Директор спецшколи: Наших учнів у першу чергу треба любити, а вже потім навчати
З особливими учнями кіровоградської спецшколи №1 «КП» познайомилася минулої п’ятниці. Газету саме запросили на свято до навчального закладу. Діти і педагогічний колектив настільки вразили своєю щирістю, що «КП» просто не могла про них не написати – настільки тепло було на душі після відвідин. І вже цього тижня газета повернулася до школи, аби дізнатися про неї більше.
Навчально-виховне об’єднання «Спеціальна загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №1 – дошкільний навчальний заклад» відвідують діти з особливими потребами – це діти сонця, або за медичною карткою, у яких синдром Дауна, це діти з аутизмом й інтелектуальними порушеннями, це діти з ДЦП. Але, не зважаючи на непрості діагнози, учні дуже талановиті. І в більшій мірі усе завдяки вчителям і вихователям.
– Зараз у школі навчається 171 дитина і 30 дітей відвідують дитсадочок, – розповідає «КП» директор Наталія Станкевич. – Педагогічний колектив – 67 осіб. Очолюю заклад із 2005 року. Я чула раніше про цю школу, знала, які дітки навчаються, яка специфіка. Але дуже хвилювалася, бо до цього працювала у звичайній школі. Перший час звикала, колектив багато у чому допомагав. Сьогодні упевнено можу сказати, що люблю свою роботу і люблю цих дітей. Вони дуже відкриті, щирі, вірять у диво, чекають свята. Їх у першу чергу треба любити, а вже потім навчати.
Директор школи пояснює, основне завдання педагогів – адаптувати учнів до соціуму.
– Програма навчання, порівняно зі звичайними школами, дещо спрощена. У нас діти навчаються до 10 класу, але програма на рівні восьмого. Діти вчать усі предмети, як і в звичайних школах, окрім іноземних мов і хімії. Найбільше годин у нас іде на трудове навчання, – продовжує Наталія Станкевич. – Але основне спрямування – адаптувати дітей. У нас навіть є предмет – соціально-побутове орієнтування. Дітей учать, наприклад, як сервірувати стіл, як себе обслуговувати – вмитися, почистити зуби, як заповнити квитанції на комунальні послуги, як поводитися у транспорті… Раніше його починали викладати з п’ятого класу, а зараз він є з початкових класів.
У школі кажуть, якщо молодий учитель чи вихователь зміг пропрацювати з особливими учнями бодай місяць і не звільнився, значить це його місце і він залишиться.
– Частої зміни кадрів у нас немає. За 12 років, що я працюю, лише двоє вчителів сказали: «Я тут працювати не буду!», «Це не моє, не для цього я здобувала вищу освіту». І знаєте, добре, що вони пішли. Добре! Вони б не любили роботу, дітей, а тут без цього не можна, – пояснює директор.
Дехто у школі працює рік-два, хтось десять-двадцять. І кожен учитель чи вихователь розробляє власні інноваційні методи, має до кожної дитини особливий підхід.
– Уже 11 років я працюю у цій школі. П’ять років тому я вперше набрала клас діток із аутизмом. Спочатку злякалася, не знала як з такими особливими працювати. Сиділа в інтернеті день і ніч, але ж там все написано узагальнено. Потім подумала: «Наташо, заспокійся, почекай трошечки, поки сама в усьому не розберешся, а потім уже працюватимеш із тими загальними фразами…». І з чого я почала? Сформувала анкети, щоб краще пізнати дітей, їхніх батьків, – розповідає вчитель молодших класів Наталія Андрєєва.
Педагог самотужки розробила методику навчання для учнів-аутистів. Зауважує, для роботи зі школярами, які мають такі особливості, потрібно використовувати багато наочностей, у жодному разі на них не кричати і постійно повторювати вже вивчене.
– Дуже багато треба наочностей виготовляти, бо це діти, які слово не сприймають, їм треба побачити, доторкнутися. Тільки тоді вони можуть щось запам’ятати. Зараз, щоб розвивати моторику й увагу – робимо з солоного тіста Смішариків. Подивилися з ними цей мультик, а тепер ліпимо. Постійно повторюємо вивчене. Наприклад, вивчили п’ять букв, повертаємося до першої. Букви ми не вчимо «Бе», «Ве», ми вчимо «Б», «В». Тому що вони потім так і читатимуть ту букву, – пояснює Наталія Андрєєва і додає, до своїх вихованців звертається на ім’я по-батькові. – На таких дітей не можна підвищувати голос. Бо вони одразу або вуха затуляють, або в них голова болить. Я їх привчаю – хто перший зробив, той іде допомагати слабшому. Не вирішувати за нього, а спостерігати і якщо щось не виходить, підказувати. Дивлюся, Ілля довго сидить, а Стас уже зробив і пішов йому допомагати. Стасик підходить і каже, постукуючи пальчиком по столу: «Ілля Олександрович, скільки оце ти тут можеш сидіти. У мене вже болить голова». У цей час у нас була практикантка і вона так почала сміятися. Я їй: «Тс-с, це він моїми словами говорить»…
У школі діти знаходяться з ранку до вечора. Після уроків з ними займаються вихователі – допомагають із домашнім завданням, грають, малюють.
– Працюю вихователем уже два роки. За освітою я – вчитель фізичного виховання, зараз закінчую магістратуру. Після університету одразу за власним бажанням прийшла сюди. У мене мама тут працює, і розповідала про цих діток. Подобається мені тут – і колектив хороший, і учні, – зізнається «КП» Діана Чернієнко.
Люблять свою школу і самі діти. Директор каже, у п’ятницю учні навіть не хочуть розходитися.
– Подобається у школі і вчителі класні. Смачно годують. Сьогодні перший урок був математика, ще у спортзалі були, – ділиться з «КП» шестикласник Валентин, який ще донедавна навчався у звичайній школі.
– Розумієте, спецшкола – не вирок. І дуже хочеться, щоб батьки це розуміли. Багато думають: «О, спецшкола – це ж документ, що дитина з відхиленнями, це ж тавро на все життя». Ні! У цій школі більше уваги приділяють особливостям дітей, ніж у звичайних. І тут точно краще займатися з дитиною, ніж самостійно вдома. Після школи більшість наших учнів знаходять себе у житті. От у цьому році з дванадцяти випускників одинадцять пішли навчатися далі в училище. Для нас це дуже важливо. Наші вчорашні учні створюють сім’ї, а потім приводять сюди ж своїх дітей: «Ви нас приймете? Ми ж ваші». Вони влаштовуються на роботу. І це радує, – підсумовує Наталія Станкевич.
фото: Ігор Філіпенко й архів «КП»
