Жителька обласного центру на інвалідному скутері подорожує світом

, Любов Попович

06043Можливо комусь здається, що для подорожей іншими країнами людям із обмеженими можливостями потрібні надзвичайні зусилля на рівні героїчного вчинку. Для кропивничанки Марини Шевченко – це звична справа, яка приносить задоволення. На інвалідному електроскутері жінка, яка має проблеми з опорно-руховим апаратом, об’їздила з десяток країн. Що мотивує її до подорожей, що вразило найбільше в заморських країнах, Марина розповіла «КП».

Про Марину Шевченко «КП» двічі розповідала навесні і влітку цього року. У жінки поцупили електроскутер, без якого вона, як без ніг. Тоді газета кинула клич про допомогу, аби відшукати і повернути засіб пересування жінці. На щастя, історія завершилася добре, правоохоронці розшукали скутер. А Марина знову отримала можливість подорожувати світом.

– Дуже люблю гарні місця. Вони мене надихають. У Кропивницькому знаю кожен мальовничий куточок. Утім свого міста мені стало замало і вирішила подивитися світ, – розповідає про втілення своєї мрії Марина Шевченко і додає, у виборі країни для подорожі поєднала корисне і цікаве. – Взимку треба було оздоровлюватися, тому свій вибір зупинила на теп­лих країнах, куди з нашої холодної пори року можна поринути в літо. Першим відвідала Єгипет. Вразила інша культура, інші люди, незвичні краєвиди. А далі були Арабські Емірати, Шрі Ланка, Ізраїль, Туреччина, Франція, Італія і Болгарія.

Звісно, наважитися на подорож у далеку країну та ще й на інвалідному скутері жінка відважилася з острахом. Марина не повністю прикута до інвалідного візка, вдома може трохи пересуватися на милицях, але на вулиці її «ноги» – це електроскутер. Найпершим бар’єром, який ставав на заваді, були думки про пристосованість тамтешньої інфраструктури для пересування людей із обмеженими можливостями. Утім мрія перемогла.

06047– Звісно, хвилювалася, чи зможу пересуватися там. Але коли поїхала у першу подорож до Єгипту, мої страхи розвіялися. У Кропивницькому замовила маршрутку до аеропорту в Борисполі, а там є служба, яка допомагає інвалідам сісти в літак. У Єгипті мене теж уже чекали і допомагали пересуватися. Одразу вразило те, що там для особ­­ливих людей пристосовано все, – ділиться враженнями співрозмовниця «КП».

Маючи гіркий досвід непристосованої інфраструктури для інвалідів у рідному місті, Марина готувалася до такої ж ситуації і в інших країнах. Через це, каже, потрапляла навіть у курйозні ситуації.

– Поїхала в Арабські Емірати і, зважаючи на вітчизняну ситуацію, готувалася і в цій країні долати сходи і бордюри. Але там скрізь є пандуси. А там, де є сходи, для інвалідів облаштовані спеціальні ліфти, з допомогою яких вони можуть здолати перешкоду. Я ж не знала цього. І коли, виїжджаючи з аеропорту, наткнулася на кілька сходинок, упевнено почала їх долати. Всі люди почали на мене дивитися з великим подивом, а потім підказали, що можна скористатися спеціальним підйомником, – сміється мандрівниця і додає, такі ж ліфти у цій країні є в метро, а всі супермаркети й інші будівлі мають пандуси, аби люди з обмеженими можливостями мали доступ скрізь.

Співрозмовниця «КП» каже, найбільше у плані доступності їй сподобалися дві країни – Арабські Емірати і Франція.

– У Франції курсують автобуси, де пандус для візків висувається автоматично. Водій натиснув кнопку і людина може сама заїхати до салону, не треба вставати і допомагати. Дуже хотілося б, аби і в нас був такий громадський транспорт. У нас чому часто інваліди скаржаться, що не можуть сісти в автобус? Бо водієві треба встати з-за керма, вручну висунути пандус, допомогти візочнику потрапити в салон, аж потім їхати. Не всі водії хочуть це робити, – розмірковує жінка і додає, у цьому плані її вразила навіть Болгарія, де вона була кілька місяців тому. – Здавалося б, ця країна недалеко від нас, але настільки разюча різниця. У Кропивницькому я мушу їхати на скутері проїжджою частиною, а у Варні облаштовані окремо велодоріжки і тротуари для пішоходів, скрізь є пандуси. Звернула увагу, що там дуже багато людей пересуваються на таких електроскутерах, як і я.

06045Жінка розповідає, подорожує або з чоловіком, або з маленькою донькою, інколи сама. Каже, мандрувати на скутері нескладно, коли є допомога.

– В Україні здебільшого їжджу потягом. Замовляю спеціальну допомогу на вокзалі і скутер мені заносять до тамбура вагона. Так само допомагають його покласти до вантажного відділення автобуса, а в аеропорті – до літака. За кордоном усе набагато простіше. Там скрізь усе облаштоване так, щоб особливі люди могли добратися у будь-яке місце без проблем – і транспорт, і вулиці, і приміщення, – продовжує Марина Шевченко і пригадує, коли була в Італії, переїжджала в різні міста потягом. Поруч із нею у вагоні їхали чоловік із дружиною абсолютно незрячі. Каже, дивувалася, бо ці люди подорожують і не бояться труднощів у пересуванні.

Мандрівниця зазначає, в усіх країнах, де довелося побувати, вражала пристосованість інфраструктури.

– Насправді це дуже приємно вражає, бо все можеш робити самостійно, без сторонньої допомоги, ні від кого не залежати. Там відчуваєш себе такою ж людиною, як і всі, – констатує співрозмовниця «КП» і скрушно нарікає, що такого ставлення хоче і в рідному місті та країні.

Марина Шевченко розвіює міф, що подорожувати – це дорого. Каже, якщо правильно спланувати поїздку і підготуватися заздалегідь, то мандрівка цілком посильна навіть для українців із невеликими статками.

– Для подорожі потрібні не такі великі гроші, як здається. Можна це робити цілком ощадливо. Головне – правильно спланувати і купити квитки заздалегідь. Для цього зовсім не обов’язково цілий рік в усьому собі відмовляти, аби назбирати грошей, – ділиться досвідом мандрівниця і каже, нещодавно купила квитки в Іспанію всього за чотири тисячі гривень на двох. Але їхатиме туди аж через рік.

06044– Так подорожувати значно дешевше. Крім того, вже купила квиток із Іспанії у сусідню Португалію, який обійшовся мені близько тисячі гривень, – розповідає про плани наступної поїздки Марина і додає, якщо за цей час знайде дешеві квитки ще в якусь країну, то із задоволенням гайне.

Сьогодні Марина Шевченко вже може порівняти, у якій країні найкраще жити інвалідам.

– З усіх країн, де пощастило побувати, найбільше хотіла б жити у Франції. Крім того, що там усе пристосовано для людей із особливими потребами, там особлива, спокійна, розмірена атмосфера, – зауважує жінка.

Кропивничанка певна, такої мети – подорожувати – досягти не важко, якщо заздалегідь планувати поїздку, відкладати гроші і рухатися до мети легко, з задоволенням і комфортом.

– Для когось маленька перешкода здається великою, а для когось і велика – не перешкода, якщо маєш мрію і прагнеш її здійснити, – переконана співрозмовниця «КП».

 

06046

фото: із соцмережі

e-max.it: your social media marketing partner