Підліток зі Знам’янки рік навчався в американській школі
Випускник Знам’янського навчально-виховного комплексу – гімназії Богдан Шкамаріда переміг у програмі обміну майбутніх лідерів FLEX і протягом року навчався в Америці. Як йому вдалося отримати таку можливість і чим відрізняється українська школа від американської – розповів після повернення.
Програма майбутніх лідерів FLEX – це програма культурного обміну Бюро у справах освіти і культури Державного департаменту США. Вона надає можливість українським студентам навчатися в американській школі і жити у тамтешній сім’ї протягом навчального року безкоштовно. Про такий шанс мріють тисячі українських дітей. Втім щастить лише одиницям.
– Перший етап відбору в програмі був доволі легким, але багато дітей відсіялося просто через погане знання англійської, – розповідає Богдан. – А другий із третім – змусили понервувати, бо після другого етапу треба було чекати десь два тижні. Результатів третього – три місяці. Але це загартувало витримку.
Англійську хлопець вчив не тільки на шкільних уроках, а ще й брав додаткові, самостійно готувався, відвідав мовний табір, де спілкувався з носіями мови.
Про те, що він переміг у FLEX, йому повідомили по телефону на уроці.
– Я дуже радів, у мене був шок. У мене навіть бракувало слів розповісти однокласникам. Відразу відпросився з уроків... Далі стояв вибір – їхати чи ні. Думав про те, якщо поїду, це означатиме, що не закінчуватиму в Україні одинадцятий клас. Але зрештою вирішив скористатися можливістю, – пояснює учень.
На вокзалі у Знам’янці Богдана проводжали друзі і рідні.
– Мама лише просила, щоб я не ризикував своїм життям, – пригадує він і зізнається, фактично цього слова не дотримався – літав над каньйоном на мотузці. За правилами програми не можна було їздити лише за кермом. Все решта – дозволено.
Переліт тривав вісім із половиною годин із кількома пересадками. В аеропорту його зустрічали американські «батьки».
– Їхні фотографії я бачив у соцмережі. Але, як у всіх американців, у них були не дуже чіткі фото. Іноді навіть не було зрозуміло, де вони на фото, а де ні. При зустрічі одразу сподобалися. Але я був більш скутий, ніж вони. Американці одразу почали розмовляти зі мною на всі теми, питали за українську мову, я їм сказав кілька слів. Напруга в новій сім’ї була недовгою. Вони зробили все можливе, щоб я себе почував добре, – констатує хлопець.
Богдан розповідає, таких перших дзвоників, як в Україні, – з лінійками і привітаннями – в Америці немає.
– Кожна школа, навіть кожен штат, обирають дату, коли розпочнеться навчання, – пояснює він. –
Я розмовляв з американськими батьками про те, що в Україні діти сприймають перший дзвоник як свято. Вони ж мені сказали, що діти мають ставитися до школи як до своєї роботи. А от випускний для них є приводом для святкування. Це як вихід на пенсію...
Ще одна відмінність – предмети. Що вивчатимуть у школі – обирають самостійно.
– Перший день – це день знайомств, бо може навіть статися так, що ти вибираєш предмет, а вчителя не знаєш. То потрібно з ним познайомитися, – продовжує Богдан. – Я міг вибрати предмети, які мені подобаються. Інші учні мали набрати певну кількість кредитів – тобто потрібну кількість предметів у певній сфері. У старшій школі два роки обов’язково потрібно займатися фізкультурою. Звичайно, можна і всі чотири. Також обов’язковою є англійська мова. У дев’ятому і десятому класах обов’язкова історія. В одинадцятому класі треба вивчати предмет, схожий на правознавство, – курс законів і порядків США.
Між першим і другим семестром учні можуть змінювати предмети.
– У першому семестрі я обрав технологію – це 3D-моделювання. Цього предмету в Україні немає. Також узяв фізику, англійську й фотографію, – уточнює українець.
