Учні музичної школи підготували виставу про котів-безхатьків

, Наталка Маринець

02144Вихованці музичного театру «Казка» музичної школи №1 імені Нейгауза, що в обласному центрі, підготували зворушливу казку «Брись!». У виставі діти розповідають історії про те, як коти опиняються на вулиці. Сюжет і щира гра юних акторів вражають глядачів до сліз.

– Насправді дуже важко обирати репертуар, немає матеріалу, нот... Треба, щоб вистави мали якесь моральне навантаження. Щоб діти не просто зіграли, а інші не просто подивилися, а щоб у серці щось йокнуло і залишилося враження після побаченого й почутого. Шукаючи щось саме таке, натрапила на виставу «Бродвейські кішки» у дитячій адаптації. До неї були гарні ноти і сюжет саме той – про людяність і чуйність, любов до тварин і довкілля, усвідомлення відповідальності за тих, кого ми приручили, – розповідає «КП», з чого почалася історія особливої музичної казки, керівник театру музичної школи Оксана Місько.

На початку вистави лунає слово «Брись!» і на сцену вибігають кошенята.

– Ми трусимося, притискаємося один до одного, щоб було тепліше, і розповідаємо, про що ми нібито не мріємо – про тепленьке молоко, про сметанку, ковбасу... Але ми цього хочемо. Нас усіх вигнали. Ми були на вулиці, а потім шукали їжу й у підвалі помітили старого безпритульного кота Філофея, – ділиться сюжетом казки учасниця театру Юлія Кіндей.

– Я представляюся, бачу, що до мене знову прийшли безпритульні коти і кажу: «Маленькі мешканці великої планети, мені здається дивним, що у 21 столітті ще залишилися безпритульні тварини. Люди беруть нас до себе, даруючи надію, а потім викидають на вулицю, тому що ми їм більші не потрібні!... Саме тоді деякі з нас кажуть жахливе слово «Брись!». Люди не надають цьому значення, у той час, коли для нас із цим словом пов’язана втрата тепла, їжі, і навіть… життя. І ми стаємо безпритульними», – цитує свої слова Арсеній Лисенко, який зіграв Філофея. – Після цих слів я запрошую кожне кошеня розповісти свою історію. Когось викинули за пустощі, когось проміняли на собаку, папугу, когось вигнали через те, що він чорний і приносить невдачу... А одне кошеня заступилося за свого маленького господаря і сказало, що не хлопчик розбив вазу… При цьому всі бездомні кошенята розповідають, як вони люблять своїх господарів.

Наприкінці вистави, продовжують діти, чути голоси господарів, які зрештою схаменулися і гукають кошенят додому. А старий Філофей знову залишився сам.

– Ми співаємо пісню, як добре бути комусь потрібними. А я – Філофей – кажу: «Чим більше хлопчиків і дівчаток почують цю історію, тим менше буде безпритульних тварин. Пам’ятайте, якщо ви візьмете до себе хоча б одну безпритульну тварину, то можливо ваше життя і не зміниться, її життя зміниться­ назавжди і наповниться любов’ю!», – додає Арсеній.

Промовляючи останнє слово, діти вишиковуються­ у серце, тримаючи в руках фотографії домашніх улюб­ленців.

Наставниця театру музичної школи каже, уперше казку презентували на обласному конкурсі учнів початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів «Паросток» торік у березні. Але вона настільки подобалася глядачам, що до сьогодні її показали вже п’ять разів!

– Діти півроку двічі на тиждень проводили репетиції. Батьки власним силами готували костюми. Під час виступу всі виклалися на повну. Журі гідно оцінило виставу й віддали нам перше місце, – радіє за своїх вихованців Оксана Місько.

Юні актори вразили не тільки журі, а й наймолодших глядачів – на одній із вистав шестирічна Соня розплакалася і вирішила, що теж хоче грати у театрі.

– Софійка заплакала під час вистави. Потім до мене підійшла її мама і каже: «Нам дуже сподобалося, особливо доньці. Можна вона до вас ходитиме на заняття?». Це було наприкінці березня і вже у травні Соня грала під час прем’єри цієї казки в школі, – пригадує Оксана Місько.

Зараз Софійка майже рік, як займається у музичній школі.

– «Брись!» – це перша вистава, яку я побачила і у якій грала. Я була маленьким кошенятком у рожевій спідничці. Казка мене дуже вразила і я захотіла сюди, грати у театрі. Також граю на фортепіано. Мені подобається­ і, здається, виходить. У новій виставі до конкурсу знову гратиму кошеня, – ділиться з «КП» юна артистка Софія Тишечко.

Ще один актор театру музики – 7-річний Рома Сосновський зіграв у виставі покинуте кошеня Асмуса.

