Олександрієць пройшов сто кілометрів без їжі і сну

Сергій Самотуга з Олександрії став учасником рекорду України на найдовший маршрут масового пішого походу без їжі і сну. Сорок чоловіків із різних регіонів держави пройшли 100 кілометрів 110 метрів за 30 годин 18 хвилин уздовж річки Дніпро від Переяслава-Хмельницького до села Проців на Київщині. Увесь цей час вони не їли і не спали, могли тільки пити воду. Відстань, яку подолали із такими обмеженнями, і стала новим рекордом в Україні. Чому раптом чотири десятки людей пішли на такий виклик власному організму і яку мету ставили перед собою, – олександрієць розповів «КП».

Сергію Самотузі – 43. Він – музикант і більшість свого життя присвятив саме цьому захопленню. Утім, він ще й з тих людей, хто не боїться робити виклики у житті. Таким для себе обрав спорт.

– По суті – я не спортсмен, я – музикант і більшість свого часу присвячую музиці. Останнім часом у студії «Нові імена» займався вокалом, двічі навіть був лауреатом міжнародного конкурсу. Проте люблю робити життєві виклики. Таким для себе обрав спорт. Рік тому почав займатися у тренажерній залі і серйозно тренуватися. Потім узяв участь у столичному марафоні «Під каштанами». Мені це дає поштовх для особистого росту. І піший марафон у моєму житті з’явився не випадково, бо все відбува­­ється не випадково – ні знайомства з людьми, ні події, – розповідає про себе Сергій і наголошує, для нього участь у поході на далеку відстань стала черговим життєвим викликом.

Олександрієць каже, рішення взяти участь у пішому поході прийняв буквально за два дні до старту. До останнього боровся з сумнівом, варто йти чи ні. Та все ж прийняв виклик.

– Нас зібралося сорок чоловіків із різних регіонів, був навіть один учасник із Білорусі. За умовами організаторів походу, жінок не брали, це суто чоловічий збір. Треба було здолати сто кілометрів шляху по пересічній місцевості без їжі і сну. Саме ці умови і зацікавили представників Книги рекордів України, – розповідає учасник походу і додає, для випробування зібралися люди абсолютно різні і за віком і за професією. – Наймолодшому було 17, найстаршому – 48 років, у групі були і студент, і мільйонер, але усіх об’єднувала одна мета – прагнення до особистого і фінансового розвитку, ментальне перезавантаження.

Сергій Самотуга каже, перші й останні десять кілометрів відстані дуже відрізнялися.

– Цей похід можна по­­рівняти з бізнесом, з власною справою. Початок – це упевненість у власних силах, у тому, що успіх поряд. Ми всі йшли бадьорі, знайомилися, спілкувалися. Але чим більшу відстань долали, тим більше змінювалася картина, з’являлася втома, починали надокучати думки «навіщо це все?», «чи вистачить сил?». Чим далі відходили, тим більше ноги в’язли в піску, пухли й відмовляли. На останньому відрізку було найважче, – ділиться враженнями співрозмовник «КП».

Учасники марафону поділилися на групи, які вели капітани, котрі у такі походи вже ходили. Проте більшість не знали маршруту і перешкод, які могли зустрітися на шляху, зауважує Сергій Самотуга. Робили п’ятихвилинні зупинки, аби трохи розслабити ноги і напитися води. Уже здолавши половину шляху, зробили єдиний перепочинок на 40 хвилин. Місце для привалу обрали неподалік церкви і це теж, вважає співрозмовник «КП», було не випадково, бо сутеніло і далі йти слід було поночі. А церква – немов посилила віру у власні сили учасників походу.

– Коли рушили далі, думав, після відпочинку легше буде здолати решту шляху, але вже за кілька кілометрів відчув, що сили мене полишають, ноги не слухаються, організм ослаб, – продовжує олександрієць. – Уже зовсім стемніло, тож аби ніхто не заснув на ходу, ми почали співати пісні. Так ішли до самого світанку. Було дуже холодно. У нас було одне правило: якщо хтось відстає, його ставили на початок колони, всі дружно йому аплодували і ніхто його не випереджав. Це давало неймовірний стимул і енергію. Я теж ішов попереду всіх. Не знаю, звідки бралися сили, але це справді діяло.

Учасники походу не знали, де буде фініш. Надворі почало світати, коли вийшли на останній етап шляху – найважчий.

– Ми здолали 80 кілометрів і вийшли на дамбу. Вона була дуже довгою. Сонце зійшло і стало припікати. Цей відрізок шляху був найважчим, бо картина навколо була одноманітна, сонце пекло, ноги відмовляли. Але друзі підтримували один одного і допомагали. Практично всі дійшли до фінішу, з дистанції зійшов тільки один учасник, якому завадила травма ноги, – розповідає Сергій Самотуга.

Чому пішов на це випробування? Співрозмовник «КП» каже, у похід ішли люди, які вдало створили бізнес. Себе ж Сергій бачить лише на шляху розвитку, тому пішов за успішними людьми.

– Як у будь-якій справі, останній ривок – найважчий. Ти міг би зійти з дистанції, але треба дійти до фінішу. Навіщо було долати ці сто кілометрів без їжі і сну? Це випробування, яке пробуджує внутрішні сили, змушує досягати мети. Ми зрозуміли й такі цінності як дружба, підтримка, результат. Було складно, але ми змогли, – розмірковує рекордсмен і додає, це було не лише фізичне випробування, бо до цього можна організм підготувати загартуванням, – це можливість зрозуміти, чим би ти в житті не займався – слід робити усе з позитивом, націлюватися на успіх.

Здолавши сто кілометрів, Сергій Самотуга зізнається, зрозумів прості, але важливі речі, якими нині залюбки ділиться з друзями. Він переконаний, якщо можеш допомогти людині – допоможи, ніколи не зупиняйся на півшляху,
йди до кінця.

– Я прийняв рішення йти в похід майже перед стартом і не шкодую про це. Я зрозумів, що таке команда, командний дух і підтримка. Це – запорука успіху. А ще вміння радіти перемогам і виражати свої емоції. Коли ми дійшли до фінішу, усі раділи цьому, вітали один одного, обіймалися і в мене від емоцій, що переповнювали, навіть сльози навернулися. Якби у нас усі люди вміли так радіти успіху інших, наше суспільство було б набагато кращим. Родина мене завжди підтримує, але коли йшов у похід, нікому не повідомив. А от коли повернувся додому, то сказав, що ми стали рекордсменами. Звісно всі раділи і вітали, – ділиться емоціями співрозмовник «КП».

Участь у рекорді України додала олександрійцеві впевненості і віри у власні сили. Він каже, зробив виклик собі і витримав його. Це чергова сходинка до саморозвитку, до якого він прагне. А ще – це підтримка рідних.

– Я цей виклик витримав. Зараз займаюся саморозвитком, проте музику не полишив. Після участі в поході навіть написав пісню, у якій оспівую силу духу і прагнення до мети. Незабаром вона звучатиме в мережі. Але маю ще інші мрії, які хочу здійснити – сходити в інший похід, стрибнути з парашутом… Вірю в свої сили і бажаю всім іншим не зупинятися і йти впевнено до своєї мети, – наголошує Сергій Самотуга.

 

фото: надане героєм