Структура навчання теж інша. У старшій школі, на відміну від української, чотири класи – це дванадцятикласники, одинадцятикласники, десятикласники, дев’ятикласники. Поділу на класи «а», «б» і так далі – немає. Всього у школі, де навчався Богдан, – двісті учнів.
Там немає ієрархії. Є лише директор – він головний і виконує функції менеджера, може їздити по різних заходах, його в школі можна навіть і не бачити. Завучів немає, є три секретарі, кожен займається своїм напрямком – спортом, позакласними заходами і виховною роботою.
Урок триває 45 хвилин. Перерви – три хвилини, щоб учні встигли перейти з одного кабінету в інший.
– Одного разу я не встиг перейти й отримав покарання – додаткові 15 хвилин після уроків. Цей час я просто сидів біля вчителя і робив домашнє завдання. Школа закінчується о 14:30, а вчителі повинні в ній лишатися до 15:30, щоб учні після закінчення уроків могли підійти і вирішити свої питання, – каже хлопець.
Оцінювання – за п’ятибальною шкалою.
– Трійок у мене не було, – пишається Богдан.
Дрескоду для вчителів немає – вони можуть прийти в чому завгодно.
– Учні можуть ходити в шортах, але їхня довжина має бути не коротшою, ніж вільно опущена рука. Теж не можна оголювати плечі, носити майки з великим вирізом під рукою. Можна приходити навіть у піжамі і порваних джинсах. На відміну від усіх, директор завжди ходив у сорочці, – ділиться Богдан.
У стосунках учнів і вчителів немає офіціозу.
– Вчителі можуть дати дітям нікнейм. Наприклад, математик мене називав просто Бо. Але якщо учню не подобається, він може про це сказати і вчитель перестане так його називати, – зазначає школяр.
Квіти і повні корзини цукерок вчителям приносять лише на День поваги до вчителя. Така традиція є тільки в середній школі. Книжок у навчальному закладі не видають – забезпечують ноутбуками.
– Бачив книжку з математики на поличці у шафі, – пригадує Богдан. – Вона була нікому непотрібна. Її навіть вчитель дістав за рік лише один раз. На ноутбуці всі онлайн-ігри і сайти розваг заблоковані, навіть фейсбук. Доступний лише інстаграм, бо він потрібен на курсах журналістики.
Щоденників немає, всі оцінки діти і батьки бачать на сайті школи. Але оцінки тримають у суворій конфіденційності, однокласники про них не знають.
– Я б не сказав, що українська система погана, але різниця полягає в тому, що закінчивши американську школу, учні більше готові до реального життя, – ділиться спостереженням Богдан. – Ми, українці, просто маємо знання, але не використовуємо. Наприклад, на фізиці у нас була фінальна робота – збудувати всім класом катапульту в реальному масштабі. Цілий місяць готувалися, знаходили в інтернеті різні програми, робили заміри, купували за шкільні кошти матеріали для будівництва. Потім виїхали в поле і тестували – перекидали нею каміння. Транспорт надала школа.
Для гуманітаріїв впроваджена журналістика.
– Діти навіть їздили в Техас на велику журналістську конференцію, брали інтерв’ю у зірок і моя школа здобула там перше місце, – радіє учень із України.
Через часті перестрілки, в американських школах запровадили посаду охоронця. Учні диктують адміністрації, що треба виправити в роботі і як зробити умови комфортнішими.
– Наприклад, були скарги на харчування. Школярі можуть на ланч їсти нагетси, піцу або великий шкільний обід, у якому школа намагалася давати більш здорову їжу. Учням це не подобалося. Перші страви діти не люблять. Але директор про це дізнався і на наступний рік у школі запровадили шведський стіл, щоб в учнів був більший вибір. Також за два роки до того, як я туди приїхав, учні були незадоволені тим, що паркувалися на щебені. Директор пішов назустріч, ділянку заасфальтували. Але школярі тепер скаржаться, що не вистачає місць і потрібна двоповерхова парковка. Це нормальні вимоги, – розповідає Богдан.
Кожен клас забезпечений мультимедійною дошкою і проектором. Це все забезпечується державою.
