Веган зі стажем: Вважаю, людина достатньо доросла еволюційно, щоб жити, не примушуючи страждати інших

Олександр Грищук живе у Кіровограді шість років. Утім за цей час настільки освої­вся і захопився містом, що вважає себе ледь не корінним жителем. Він дуже любить тварин, підтримує зоозахисників і…десять років не їсть м’ясо. Його погляди розділяє й дружина Аліна. Єдині, хто в родині не є вегетаріанцями – собака породи чихуа-хуа Лося і вчорашній кіт-безхатько Барсик.

– З 2008 року я не їм ні м’яса, ні риби, а тепер і молокопродукти. Ну от чистий веган, як він є, – сміється Олександр.

Чоловік зізнається, стати вегетаріанцем йому було не складно, адже він цього дійсно хотів і був морально й емоційно готовим.

– Це як кидати курити – одним це вдається легко, іншим дуже важко зробити такий крок, бо ще не готові. Вони слабкі, можливо, емоційно, можливо, фізично... Так само і тут. Якщо ти до цього готовий, то розумієш, що тваринка не повинна помирати заради тебе, – пояснює співрозмовник «КП».

Олександр каже, перестав вживати м’ясо з етичних міркувань.

– Є вегетаріанці, які не їдять м’яса з якихось медичних моментів, їм не можна, а є вегетаріанці, які не їдять м’яса з етичних міркувань. От я належу до другого типу. Вважаю, людина достатньо доросла еволюційно, щоб жити, не примушуючи страждати інших, – ділиться він своєю філософією. – Розкажу, як я це бачу. Насправді людина ніколи не була хижаком. Хтось згоден із цим, хтось ні. Вперше людна взяла в руки каменюку не для того, щоб збити яблучко чи грушку. Вона взяла камінь, щоб скуштувати м’ясо, а оскільки самотужки не могла добувати, доїдала за хижаками. От лев уполював, наприк­лад, антилопу і те, що від неї залишилося­ – це кістки. У кістках є кістковий мозок. Щоб його дістати, людина і взяла в руки каменюку, розбила, скуштувала, їй сподобалося. Вдруге, коли людина скуштувала м’ясо, – це коли загорівся ліс. Тваринка там загинула, людина її знайшла і з’їла. Їй сподобався смак. І перший великий злочин, який людина скоїла проти тварини, – сама підпалила ліс. Це було мільйони років тому. Упевнений, ми виросли з того часу. Тож, аби бути щасливим, не треба знову підпалювати ліс. Однак ми продовжуємо це робити, образно, звичайно, – полювання, рибалка, особливо в нерест... Природа не встигає відновлюватися. Півбіди, якби людина хотіла їсти, але ж вона хоче просто розважатися у такий спосіб.

Олександр зізнається, ніколи нікого не агітує до вегетаріанства. Переконаний, це має бути особистий усвідомлений вибір людини.

– Я ніколи нікого не агітую. Але я бачив, як це роблять інші. Фанатично вірять у те, що вони роблять і намагаються долучити до цього якомога більше людей. Як наслідок, стикаються з агресією. Якщо ти хочеш вести людей за собою, у жодному разі не повинно бути агресії. Просто подавай приклад своїми вчинками. Кому це сподобається, той захоче тебе наслідувати. Кому не сподобається – ніякими вмовляннями, переконаннями, якимись яскравими, жахливими, історичними кривавими фактами ти людину не переконаєш. «От дивись – там загинуло телятко, там загинуло поросятко, як ти можеш після цього жити?». Людина підпалила ліс і в неї нічого не йокнуло. І зараз теж нічого не йокне. Це або людинине, або не її, – продовжує чоловік.

Вегетаріанцем, ділиться співрозмовник «КП», ставав поступово, але надто цей процес у часі не розтягував.

– Морально я давно готовий був відмовитися від м’яса. Але то вдома приготують,­ то хтось пригостить… Не будемо приховувати – воно смачне. Однак в один день вирішив – усе, досить. Спочатку я відмовився від яловичини, потім свинини, далі курятини і риби, насамкінець – від молочного. Це все відбувалося швидко. Не можна бути вегетаріанцем наполовину, на четверть... Мене дуже тішать люди, які кажуть: «Я вегетаріанець, але у вихідні їжджу на шашлики. Це ж один раз на тиждень». Це нонсенс, щось на кшталт: «Я гуманітарій, але в суботу я математик і розв’язую задачі» чи «Я взагалі людина хороша, але у вихідні ходжу вбиваю інших». Такого не буває. Ти або поганий, або хороший. Так само з цим. Не можна бути наполовину вегетаріанцем. Хоча молоко і яйця, я б радив спочатку залишити в раціоні, щоб в організму не було істерик, – радить він.

