Бьордвотчер каже, що пташина весна на Кіровоградщині вже почалася
Юрію Вовкотрубу з обласного центру – 35. Працює програмістом. Але чоловік має незвичне хобі – спостерігає за птахами. Він навіть створив всеукраїнську спільноту у соцмережі і допоміг організувати загальнонаціональні змагання з бьордвотчингу. Його захоплення поділяють дружина Катерина та семирічний син Артем.
– Бьордвотчинг – одне з захоплень, яке допомагає відволіктися від роботи і головним чином пов’язане з активним способом життя. Адже ти рухаєшся, видивляєшся птахів і спостерігаєш за ними. І це не так примітивно й нудно, як може здатися на перший погляд, – переконує «КП» співрозмовник.
Юрій Вовкотруб захопився бьордвотчингом близько трьох років тому.
– Розвивав свій сайт, присвячений природі і туризму нашої області. Наповнював різною інформацією, фотографіями про флору і фауну Кіровоградщини. Але світлин птахів, які живуть у нас, бракувало. Тому намагався сам зробити їх якомога більше. Далі узявся вивчати види птахів, спілкуватися з київськими бьордвотчерами – і затягнуло, – пригадує він.
В Україні бьордвотчинг тільки-тільки набирає обертів.
– У Європі це вже давно масове захоплення. Наприклад, у Великобританії нараховується кілька мільйонів бьордвотчерів. У нас це заняття лише розвивається. Усі, хто спостерігає за птахами, спілкуються через соцмережі. Аби краще налагодити обмін інформацією в Україні, створив всеукраїнську спільноту, модерую її. Усього нас уже близько двох тисяч. Це насправді немало. Втім офіційних організацій бьордвотчерів наразі немає, – додає чоловік.
Знавець каже, спостерігати можна за будь-якими птахами і будь-де.
– Стати бьордвотчером легко – перш ніж кудись їхати у пошуках особливих видів, достатньо просто глянути у вікно і придивитися до птахів, що літають біля будинку. Професійні ж бьордвотчери спеціально їдуть у Карпати, раніше чимало для спостережень рушали у Крим, на лимани, – зауважує Юрій.
Співрозмовник «КП» зізнається, найбільше йому подобається підглядати за рідкісними видами птахів, особливо хижими.
– В основному цікаво, коли помічаєш рідкісний вид птаха. Наприклад, біля села Карлівка, колишнє Крупське, якось бачив орлана-білохвоста – це дуже-дуже великий орел. Вони переважно живуть поблизу Дніпра. А він аж так далеко залетів. Ті ж снігурі – у нас їх рідко бачать і дивуються: «Ну, як ти їх бачиш, якщо їх немає?!». А насправді їх дуже багато у місті взимку, достатньо просто вийти в ліс чи парк. Цікаво спостерігати за сезонними пернатими, деякі до нас прилітають на зимівлю, деякі навпаки – тільки восени чи навесні бувають. Цікаво за совами спостерігати. Загалом, найбільше подобаються хижаки. Вони великі, граціозні. Але кожен птах по-своєму цікавий, окрім голубів, мабуть, які в більшій мірі завдають шкоди, – констатує він.
На своє «полювання» чоловік виходить переважно у вихідні. Спочатку звертає увагу на звуки птахів, а вже потім шукає тих, хто їх видає.
– Намагаюся за звуком визначити цікавий вид для мене чи ні. Підходжу поближче, щоб побачити пташку, – розповідає чоловік і ділиться з «КП» найкращими місцями для спостереження. – Можна виїхати у той же міський сад, Лісопаркову, до Озерної балки, Чорного лісу…
Нещодавно під час прогулянки Юрій помітив кілька зграй жайворонків. Каже, із їхнім поверненням починається пташина весна.
– Днями, прогулюючись перед роботою, побачив велику кількість жайворонків, нарахував з півтори сотні птахів. Летять дуже активно, пташина весна почалася. Прилітають уже й інші види. Деякі навіть повертаються раніше, ніж зазвичай. Нещодавно побачив цілу зграю клинтухів – родичів голубів. Але для них нетипово повертатися так рано. Взагалі на цьому тижні почався активний весняний приліт птахів. Тому зараз через нашу область можуть летіти і зупинятися на кілька днів пернаті, які у нас не гніздяться ніколи, – продовжує співрозмовник.
Загалом на Кіровоградщині нараховують близько двохсот видів птахів. За словами Юрія, – це дуже гарний показник.
– Рахувати кількість видів птахів найкраще за тими видами, які гніздяться на літо. В області залишаються більше двохсот. Така кількість для нас – гарний показник, враховуючи те, що в регіоні немає ані морів, ані гір – лише степи, ліси і лісостеп. Різноманіття птахів збільшується ближче до Дніпра, Бугу, де є вода, – пояснює бьордвотчер.