– Вчитель із правознавства навіть казав, що він мріє, аби школа згоріла. Бо в такому випадку держава збудує ще кращу і надасть більше фінансів, – переповідає хлопець.
Учні сидять за одномісними партами. Можна мінятися місцями, але учні цього не роблять. Увесь рік сидять на одному й тому ж місці.
На фізкультурі щотижня мають можливість займатися новим видом спорту – гольф, теніс, настільний теніс, ігри з фризбі, бейсбол, баскетбол, футбол, боротьба, легка атлетика. Богдан навіть здобув кілька перемог в американських змаганнях із бігу. Школа забезпечує спортивними формами на всі види спорту.
Крім школи, Богдана вразила і американська родина.
– Батька звати Майкл, – розповідає він. – Саме він вирішив взяти участь у цій програмі і прийняти у своїй родині українську дитину. Він працює головним менеджером фірми з кемпінгу. Мама – Еммі. Вона страховий агент. У родині двоє дітей – Харлі і Девідсон. «Harley-Davidson» – назва американського виробника мотоциклів, а тато – фанат мотоциклів, у нього їх було близько трьох десятків. Тому так і назвали дітей.
Ранок в американській родині починається о шостій. День закінчується спільною вечерею.
– Вранці обов’язково приймав душ, – ділиться Богдан. – За мною слідкували, чи дотримуюся гігієни, бо не дуже довіряли, що можу сам впоратися. Зранку діти снідають, дорослі – ні. Я їв просто пластівці з молоком. О восьмій ми були в школі. До школи мене возила сестра Харлі, тому що в 14 років дітям дозволяється водити машину тільки до школи. А в 16 років можна отримати повноцінні водійські права. Після спортивних занять мене підвозили учасники моєї команди. Підвезти свого однокласника додому – це нормальна практика. Маленькі діти можуть їздити на шкільних автобусах.
Програма FLEX радила телефонувати батькам в Україну раз на два тижні. Знам’янчанин цієї поради дотримувався. Також за умовами контракту, Богдану треба було набрати три десятки волонтерських годин, а також провести презентацію своєї країни у трьох різних місцях.
– На фейсбуці є багато оголошень із пошуку волонтерів. Так я волонтерив у церкві – допомагав будувати будинок для безхатченків, а потім ми з американською мамою перевозили туди меблі, – каже хлопець. – Українські страви особливо не готував. Я не дуже хороший кухар, але навчив готувати сирники, вареники. Їм на смак сподобалося, але я впевнений, що вони не готуватимуть, бо американці за те, що готується більше 15 хвилин, не беруться.
Був у Богдана і час на подорожі. Він відвідав Техас, Чикаго, Південну Дакоту, Даллас, Вашингтон, Вісконсін, озеро Мічіган. Всього побував у восьми штатах.
– Подорожі здійснювалися за різні кошти, – пояснює він. – Трохи грошей мені дали батьки з собою, приймаюча організація платила 125 доларів на місяць. Я багато купив американського одягу. Американський батько подарував мені для футболу бутси, також зібрали мене на випускний.
У школі Богдан отримав сертифікат про закінчення дванадцятого класу. На врученні обов’язковою традицією є при потисканні руки директору – вкласти йому в руку якийсь символічний подарунок. Богдан вручив маленький український прапорець на зубочистці.
– Директор нічого не сказав. І це нормально, – прокоментував реакцію.
Богдан вважає, після навчання в Америці дуже змінився.
– Я став помічати проблеми, які мають українці. Аби щось змінити, люди мають розширювати свою зону комфорту, адже у більшості вона закінчується на рівні під’їзду в кращому випадку, а в основному – на рівні власної квартири. В американців зона комфорту – це їхнє місто і вони роблять все, щоб їм там було добре, – наголошує хлопець.
Тим, хто захоче брати участь у програмі FLEX, Богдан радить бути самим собою і не намагатися грати роль когось іншого, а також бути впевненими у своїх знаннях і можливостях.
текст: Олена Сідорова
записали інтерв’ю: Олександр Булах, Віта Волкодав
фото: із соцмережі
