Сергій Піщугін: Коли дівчата не можуть знайти омріяної сукні на ринку чи в крамниці, тоді за справу беруся я
У професії швачки, так стереотипно склалося, звикли бачити зазвичай жінок. І коли за швейною машинкою сидить чоловік – це досить незвично. Серед таких представників – 36-річний Сергій Піщугін із обласного центру. Він – кравець із двадцятирічним стажем. Його сукнями захоплюються сотні жінок. Про своє хобі, яке стало справою життя, майстер розповів «КП».
Сергій захопився шиттям ще у школі – шив своїй меншій сестрі, яка займалася танцями, костюми на виступи. Собі ж на випуск пошив костюм. Зараз він має свою невеличку майстерню, адресу якої особливо не розголошує, адже клієнти є і без зайвої реклами.
– Шиттям займалися мої дідусь і бабуся, – пригадує Сергій. – У нас вдома була машинка. І, можливо, тоді у мене на підсвідомому рівні заклався потяг до цієї справи. У родині поставилися до мого захоплення абсолютно нормально, ніхто не обмежував, навіть навпаки – знайомі, як дізнавалися, що вмію шити, просили щось виготовити і для них.
Ще у школі пішов навчатися до майстра, бо уже тоді зрозумів, треба більше практики, ніж теорії. Ходив на заняття за три кілометри від дому і в спеку, і в лютий мороз. Пізніше закінчив училище за спеціальністю і отримав диплом.
– У групі я був один хлопець на три десятки дівчат, – констатує співрозмовник «КП». – Спочатку ті сором’язливо дивилися, потім звикли. Але у засвоєнні знань аж ніяк не відставав. Далі працював на великому виробництві у Харкові, був модельєром. Пізніше вирішив присвятити себе власній справі.
Сергій наголошує, найчастіше до нього приходять тоді, коли клієнт обійшов уже всі магазини і не знайшов омріяного, але бажання мати заповітну річ не покидає. Замовлення – відповідно до сезону і трендів.
– Зараз просять легенькі сарафанчики, повсякденний одяг, блузочки, спідниці, – ділиться спостереженнями майстер. – Почав уже розуміти жінок і терпимо ставлюся до того, коли вони змінюють свої рішення або просять щось додати по кілька разів. Але чоловіки теж бувають такими ж – спочатку одне, потім інше. Інколи доводиться переконувати, що таке не личить, що краще під такий фасон зробити коротшу довжину або навпаки. Взимку починається сезон пальт і курточок. Але доводиться шити все. Не сказав би, що спеціалізуюся на чомусь конкретному. Дзвонить клієнт: «Пошиєш чохол на катер?». Ну чому ж не пошию? Сумки з пітонів, із страусів просили шити, шкіряні куртки, шуби з натурального хутра, палатки… Все можу – від підрубки штанів до якихось оригінальних замовлень.
Найчастіші клієнтки – дружина, донька і сестра.
– Моя дружина працює у школі, тому на кожне свято просить обновку. І зазвичай ці сукні шиються у рекордний час – із вечора до четвертої ранку, бо до останнього не можемо визначити, що врешті хочеться, – сміється Сергій.
Ціна на індивідуальний пошив, каже, логічно, вища.
– Але бувають випадки, коли дівчата побачать якусь дорогу річ, а потрібного розміру не знаходиться. Тому вони приходять до мене і розповідають, приблизно що вони хочуть. Тому таке ж саме плаття ми можемо пошити за менші витрати, – пояснює професіонал. – Зайвого ніколи не беру.
Час на пошиття плаття – залежно від складності замовлення.
– Одне можу пошити за два дні, а інше – й кілька тижнів, – розповідає співрозмовник «КП». – Треба ж щоб воно ідеально сиділо, тому проводимо кілька примірок. Я ж сам проводжу над виробом усі операції – спочатку спілкуюся з клієнтом як дизайнер, далі розробляю макет, працюю як закрійник, сам шию. Все на мені.
Каже, найприємніше – бачити задоволені обличчя жінок, коли результат замовлення відповідає їхнім очікуванням.
– Приємно, коли йду містом і бачу дівчат в одязі, який я шив. В принципі, я цим і зайнявся для того, щоб жінки були більш красивими і нарядними. Мене це тішить. Хочеться робити щось хороше. Коли йдуть від мене і радіють – і мені радісно, – наголошує Сергій і додає, у майбутньому хотів би відкрити свій магазин, втім часу поки не вистачає, щоб цим займатися.
текст: Олена Сідорова, Марія Вишневська
фото: Ігор Філіпенко