Але кількість птахів зменшується через несприятливі умови для них – вирубку лісів, сміття у непризначених місцях.
– Уже не типовим для області та й країни в цілому став птах скопа. Він узагалі припинив гніздитися в Україні, бо немає належних умов. Буває лише навесні і восени прольотом. Також в області не гніздяться, а лише зупиняються на кілька днів журавлі. Це все через те, що довкола багато сміття, поля розорюють, ліси вирубують, – констатує Юрій.
Ще одна проблема – птахолови.
– Вони ставлять пастки, а поруч саджають якусь співочу пташку, бо птахи добре летять на голос. Часто ще й корм насипають. Потім лише вичікують, коли ж якась бідолаха потрапить у тенета. Інколи й червонокнижних відловлюють. Частіше за все упійманих перепродують, – бідкається чоловік.
Юрію доводилося вже кілька разів зустрічатися з браконьєрами.
– Уперше побачив птахолова три роки тому. Підійшов до чоловіка, пояснив, що так робити не можна і попросив зібрати приладдя й піти. Коли вдруге побачив браконьєрів – уже викликав поліцію. За місяць від того випадку зустрів ще одного. Він наче був неадекватним, погрожував мені. Знову викликав поліцію, з нього взяли пояснення і він пішов, – пригадує співрозмовник «КП».
Окрім простого спостереження й подальшого обговорення побачених видів птахів, бьордвотчери влаштовують всеукраїнські змагання – «Великий рік» і «Великий день». Останні – організовують щосезону. Зимові, наприклад, відбулися 18 лютого. Юрій разом із родиною брав у них участь, більше того був співорганізатором.
– У бьордвотчерів є два види змагань. «Великий рік» – коли за 365 днів потрібно побачити, опізнати й зафіксувати найбільшу кількість видів птахів. Кожен веде свій облік і от таким чином змагаються, хто більше знайде. Другий вид змагання – «Великий день». Умови аналогічні, тільки час – день, а не рік. І от останні змагання «Великого дня» були 18 лютого. Я допомагав їх організовувати, а заразом був учасником, – розповідає Юрій.
Аби взяти участь, необхідно зареєструвати команду. Команда Юрія – це ті, хто цілком поділяє його захоплення – дружина і син.
– Слід було зареєструвати команду – від однієї до п’яти осіб. А далі з ранку до вечора треба шукати птахів, визначати вид, результати вносити в загальну таблицю. Моя команда і однодумці – дружина Катерина та семирічний син Артем, – ділиться чоловік.
За день Вовкотруби зафіксували 31 вид, а переможці – вдвічі більше. Юрій переконаний, могли б і більше знайти, але завадила погода.
– Ми визначили 31 вид птахів і стали дев’ятими. А переможці – одесити, помітили близько 60 видів. Шукати можна було тільки в межах України. Ми з’їздили в Чорний ліс, у парк Перемоги. Рідкісних птахів не було. Навіть деяких звичних не помітили і це теж вплинуло на результат. Далася взнаки ще й погода – було досить похмуро, а в деяких регіонах узагалі сніг ішов, – пригадує Юрій.
Коли учасник знаходить пташку рідкісного виду, її варто сфотографувати як доказ. За решту видів – вірять на слово.
– Насправді, чи дійсно ви побачили якусь пташку, перевірити складно. По суті, це ніяк не перевіряється. Але в основному бьордвотчери довіряють один одному. Існує спеціальна програма для обліку, куди учасники записують лише назву, вид. А якщо це рідкісні птахи, то завжди бажано підтвердити фотографією, – уточнює чоловік.
В Україні – найактивніші бьордвотчери живуть в Одесі, Львові, Дніпрі, але ці регіони, за словами Юрія, і багатші на різноманіття пернатих.
– Завдяки таблиці змагань, можна побачити де, які пташки є, адже результати завжди опубліковуються. От цього разу перемогли одесити. Їм дуже повезло, що живуть біля моря, там чимало птахів залишаються на зимівлю. Узагалі в Одесі, Києві, Дніпрі, Львові найактивніші бьордвотчери, – констатує Юрій і запрошує долучатися до такої пізнавальної справи. – Від спостереження за птахами отримуєш лише позитивні емоції, ніяких особливих затрат не потрібно – фотоапарати, біноклі – то вже за змогою і бажанням. Бьордвотчинг – це активний спосіб життя. Прогулянка може бути на кілька десятків кілометрів. Але ті, хто починає цим займатися, вже не кидають це заняття. Воно затягує.
фото: надане героєм
