я себе почував відповідальним і зобов’язаним. Дуже хотілося зберегти про них пам’ять, бо, крім неї, для мертвих ми вже нічого не можемо зробити.

Втім цікавість до пращурів у Дмитра виникла ще у дитинстві.

– Розпитував своїх двох прабабусь про дідів-прадідів. Витягнув із них максимально інформації, яку вони пам’ятали – хто де жив, з якого села, кого як звали, дівочі прізвища, у яких приблизно роках жили... – ділиться співрозмовник «КП». – А з розвитком комп’ютерних технологій, коли багато архівів стали доступними онлайн, це захоплення отримало нове дихання і так вийшло, що, шукаючи своїх предків, я паралельно вирішив допомагати іншим.

Активно взявся за архіви близько двох років тому. Люди стикаються з безліччю труднощів, коли хочуть заглянути в першоджерела, наголошує Дмитро.

– Архів – це державна структура, яка має графік роботи, вихідні і санітарні дні. Люди зазвичай у той час, коли працює архів, теж знаходяться на роботі. У цьому і є основна причина провалу, – пояснює Дмитро.

Пошук інформації здійснює в архівах та інших державних установах. Соцмережі допомагають лише в тому випадку, коли людина зазвичай не старша 50 років. У своїх дослідженнях Дмитро знаходить не лише імена, а й докопується до цікавих фактів із історії сім’ї.

– Найдавніше, можна сказати, досягнення – я дослідив одну з гілок, яка тягнеться у Стародубський полк. І пращури замовника цілком могли воювати у полках Хмельницького, – наголошує дослідник.

Генеалогічне дерево своєї родини Дмитро зобразив у двох варіантах – одне містить тільки прямих предків, друге – враховує й інших родичів. Працював над ними близько двох років. Довелося перекопати кілька десятків архівів не в одній області і навіть за кордоном.

– У першому варіанті зібрав близько півтори сотні чоловік, які мали 25 різних прізвищ, – пояснює Дмитро. – Друге дерево, яке я намалював не на листочку, а в спеціальній програмі, аби було зручніше і наочніше, нараховує більше двох тисяч. І це за умови, що я не ставив собі за мету набити туди якомога більше людей. Не вносив тих, хто народився після другої світової війни, бо це б було тисяч п’ять народу. Це дуже цікаво, коли бачиш, як історія країни пересікається з життям твоїх бабусь і дідусів. Як вони переїжджали з місця на місце, визволялися з кріпацтва, козакували... Цікаво також те, що деякі переповідані історії не підтверджуються архівними даними.

 

 

Особисто їздити в усі архіви в інших областях або країнах, каже Дмитро, не доводиться, адже у нього всюди є помічники.

– Є спеціальні форуми, де люди знаходять собі помічників, – ділиться співрозмовник «КП». – Я комусь допомагаю в своїх архівах, так само хтось допомагає мені.

Коли після проведеного дослідження Дмитро у колі родичів починає видавати факти – рідні слухають із відкритими ротами.

– Усім стає цікаво вже на тій стадії, коли є готовий матеріал або коли можна роздрукувати сформоване генеалогічне дерево. Раніше люди дуже мало цікавилися своїми предками. Коли починаєш говорити з людьми, яким за 80 років, вони не можуть, наприклад, сказати, яке було дівоче прізвище їхньої бабці. Знають тільки, що була баба Марфа – на тому і все. Що там казати вже про по-батькові. Люди були занепокоєні більше тим, щоб дітей прогодувати. А що робилося до них – цікавилися мало, – констатує Дмитро.

За час роботи Дмитро допоміг відновити родоводи до десяти замовникам.

– Звертаються люди різного віку. Старші бояться, що, крім них, ніхто цього не зробить і рід загубиться. Є і молоді, які вже цінують свою історію, – зазначає чоловік.

Вартість і час роботи залежатимуть від обсягів роботи, об’ємів наданої інформації і складності доступу до документів.

– Буває, що родина жила на одній і тій же території і нікуди далеко не виїжджала. У такому випадку можна встановити все генеалогічне дерево за кілька тижнів, – додає Дмитро.

Для тих, кого досі не покидає думка більше дізнатися про своїх пращурів, Дмитро радить якнайшвидше піти до найстарших родичів і розпитати якомога більше інформації.

– Не вся інформація є в архівах. Наприклад, архіви до 1933 року були знищені, щоб приховати масштаби Голодомору. Якщо хочете знайти якусь інформацію про людей, які народилися або одружилися в цей час, – ви не знайдете. Це велика дірка в генеалогії, випадає ціле покоління. У другу світову війну згоріло багато сільських архівів. Тому фактично по 1944 рік – великий пробіл. Його треба заповнити інформацією від живих людей. І зробити це треба негайно, – закликає житель Вільшанки.

фото: надані героєм