Олександрійський колекціонер зібрав незвичайну колекцію старих грошей

64-річний Володимир Щеглюк із Олександрії вже півстоліття збирає старі паперові гроші та радянські монети. У його колекції є чимало оригінальних екземплярів.

– Люди часом збирають украй дивні речі. Хтось картини, посуд, книги чи якісь статуетки, а я – монети, – розповідає місцевий боніст і нумізмат. – Почав ще десятирічним хлопцем. Якось у бабусиному сараї знайшов 20 копійок, датованих 1928 роком. Відтоді і колекціоную. Купував, обмінював та перепродував. Завжди отримую від того особливе задоволення. А останнє десятиліття збираю ще і паперові гроші.

Спочатку Володимир Щеглюк колекціонував бони СРСР. Згодом зосередився саме на місцевих і приватних грошових випусках, які були в обігу паралельно з національною валютою.

– Це гроші місцевих само­­уп­­равлінь, підприємств, установ та організацій, – пояснює він.

Має в колекції і внутрішні гроші олександрійських підприємств.

– Їх збираю тематично. То окремий напрямок. На деякі екземпляри дуже довго полював. Наприклад, банк­­ноти колишнього колгоспу імені Карла Маркса у Новій Празі, імені Фрунзе у Червоній Кам’янці та «Заповіту Леніна» у Приютівці, були в обігу наприкінці 80-х років минулого сторіччя. Діяли у часи продуктових дефіцитів, – ділиться співрозмовник. – Маю також банкноти, якими у 80-ті роки користувалися англійські авіатори. Їх обмінювали на валюту у посольствах тої чи іншої країни, де перебували. Є у колекції також окупаційні гроші, випущені радянською владою спеціально для своїх військових. Ходили у Німеччині в 1944-1947 роках.

Нумізмат розповідає, під час окупаційних процесів свою внутрішню грошову одиницю мала і країна східного сонця – Японія. Тимчасову валюту використовували під час окупації Індонезії, Філіпін, Малайзії та Бірми. Окрема тема – так звані китайські «рисові гроші», що ходили у певних провінціях.

Свою колекцію Володимир Щеглюк поповнює у різний спосіб, але переважно через інтернет-аукціони. Зрідка обмінюється з досвідченими боністами та нумізматами. За піввіку колекціонування потрап­­ляв у різні ситуації.

– Був випадок, коли у власній колекції виявив рідкісні 15 копійок 1980 року, які продав за 200 доларів одному донецькому колекціонеру. Називають її «лахматою». Не знав спершу, що така цінна, і вирішив продати. Миттєво пішла з рук. Думаю, міг узяти за неї і значно більше. Це тоді розумів лише донецький покупець. Тому у вдячність за продаж надіслав мені цінний подарунок – каталог із інформацією про рідкісні монети Радянською Союзу, – продов­­жує олександрієць.

Було й таке, каже чоловік, як один підприємець запро­­понував йому купити 20 ко­­пійок 1958 року. Володимир одразу не наважився, а тільки їх сфотографував та вирішив перевірити. Тоді ж і зрозумів, що монета фальшива. Її не придбав, а з власником справ більше не мав.

– Знаю, що «енний» період часу в Олександрії виготовлялися підробні царські монети. Їх продавали місцеві аферисти. Ніколи на ті пропозиції не клював. А хто купував у них підробки, потім самі ж за голову і хапалися, – констатує колекціонер.

Зараз нумізматів і боністів в Олександрії небагато. Співрозмовник пояснює, це явище непопулярне, бо потребує чимало часу, коштів і зусиль. Та й зібрані до колекції експонати продаються не одразу, а деякі взагалі залишаються у ній на все життя.

 

 

текст і фото: Наталія Луценко