Кохання за безвізом. Кіровоградка знайшла своє щастя, вирушивши в тур до Європи

Після запровадження в Україні безвізу чимало людей вирішили скористатися можливістю побачити світ. Не винятком стала і головний редактор новин обласного телеканалу Юлія Лісняк. Гроші, які вона збирала на ремонт квартири, витратила на тур до трьох країн. І зовсім про це не шкодує. Та не тільки тому, що отримала купу вражень від Європи, а й тому що саме під час подорожі у романтичній Італії зустріла своє кохання.

– Поїздку замовляла через турфірму. Взагалі, дуже хотіла помандрувати скандинавськими країнами, але було дорогувато. Потім побачила тур – Угорщина-Італія-Словенія на 13 днів. Подумала трохи – в Італії хотіла побувати давно. В Угорщині, в принципі також, а от у Словенію наче й не дуже мріяла поїхати. Але мене підкупило, що у турі ми мали бути три дні на Адріатичному морі. Ось так вирішила поєднати і стару Європу, і відпочинок на морі, і все-все разом, – розповідає Юлія. – Гроші я збирала на ремонт, а тут запровадили безвіз. Зрештою, витратила їх на подорож – що мені сидіти у чотирьох стінах із цим ремонтом? Не бачила світ, зате буду з ремонтом? Ні, треба брати путівку!

Група мандрівників збиралася у Києві і звідти рушила до Європи. Втім приїхавши до столиці, Юля засумнівалася, що вчинила правильно.

– Брати тур спочатку страшно, уже потім розумієш, що, в принципі, це непоганий варіант. Але спершу, було, навіть засумнівалася,­ навіщо я у все це вплуталася. Вся група – це переважно кияни, з Кіровограда була лише я, одна людина з Одеси й одна з Харкова. Ми усі мали зустрітися на залізничному вокзалі у Києві. Приїхала – там купа людей, різні групи за цим туром. Все так страшно. Але потім знайшла своїх. Сіли у потяг і вже у Чопі пересіли в автобус, яким і подорожували, – ділиться досвідом співрозмовниця «КП» і додає, потрапила у гарну групу. – Нас було 45 людей, гарний гід.

Перша країна туру – Угорщина, сподобалася Юлі, але найбільше запам’ятається Італія. Адже саме тут, далеко від України, вона зустріла своє кохання – Ігоря.

– Познайомилися ми в італійському місті Трієст. У перервах між екскурсіями у нас було кілька годин вільного часу. Я і ще двоє дівчат із групи вирішили, що треба перекусити. Пішли шукати якусь кафешку. В одній із них дівчата побачили хлопця з нашої групи і чомусь вирішили, що маємо підсісти до нього за столик, – пригадує Юлія, хоча сама зізнається – була категорично проти такої ідеї.

Увагу на Ігоря Юля звернула ще раніше, проте знайомитися не планувала.

– Хлопець був не проти нашої компанії і ми таки примостилися за його столиком. Власне, я Ігоря запримітила ще з початку, але знайомитися першою 100% не збиралася. Однак Італія вирішила, що познайомити нас варто. Тоді розмовляли про різне – перші враження від країни, що б хотілося­ побачити, скуштувати і все таке. По обіді вирушили у замок Мірамаре. Там нас застали злива і шторм. Втім, нам із Ігорем це вже аж ніяк не заважало. Саме тоді між нами з’явилася якась хімія, щось дуже романтичне. В принципі, усе тому сприяло – хвилі, вітер, келих вина… З Мірамаре в автобусі ми від’їжджали вже сидячи поруч і з того часу не розлучалися, – розповідає вона.

До того моменту ані Юля, ані Ігор навіть уявити не могли, що їх так зведе доля.

– Ігор – із Києва. Я дуже часто їжджу у столицю, але ніколи не думала, що мій хлопець буде саме звідти. Та ще й зустрінемося­ не в Україні, а за кордоном, – сміється Юля.

