Листи з війни: «Цілую вас міцно-міцно… Зичу успіхів у вашому багатостраждальному житті…»

, Наталка Маринець

03089Цього року країна відзначила вже 73-тю річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Це день, про який треба пам’ятати завжди. На жаль, ті, хто виборював свободу, залишають цей світ, так і не розповівши всю історію перемоги. Втім зберігаються їхні листи, написані на клаптиках газет, на листівках із німецьким маркуванням… про те, що переживали, як виживали і любили.

– Мій дідусь Володимир народився 1914 року у Новгородській губернії, біля міста Новгород у Росії. Був інженером. У 1941 році брав участь в обороні Києва. Після цього він, разом із багатьма радянськими військовими, потрапив у полон. Їх зігнали тоді в Кременчук, побудували великий концтабір. Там він познайомився з моєю бабусею, вона була санітаркою. Згодом одружилися. А в 43-му Кременчук звільнили. Того ж року народився мій дядько – їхній перший син, про якого йде мова в листах, – розповідає «КП» Володимир Смірнов.

Після звільнення Кременчука, дід Володимир пішов воювати далі.

– То був наступ радянської армії і звільнення України та Європи. Дідусь дійшов до Відня. Потім частина військ пішла на Берлін, а частина на Прагу, от він був у другій групі. Звідти у жовтні 45-го повернувся до Кременчука, бо там залишилася родина. Потім, як переповідали батьки, дідусь казав, коли звільняли міста, він проходив через одне дуже гарне – Кіровоград, воно йому сподобалося. То вирішили оселитися тут, – продовжує співрозмовник «КП».

Володимира-старшого не стало більше двадцяти років тому. Про війну радянський солдат не розповідав, а 9 травня був особливо мовчазний.

– Щороку у День Перемоги він був сумний і мовчазний. Думаю, він згадував жахи війни і втрати. Так, вони святкували, що звільнили і вижили. Але не можна сказати, що для таких, як він, це було помпезне свято, радість... Для них це дійсно було свято зі сльозами на очах. А розповідав він не дуже багато. Не було такого, що він всаджував собі на коліна онуків і ділився спогадами: «От ми у 43-му…». Не було такого. Мені здається, це письменники, пое­ти можуть розповідати цікаві історії про війну. А звичайні бійці, солдати – більш мовчазні. Адже з точки зору учасника бойових дій нічого гарного не було – страх, жах, смерть, – вважає Володимир Смірнов.

І хоча дід мало розповідав про пережите, зате залишив по собі архів – листи і деякі документи.

– Цей архів – листи і документи, я випадково знайшов десь років чотири тому. За ними можна скласти реальну картинку, що тоді відбувалося. У листах він ділився враженнями про країни, де був. Розповідав як сумує і любить свою родину. Але жодної конкретної інформації про військові плани і дії, адже листи перевіряли, – наголошує співрозмовник «КП». – Таких листів у мене десь до десятка. Вони дуже дорогі. За ними розумієш, наскільки страшна була та вій­на, масштабна, як люди чекали на звільнення і повернення додому. Для мене 9 травня – день пам’яті. У мене немає почуття гордині, що ми переможці. Є тільки розуміння, наскільки жахливі речі відбувалися в історії людства. Покоління людей знищувалися, а наступні потрапляли у злидні на багато років. Ті, хто вижив, починав життя з чистого аркуша, бо на війні втрачали майже все.

 

03090030910309203093

фото: надане співрозмовником

e-max.it: your social media marketing partner