Кіровоградські голуби – унікальна порода, аналогів якої немає в світі
Унікальних кіровоградських голубів не зустрінеш на площі, вони не живуть на дахах міських будинків і, аби їх побачити, треба йти за високі паркани приватних колекціонерів. «КП» дізналася про особливих птахів від таксиста, якому пощастило мати кількох племінних екземплярів. Той звів «КП» із тим, хто чи не найбільше переймається, аби ця порода не зникла і передавалася з покоління в покоління, – Русланом Омельченком. Він ледве не кричить, що наші голуби – унікальні, їх треба знати і ними слід пишатися.
Кіровоградські голуби – це золото
Руслан одразу намагається пояснити – кіровоградські голуби для тих, хто їх тримає, – не захоплення, а ціле життя. Близько ста людей на Кіровоградщині тримають цих птахів, кожен – до півсотні. Відтак – усього є майже п’ять тисяч унікальних для нашої місцевості голубів, не рахуючи тих, яких вивезли за кордон.
– Це як таємний світ зі своїми загадками, порядками і правилами, – говорить співрозмовник «КП». – Ми всюди просуваємо і захищаємо своє. Беремо участь у виставках по всій Україні. Нікого не наслідуємо, бо наше – конкурентоспроможне, легко впізнаване і дуже цінується. Нам кажуть: «Це золото!». Це історія наших дідів і батьків, яких уже немає поряд. Коли я був хлопцем, мені передали те, що я маю передати наступному поколінню. Кіровоградські голуби є візитівкою нашого міста. Це наша марка. По всій Україні про кіровоградських голубів знають, а в нашому місті – навіть не здогадуються.
Горді і дуже граціозні
Голубоводи з інших регіонів кажуть, ці птахи «ріжуть око», бо зовні дуже красиві, а по характеру – гордовиті, і тому колекціонери бажають прикупити кілька у свою скарбницю.
Головна особливість – так званий безкружний політ.
– Усі птахи летять або на дальність, або по колу, – пояснює Руслан. – Унікальність кіровоградських полягає у тому, що вони піднімаються «по нитці», по вертикалі. Зависають і парять. Так само і спускаються. Вони кружляють. Крім того, мають своєрідний політ – стиль «метелика» через характерний помах крил.
Кіровоградські голуби мають щільне пір’я, горду поставу, низькі ніжки, короткий дзьоб і широку грудину. Пір’я – з іржею. Дуже стійка і розумна птаха.
Вони схожі на маріупольських і мелітопольських, але є відмінні риси, які роблять їх унікальними.
– У всьому світі цінують ще й миколаївських голубів, які подібні до наших, – наголошує співрозмовник «КП». – Були і дореволюційні голуби – єлисаветградські. Вони також цінувалися. Як казали, були трохи іншої масті. Але ми їх втратили.
Крім польоту, кіровоградські мають і легко впізнавану масть.
– У нас є два кольори голубів, які ніде не зустрічаються у світі, – бузкового і коверкотові (на них ще кажуть «мулінезі»). На фіолетового якщо здалеку дивитися, то він наче і синій, білий, сірий, загалом напіввигорілий колір. Мулінезі – це масть, яка з’явилася при суміші деяких порід, має колір ядра соняшникового насіння – сіро-молочний. За ними їхати треба тільки до нас, більше ніде їх не можна взяти. Що цікаво – пташенята народжуються у них темними, а коли дорослішають – змінюють пір’я, світлішають і їхні боки стають білішими. У цьому велика незвичайність. Так само є у нас червоні голуби – вони народжуються червоними, а пізніше голова, боки і кінчики крил біліють, – каже Руслан.
Основний колір кіровоградських голубів – сіро-рудуватий і темно-рудий – як іржавий метал.
– Візитівка наших голубів – колір іржавого металу. Чомусь ми звикли бачити красу в яскравості і строкатості, – наголошує птахівник. – Але кіровоградські голуби – не яскравого забарвлення, вони темні, але своєю осанкою і поведінкою, як казав голубовод Микола з Малої Виски, – це царські голуби.
Їх намагалися знищити, але ми змогли зберегти
– На що не подивишся – все у кіровоградському голубі прекрасне – правильні пропорції, поведінка, у нього величні рухи, довше реагує, злітати чи не злітати, їсти чи не їсти. Але багато людей приклали руку, щоб цю породу знищити, – продавали, вивозили і намагалися змішувати, отримати метиса, який зруйнує весь фундамент породи, – каже голубовод. – Ми ж намагаємося не спотворювати унікальність.