Олександр каже, уявлення людей, що вегетаріанці або найщасливіші, бо не їдять м’яса, або найзліші з тієї ж причини, – насправді міф.

– Це так само, якщо казати, що люди, які дзвонять по телефону, щасливі чи не щасливі. Вони можуть бути і щасливі, і нещасні. Одне з іншим не пов’язане, – розмірковує чоловік і руйнує ще один міф, що вегани – кволі, слабкі, а їхня їжа не смачна і це лише трава. – Не обов’язково їсти курятину і молочні продукти, щоб мати великі міцні м’язи. Звичайно, з цими продуктами це легше і швидше, але у мене виходить і без цього. Люблю дуже вівсянку з горіхами. Ми так само борщ варимо і дуже смачний, наваристий виходить без м’яса. Можна гриби додати. Чесно, мені здається він набагато смачніший, ніж із м’ясом, якщо вміти його готувати.

Їдять Олександр із дружиною і ковбасу, але спеціа­льну – вегетаріанську. Втім, розшукати якісні й смачні продукти без м’яса і тому подібного в Україні важко, у Кіровограді – тим більше, інша справа – Європа.

– Ми з дружиною, коли подорожували Європою, звернули увагу, що там інфраструктура для вегетаріанців набагато розвиненіша, ніж у нас. На кожному кроці – кафе, спеціалізовані крамниці... Можна, не виходячи за межі свого кварталу, знайти те, що тобі потрібно. У нас це вдасться зробити здебільшого в інтернеті. Що казати, якщо соєвий сир тофу можна придбати лише в одному супермаркеті, і то мені потрібно проїхати півміста заради цього. Взагалі для вегетаріанців із соєвих продуктів нічого немає. А ковбаса чи сосиски, то на всю Кіровоградську область є, мабуть, тільки у мене в холодильнику, – сміється він і радіє, що віднедавна разом із дружиною у власному магазині спортивного харчування, окрім специфічної продукції, матимуть на продаж і веганські продукти. – Це така своєрідна інвестиція в імідж міста, щоб ідейні люди не почувалися забутими. Ми розуміємо, це не прибутково. Але дуже хотілося, щоб у Кіровограді такі ж люди, як ми, могли скуштувати вегетаріанські ковбаси й сосиски.

Співрозмовник «КП» пояснює,така ковбаса відчутно дешевша, втім на смак мало відрізняється від звичайної.

– Упаковка веганських сосисок, наприклад, коштуватиме 48-50 гривень, коли за м’ясні правлять до 70 гривень. Багатьох лякає, що у продуктах соя, але вона насправді дуже корисна і багата на білки. Основа веганської ковбаси – це рослинний білок. У даному випадку, аби здешевити виробництво і щоб не виникало питань стосовно сої, білок взяли з пшениці. Додають туди олії, смако-ароматичні суміші. По суті – це всі компоненти. Якщо деякі люди бояться смако-ароматичних сумішей, то, якщо думати, що їх немає у звичайній ковбасі, – це ж смішно. Ми ж усі дорослі люди і розуміємо, що вони є скрізь. За смаком така ковбаса, як звичайна. Ми навіть проводили експерименти над нашими родичами – дали їм оцієї ковбаси, вони поїли і сказали, що дуже смачно, вони не відрізнили її на смак від м’ясної, – ділиться­ Олександр.

Єдині в сім’ї, хто їсть м’ясо, – це собака породи чихуа-хуа Лося і вчорашній кіт-безхатько Барсик.

– А Лося в чому винен? – сміється співрозмовник «КП». – У нього природа заклала інстинкт до м’яса. Лося, на відміну від людей, не був учасником когнітивної революції. А Барсик з’явився у нас нещодавно – підібрали його півтора місяця тому на вулиці. Взагалі ми намагаємося­ допомагати безпритульним тваринам. Слідкуємо за зоозахисниками, регулярно їздимо в «БІМ», допомагаємо чим можемо, намагаємося брати участь у заходах, які вони організовують.

Чоловік зізнається, своїм життям без м’яса цілком задоволений і не відчуває себе обділеним.

– Мені подобається, як я живу. За кордоном такий вибір і таку позицію людини поважають, це культура. Не так, як у нас: «От чого ти не їси м’ясо, ми ж тут наготували, ми старалися»… Чи взагалі намагаються загітувати у свою харчову «віру» – насправді кожен сам має право вибирати, чим займатися і що робити. Хочеш їж м’ясо, хочеш ні – головне, не заважай іншим робити вибір, – підсумовує Олександр.

 

 

фото: Ігор Філіпенко та з соцмережі