Узбеки розповіли «КП», як готувати справжній плов
Якщо у приготуванні борщу найкращі експерти – українці, то секрети справжнього запашного плову можуть видати тільки узбеки. Як приготувати страву, яку в Узбекистані готують усі і з різних приводів – від звичайної вечері до весілля, «КП» дізнавалася у студентів Донецького медичного університету, майбутніх стоматологів – першокурсниці Нодіри Убайдуллаєвої і другокурсників Азізи Акбарової і Баходира Турсунова.
Навчатися в Узбекистані дешевше
– Допомагати людям – основна наша мета, – майже в один голос кажуть гості «КП» і одразу ж наголошують: стоматологи найбільш затребувані і високооплачувані спеціалісти в Узбекистані. – Фармацевтика на другому місці. Педіатри, на відміну від Індії, не настільки популярні.
Усі троє зізнаються, мріяли навчатися за кордоном попри те, що освіта на батьківщині куди дешевша.
– Я завжди мріяла навчатися за межами Узбекистану, тому вдома навіть не намагалася вступати. У першу чергу орієнтувалася на те, щоб у країні розмовляли знайомою мені мовою, – аргументує свій вибір Нодіра.
– Навчальна база в Узбекистані суворіша, порівняно з українською. У нас кожен бажає отримати освіту. Тут простіше вступити, але дорожче навчатися. В Узбекистані – навпаки, – констатує Баходир.
– Щоб ми мали можливість тут навчатися, батькам доводиться більше заробляти. Не кожна сім’я може забезпечити навчання за кордоном. Тому деякі студенти тут влаштовуються на роботу, – додає Азіза.
В університеті узбеки беруть кількістю. Випереджають їх лише індійці і єгиптяни. Кажуть, жити у Кіровограді їм подобається.
– Уже адаптувалися до тутешніх людей – народ гостинний. Погодні умови особливо не відрізняються від наших. Хіба що влітку у нас спекотніше. Дороги в Узбекистані кращі, ніж в Україні. Чули також, що тут добувають уран. Але нас це не лякає, – сміються студенти-іноземці.
Щоп’ятниці опівдні узбеки мають читати молитву. Для цього у них є навіть окрема кімната в університеті.
– П’ятниця – це священний день для мусульман, усі чоловіки йдуть у мечеть читати молитву. Мечеті тільки для чоловіків, – пояснює Баходир. – Жінки читають молитви вдома.
Іноземці розповідають, також на Батьківщині жінкам не можна ходити на похорони. Пояснюють це давнім ритуалом.
– У нас жінки можуть лише на могилу приходити, – додають співрозмовники «КП».
Плов уміють готувати всі узбеки
Гості одразу наголошують: нічого секретного у рецепті приготування плову немає.
– Це не складно, – заспокоюють узбеки. – У кожній області у нас готують по-різному. Але інгредієнти зазвичай однакові: багато м’яса – баранини чи яловичини, рис і спеції. Свинини ми не їмо, бо ісламом заборонено.
– Спочатку смажимо цибулю з морквою, – каже Нодіра. – Потім додаємо м’ясо. Це має тушкуватися з годину.
– Вся ця суміш називається зірвак, – уточнює Азіза. – Чим довше тушкувати, тим ароматнішим буде плов. На цьому етапі додають кмин, куркуму, родзинки і барбарис. Далі – рис. Але перед тим, як його додати, слід замочити в гарячій воді на півгодини. Рис згодиться будь-який.
Крім плову, в узбеків є й інші страви, без яких не обходяться великі свята.
– На весняне свято Навруз готуємо святкову традиційну страву сумаляк – це солодощі з пшениці, – продовжує Баходир. – Це довгий процес, яким займаються переважно жінки, оскільки приготування вимагає багато терпіння.
Втім, якщо сумаляк варять жінки, то для чоловіків є інша страва – халім. Це м’ясна страва. Туди також додається зерно і приготування теж займає досить багато часу – 10-12 годин.
– Ми самі це готувати не пробували, бо це під силу лише старшим людям. Звичайно, вони передають знання, але ми це готуватимемо, коли матимемо більше досвіду, – зізнаються Нодіра, Азіза і Баходир.
Одним із найкращих і високоякісних сортів зеленого чаю в Узбекистані вважають класичний №95 – кок-чой. Кажуть, він міцний, як чефір. Крім чаю, країну ще характеризує кмин.
Загалом узбекська їжа переважно жирна і дуже калорійна.
– Але нам вдається зберігати форму, бо ми їмо все натуральне. У цей час інші народи вживають напівфабрикати, – наголошує Баходир. – У нас із самого ранку їдять плов. Інші народи не їдять важку їжу на сніданок, а нам можна. Я їм плов руками. Так смачніше й апетитніше. До того ж, якщо мені дати ложку, то нею я менше з’їм, ніж руками. Ще особисто я багато їм курдюка – це жирове відкладення біля хвоста у деяких порід овець. До речі, перед тим, як різати тварину, обов’язково треба читати молитву. Навіть на курку. Це вважається жертвоприношенням.
Весілля узбеки гуляють масштабно
Національна риса дівчат – скромність і сором’язливість.
– Завжди має бути відстань між хлопцем і дівчиною. Завжди і всюди! Так прийнято вихованням, – пояснюють Нодіра і Азіза. – Покірність до чоловіків нас влаштовує. Нам можна зустрічатися лише з дозволу старшого в родині – тата. І при зарученах він також має сказати свою думку, хоча останнє слово таки залишається за дівчиною.
Чим більше хлопців кличе дівчину заміж, тим більш завидною вважається наречена.
Весілля гуляють масштабно і близько місяця – за цей час відбувається маса обрядів. Столи накривають величезні. Наступного дня після обміну каблучками, батьки нареченої приходять у новий будинок перевірити, як їй живеться. У деяких районах три дні батьки дівчини мають носити зятеві їжу.
– При цьому триста людей – це найскромніше весілля, – пишаються узбеки. – Це все рідні, знайомі, сусіди… У нас дуже міцні зв’язки. Ми знаємо людей навіть із сусідніх багатоповерхівок і з сусідніх вулиць. Наш народ – гостинний, відкритий і товариський…
фото: Олена Сідорова
