Батьки загиблого бійця зі Смоліного не можуть отримати компенсацію за смерть сина

Олександр Сімонов – солдат-контрактник 54-ї окремої механізованої бригади зі Смоліного Маловисківського району. Він помер на сході країни у жовтні торік. Втім батьки загиблого стверджують – він загинув не під час обстрілу, як їм спочатку розповідали, а від рук нетверезих товаришів по службі. До цього часу рідні не можуть домогтися від держави статусу родини загиблого АТОвця, належних компенсацій і пільг, а також справедливого суду над винними у смерті сина.

Олександра призвали на строкову службу в 2013 році. Опісля – вирішив піти на контракт. Служив у військовій частині Троїцького Луганської області. Як розповіли правозахисники родини Сімонових, 14 жовтня 2016 року Олександр разом із двома товаришами за наказом командира пішов перевірити постових, бо ті не відповідали по радіозв’язку. Уже там військові побачили, як двоє солдатів знаходяться на посту у нетверезому стані. Сімонов зробив їм зауваження, після чого розгорівся конфлікт. Один із військовослужбовців зарядив автомат і став стріляти під ноги Сімонову. Тоді загинув Олександр і ще один його побратим.

– Під час перепалки Олександр свідомо закрив спиною ще одного військовослужбовця, таким чином врятувавши йому життя. Зараз боєць проходить у справі як свідок, – говорить помічник адвоката Олена Кочканян.

Саме цей врятований Олександром побратим – позивний «Білий» – даючи свідчення, розповів у деталях про події того вечора.

За словами бійця, вони разом пішли на пост №2. Десь за чотири-п’ять метрів від чергових стали висловлювати їм претензії, чому ті п’яні. Один із постових зняв із запобіжника автомат і навів у їхній бік.

«Сімонов рукою відсторонив мене і завів за себе. При цьому сварка тривала і Олександрові почали стріляти під ноги. На ­зауваження припинити стілянину, в Сімонова випустили чергу. Після пострілів він упав на землю, – розповідає свідок. – Я зрозумів, що Сашко вбитий і також упав на землю. Я бачив, хто стріляв...», – розповів у показах свідок.

За фактом убивства 17 жовтня провели експертизу. Поховали Олександра 19 жовтня у рідному селищі. Під час похорону тамтешні жителі ставали на коліна…

Правозахисники стверджують, у висновках експертизи було безліч недостовірних даних.

– По-батькові не те, ріст вказаний інший... Його вбили з вогнепальної зброї, однак акту розслідування зброї немає. Ці документи просто приховують. Чого домагається військова частина – не відомо. Але батьки мають отримати статус і відповідні пільги, – наголошує Олена Кочканян. – На даний час судом затягується процес, поки ми не домоглися ексгумації тіла, бо з експертизи не видно, кого саме поховали, адже там вказані дані іншої особи.

Водночас, згідно з висновками судово-медичної експертизи, у крові Олександра виявили алкоголь. Втім батьки категорично заперечують – їхній син, кажуть, ніколи не вживав спиртне. До того ж, це підтвердили і свідки, які на суді зазначали, що загиблий не пив, займався спортом і завжди робив зауваження тим, хто випивав на службі та на бойовому чергуванні.

– Цей хлопець не вживав алкоголю, був спортсменом, а у висновку вказано, що в його крові виявили 2,9 проміле, – зазначила Олена Кочканян.

Окрім того, що судовий розгляд справи затягується, батьки наголошують, досі не можуть отримати статус сім’ї загиблого в АТО військовослужбовця. А військова частина до цього часу не надала жодних документів для забезпечення соціального захисту родини та оформлення пільг, передбачених законодавством. За словами помічника адвоката, затягування пов’язане з небажанням держави виплатити компенсацію, розмір якої становить понад 900 тисяч гривень!

– У нас є герої, який треба захищати. Але військові органи прикривають злочинців. Нині Рубіжанський місцевий суд Луганської області розглядає кримінальне провадження за обвинуваченням одного з учасників конфлікту. Обвинувачених двоє. Втім один із підозрюваних під арештом у СІЗО, а інший – на волі, його не можуть знайти і в розшуку він не перебуває, – говорить правозахисник Олександр Сосонський.

За словами матері загиблого військового – Марини Сімонової, керівництво військової частини на контакт із нею не йде.

– Нам казали, щоб ми раділи, що хоч тіло сина повернули додому. І щоб не чекали жодних виплат. Говорили, що могли закопати сина так, аби ніхто не знайшов, і сказати, що він утік, зник чи перейшов на бік сепаратистів, – каже згорьована жінка.

Ігнорує військова частина і запити Маловисківського військкомату, який вимагає документи, на підставі яких мають забезпечити соцзахист родини. Частина досі не провела службове розслідування.

– Військовий комісаріат зробив близько десяти запитів безпосередньо на військову частину. Щомісяця доповідаємо, що маємо проблему в отриманні документів, аби оформити одноразову виплату батькам. Перелік документів нам досі не надали. Відповіді жодної немає, – констатує військовий комісар Маловисківського комісаріату Андрій Лисенко.