– У музичній школі я вчуся грати одразу на двох інструментах – фортепіано і домрі. Також відвідую шкільний театр.­ У казці «Брись!» я грав маленьке кошеня Асмуса. Мені його було шкода. От у мене вдома є два коти – Рижик і Луша, дві рибки і два хом’яки. Я їх люблю і не викину! – каже Ромчик.

Якщо зовсім маленькі актори зі своєю дитячою безпосередністю плачуть, переглядаючи дійство, то трохи старші – переймаються проблемою безпритульних тварин й обурюються – як можна тих виганяти з дому!

– Я дуже хочу мати домашню тваринку, але поки не маю змоги. Втім, не розумію, як можна спочатку приручити тварину, а потім викинути. Антуан де Сент-Екзюпері писав, ми відповідаємо за тих, кого приручили. Якщо ти її годуєш, гуляєш, піклуєшся, то не маєш права так чинити. Це вже член родини! – міркує 16-річна Влада Григоренко – ще одна героїня казки.

Аби грати у театрі, Влада, закінчивши курс вивчення одного інструмента, вступила на інший.

– Спочатку я навчалася грі на фортепіано, але потім ще кілька років на гітарі грала, залишилася заради вокалу і «Казки». Я зіграла лише у трьох виставах і допомагаю з хореографією, але мені подобається і виступати, і з дітками спілкуватися, атмосфера тут дуже дружня, – зізнається співрозмовниця «КП».

У захваті від школи і теат­ру й батьки юних талантів.

– Соня лише з кінця минулого навчального року ходить у театр. Їй дуже-дуже подобається! Ті дні, коли треба в театр – її улюблені. На Новий рік ставили виставу про Чахлика Невмирущого, який шукав собі наречену. Вона була одна з потенціальних кандидаток – Дюймовочка, – пишається донькою мама Софійки Тишечко – Олена. – Діти приходять із власної ініціативи, їх ніхто не змушує. Деякі вже повиростали і завершили курс вив­чення одного інструменту, починають грати на іншому, аби лише продовжувати ходити до театру. Там така чарівна атмосфера! Особ­ливо мені подобається, що на рівних спілкуються діти різного віку. Взагалі, як на мене, діти дуже талановиті! Як вони співають! Моя ще не вміє, але ті, що старші – голоси які! Художній керівник – майстер своєї справи, дуже влучно вміє підбирати ролі для кожної дитини.

Керівник театру Оксана Місько зізнається, увесь сек­рет у тому, що дуже любить свою роботу і вихованців. Про кожного може годинами розповідати і знає, як із ними знайти спільну мову.

– У театрі займаються­ тільки ті дітки, які навчаються­ у нашій музичній школі. Після вистави приходять і кажуть: «Візьміть мене деревом, квіточкою… Ким завгодно, але візьміть. Будь ласка! Я теж хочу до театру». Ну як їм відмовити?! Моє завдання, щоб дитина, маючи навіть дві репліки, приходила на репетиції, отримувала задоволення, раділа компанії, – розповідає керівник «Казки». – От Соня Бєлік закінчила клас фортепіано, а щоб продовжувати заняття у театрі, пішла на флейту. Арсеній також вчився на фортепіано, потім сказав «на інструмент не ходитиму, а в театр буду». То пішов на гітару.

У нас займаються діти різного віку – від 6 до 18 років, усі вони дружні й підтримують один одного.

– Вони веселі, спілкуються,­ дружать, разом відпочивають, незалежно від віку. Вони вчаться­ тут не тільки виступати, а й товаришувати. Навіть якщо хтось новенький приходить, то за місяць-два дивишся – вже друзі, – радіє за вихованців наставниця.

Така спільна робота дає свої результати й діти впевнено тримають першість на конкурсах.

– Надзвичайно рада, що у нашій школі є такий прекрасний творчий колектив. Усіх дітей об’єднує одна мета – бути дружніми, єдиними і творити щось добре, прекрасне. Безумовно, діти дуже талановиті. Вдячна, що цим театром опікується­ Оксана Місько. Дуже творча, активна, любить свою роботу і наших дітей, віддана справі. Тому є хороший результат – останнім часом на конкурсах наша школа посідає перші місця. Щороку у нас відбуваються прем’єри вистав, які ми потім показуємо не лише у себе. Ми всіх залучаємо – дітей, батьків, викладачів. Це так чудово бути творчим колективом, піклуватися про дітей, давати їм творити, відкривати таланти... Ми отримуємо задоволення, – пишається директор музичної школи №1 імені Нейгауза Євгенія Малявкіна.

 

02145

 

фото: Ігор Філіпенко, музична школа №1

e-max.it: your social media marketing partner