Реквієм за Погрібним

, Любов Попович

00847На 83 році життя відійшов у вічність Віктор Погрібний – поет, публіцист, журналіст, справжній патріот своєї малої батьківщини й України. Ще в суботу Віктор Олексійович зустрічав чергові «Вересневі самоцвіти», а вже наступного дня його серце зупинилося…

Ця звістка неймовірно вразила колектив «Кіровоградської правди», адже кілька десятиліть він працював журналістом газети, заступником редактора. Принциповий, правдивий, людяний, Віктор Погрібний завжди був небайдужим до людей і своєї малої батьківщини. Саме вона – найбільше кохання його життя, бо незрима пуповина так і не обірвалася з рідною Матусівкою Маловисківського району, звідки він родом.

Можна довго перераховувати заслуги Віктора Погрібного, починаючи від збереження і надання статусу музейно-природничого заповідника Арсенівці – батьківщині Карпенка-Карого, вічній тривозі і боротьбі за збереження лісів в області, півстолітнє опікування літоб’єднанням «Степ». Віктор Погрібний був депутатом облради багатьох скликань, видав чимало власних книжок, а ще більше підтримував талановитих поетів і письменників-земляків. Утім, чим би не займався, про що б не писав, найважливішою для нього завжди була людина. Яким він був для людей, згадують відомі земляки.

 

00848

Василь Бондар,
голова облспілки письменників

– Віктор Погрібний жив літературою і журналістикою – це були два крила його життя. Був людиною багатогранною. Ще коли у 50-х приїхав працювати в область, доклав багато зусиль, аби тут з’явилося літературне середо­вище. Саме за його зусиль літературне об’єднання «Степ» досягло успішних результатів. Віктор Погрібний заснував літературний фонд, за кошти якого видали багато книжок талановитих письменників-земляків. Звичайно його рукотворним пам’ятником став музей-заповідник Карпенка-Карого в Арсенівці. Це його задум. Сьогодні це місце, де зберігається пам’ять про відомого драматурга. Віктор Олексійович любив слова «степовик» і «подвижник». І сам був таким. За життя видав кілька книг і остання – «Гріх і честь» – вийшла у світ нещодавно. Вік­тор Погрібний – людина, яка створила сама себе, завжди шанував людей, переживав негаразди сучасного села. Він прожив гідне життя і відійшов легко. Хай буде вічна пам’ять і продовжується те, що він розпочав.

Микола Сухомлин,
голова облради 2006-2010 років

– Цей чоловік залишив у моїй душі і пам’яті глибокий слід. Згадую про нього, як про мудру, виважену, талановиту людину. Ми познайомилися ще в молодості, коли після закінчення вишів приїхали працювати в Кіровоград. Тоді він написав статтю «Мирні вибухи» про гірничодобувну галузь, яка вийшла у «Молодому комунарі». Я ніколи не думав, що про це можна так талановито написати. З того часу наші шляхи йшли поруч, ми разом працювали в комсомолі. Якось він розповів про Арсенівку і бідкався, що туди немає дороги. Я тоді працював у владі і допоміг збудувати туди шлях. Але те, що Арсенівка збережена як заповідник і стала складовою «Вересневих самоцвітів» – саме його заслуга. Ще однією з багатьох важливих справ, які зробив Віктор Погрібний, є створення ландшафтного заказника «Вись». Віктор Олексійович, наче батько, опікувався своїм альманахом «Степ», так підтримував молодих письменників і поетів, як цього ніхто не робив. Мені здається,­ що остання книга «Гріх і честь», яку він написав, – це усе його життя.

Михайло Пісковий,
редактор «Кіровоградської правди» у 1991-2002 роках

– Він був творчою людиною. Це визначало все у його роботі і житті. Власне робота і була його життям. Любив працювати з такими ж творчими людьми і мав від цього величезну насолоду. Коли народжувалися нові проекти і він проникався ними, то важко було знайти колегу, з яким би було так цікаво працювати, як з Віктором Олексійовичем. Вічна йому пам’ять!

Володимир Бєлінський,
редактор «Кіровоградської правди» у 2002-2010 роках

– Поети, як птахи, вмирають у польоті… Ця метафора, на жаль, стала реальністю щодо майстра красного слова, публіциста, нашого побратима по журналістському цеху, великого патріота України й рідного краю Віктора Погрібного. Не віриться, що цей політ думки й творчості так різко обірвався. Не віриться! Більше тридцяти років ми відпрацювали разом у рідній «Кіровоградці». Віктор Олексійович був для нас, молодих журналістів, які прийшли у 70-х роках у колектив найпопулярнішої на той час газети області, старшим товаришем, наставником, вимогливим рецензентом. Учив молодь за армійським принципом: роби, як я. А робив свою справу справді майстерно – це пам’ятають і його колеги, і читачі. Віктор Погрібний мав свій, оригінальний, стиль нарисів, кореспонденцій, інтерв’ю, репортажів. Стиль, який поєднував журналістику і поезію. Він сам був оригінальною людиною, яка багато знала, багато вміла, і це багатство щедро віддавала людям. Жаль, що про все це доводиться говорити в минулому часі. Світла вам пам’ять, дорогий Вікторе Олексійовичу!

Антоніна Корінь,
поетеса

– Поет і публіцист був учителем, наставником для усіх літераторів області, був турботливим батьком для молодих і гарним колегою для ровесників. Він – зразок у творчості, гарний поет, публіцист, прозаїк, патріот перш за все і дуже відповідальна людина. Багато що встиг зробити за своє життя, але ще більше мав планів, які вже не здійсняться.

Колектив «Кіровоградської правди» глибоко сумує з приводу тяжкої втрати – смерті ­Вік­тора Погрібного і висловлює щирі співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять!

Прощання із Віктором Погрібним відбудеться завтра, 4 жовтня, о 10:00 біля театру Кропивницького.

 

фото: zounb.zp.ua

e-max.it: your social media marketing partner