Руслан розповідає, найяскравіші часи для кіровоградських голубів були у довоєнний і післявоєнний час.
– Тоді вважалося престижним тримати голубів, – пояснює він. –
У дитинстві потрапив до свого дядька на дах гаража – там у нього були голуби. І коли вони почали виходити, щоб той їх погодував, для мене це було магічним дійством. Настільки гарно поводилися – один перебирає своє пір’ячко, інший залицяється до голубки… Це зачаровує. Так у 1985 році я завів своїх голубів. І відтоді думав, що займався голубами. Тривало це до того часу, поки не зрозумів, що є інші види – з розряду фантастики, яких ніхто не бачив і їх тримає зовсім інше коло людей, а відтак – інший рівень спілкування. Це сталося у 1992 році, коли знайомий знайомого мені продемонстрував голубів – 12 штук. Це були кіровоградські руді! Тоді я зрозумів, що це те, що мені треба. Вони перевернули мій світ. Вони дивовижні!
За кілька років Руслан придбав у того чоловіка шість голубів. Далі почав більше ними цікавитися, шукати людей, які їх розводять.
– Вони стали моїми вчителями, зокрема, дядя Митя Платонов... Крок за кроком – і я наблизився до самих витоків. Але це – два десятки років роботи, – констатує Руслан. – Якось я потрапив до дяді Вови, який на котельні «Червоної зірки» тримав голубів. Зрозумів, що то не просто місце, де тримають птахів, то цілий університет! Він мені багато чого розказав.
У період перебудови усім стало не до голубів, вони трохи змінилися, зменшилися і лишилися лише у дідів.
– То був небезпечний період, який тривав десь до 1990 року, – зазначає Руслан. – Минув цей час, у молодих хлопців почали з’являтися гроші, вони згадали про своє дитяче захоплення, почали йти до тих дідів і купувати в них голубів. Це був хороший період і для дідів, оскільки у них з’явилася можливість купувати кращі корми і витрачати на догляд. Але при цьому почала втрачатися якість голубів. Фактично усіх кіровоградських голубів тоді розкупили багаті люди. Вони не показували птахів простим людям – самі ними любувалися і хизувалися перед своїм колом спілкування.
У 2000-х роках голубоводи почали більше спілкуватися один із одним, їздити по виставках, організували у Кіровограді Клуб безкружних голубів.
– І чим більше ми бачили голубів, тим більше розуміли, що наші – унікальні, – наголошує Руслан. – Вирішили брати своє і з захаращеного стану, порослого бур’янами, розчищати і виводити нашу кіровоградську гордість на всеукраїнський рівень. Ми почали діставати їх із вольєрного утримання, де вони атрофувалися, і привели їх до робочого стану. І, на диво, вони перетворилися в справжню ракету нового зразка. Тепер фахівці дивуються, звідки у нас такі голуби. Найбільшу роботу проводили до 2010 року. І досі тримаємо марку. Своїх птахів вакцинуємо найкращими закордонними вакцинами. Ми можемо пишатися тим, що є голубоводами-хранителями, які змогли вберегти нашу породу.
Ходіть на виставки і пишайтеся своїм!
Людей, які займаються цими голубами на Кіровоградщині, стає все менше, з молоддю ніхто не працює, переймається Руслан. Тому закликає усіх, кому цікава тема кіровоградських голубів, приходити на виставки, щоб наживо побачити цих птахів, і приводити дітей – можливо, саме вони закохаються в голубівництво і зроблять це доброю справою свого життя.
– Ми дивуємося німецькій вівчарці, арабському коню, але у нас є своє – кіровоградські голуби, яких треба передавати з покоління в покоління, – вкотре наголошує голубовод. – І через деякий час ми можемо їх втратити. Завдяки нам з’явилося друге дихання у цій справі. Болісно сприймаю ту думку, що ці голуби можуть зникнути. Прошу жителів міста приходити на виставки, які проходять у нас у місті, і дивитися на наше. Цього ви ніде в світі не побачите. Все це знаходиться за триметровими парканами, у дворах мільйонерів, а ми його виносимо і показуємо. Цю красу неможливо передати словами. Це наше, за нього треба боротися і ним треба пишатися.
фото: golubevod.com.ua