– Звісно, десь підсвідомо розумів, що можливо зустріти кохання у турі, адже чув історії про знайомства у таких поїздках. Втім розраховував побачити багато нового і відволіктися від роботи та інших буденних справ, але на зустріч із коханням точно не сподівався. Мене захопило все, що відбувалося довкола, багато фотографував. А потім зустрілися в кафе, Юля зняла темні окуляри і вже у погляд я почав, певно, закохуватися. Далі – невимушена розмова, короткі розповіді з життя і в процесі ми дедалі ясніше розуміли, що нам надзвичайно комфортно і цікаво один із одним, – зізнається «КП» Ігор.

Решту подорожі для Ігоря і Юлі нікого більше не існувало.

– Ми весь час проводили разом. Серед улюблених спогадів із поїздки, певно, вечори в саду римського готелю, поїздка у Венецію, дорогою з якої ми вперше поцілувалися, а ще вечір у Кальдьєро біля Верони, звідки ми поверталися в готель під проливним дощем. А ще у нас купа смішних спогадів, але вони пов’язані, в першу чергу, з нашими власними інтерпретаціями різних ситуацій, що виникали під час поїздки, тому нехай вони лишаться тільки нашими спогадами, – каже Ігор.

Підтримує його і Юля.

– Дійсно, у плані смішного, то ми з Ігорем на рівному місці можемо закрутити таку жартівливу історію, що луснути можна. Але це наш особистий і, я впевнена, далеко не кожному зрозумілий гумор. А ще ми, здається дуже добре розуміємо одне одного, читаємо думки. Часто одночасно кажемо не те що одні і ті ж слова, а цілі фрази. Буває, Ігор каже: «Не буду нічого вже говорити, ти і так все знаєш і зараз скажеш», – додає кіровоградка.

 

Ця романтична історія могла закінчитися, як і більшість курортних романів. Втім не у випадку цієї парочки. Після туру вони вже встигли разом гайнути до Німеччини.

– Ще під час першої поїздки за нами спостерігала вся група – як фільм дивилися. Навіть екскурсоводи інших груп підходили до наших і казали: «У вас там така парочка є, на них так і хочеться дивитися. Такі мі-мі-мі…», – продовжує Юля. – А коли поверталися до Києва, вся група мене втішала, бо Ігор ще до початку подорожі запланував поїздку до Львова. Ніхто ж не знав, що ми там познайомимося. І наше прощання було таким сумним. Я їду у Київ, він вже у Львові. І вся група у потязі мене жаліла. Просто сюжет для мелодрами.

Коли Ігор і Юля прощалися, уже тоді розуміли, що обов’язково будуть разом.

– В останній день туру я запитав у Юлі: «Ми ж не прощаємося?».­ «Звісно ні», – відповіла вона, після чого роз’їхалися по своїх містах без жодних конкретних планів. А вже в перший день розлуки зрозуміли, що прив’язалися одне до одного настільки, що не сила було терпіти навіть найкоротше розставання. Два тижні туру були схожі на маленьке і довершене життя, яке просто хотілося, щоб не закінчувалося, – зізнається киянин.

Пара продовжила спілкування телефоном і в соцмережах, а на вихідних обов’язково зустрічаються.

– Ми говоримо телефоном щовечора, на вихідних їздимо в гості одне до одного, також продовжуємо подорожувати Україною і далі Європою, але це вже зовсім інша історія, – посміхається Ігор.

Користуючись безвізом, пара вирушила удвох до Німеччини.

– Коли ми ще подорожували Італією, Ігор розповідав, що забронював собі авіаквиток до Гамбурга, а потім проклав собі маршрут – Гамбург, Берлін і останнє місто – Нюрнберг. Каже: «Як я оце без тебе поїду туди. Я не хочу!». Ну я й відповідаю: «Чого тобі без мене туди їхати? Давай щось придумаємо і разом гайнемо…». Замовили мені квиток, домовилися щоб ми ще й разом сиділи. От так і вийшло з Німеччиною. У мене це було взагалі незаплановано. У цю країну я хотіла з’їздити, а якщо ще й з коханою людиною, то тим паче, – розповідає Юлія.

У Німеччині пара була три дні. Один день – одне місто.

– У Німеччину ми поїхали за маршрутом, який проклав Ігор. По-перше, це вийшло у кільканадцять разів дешевше, ніж аналогічні тури. Дивилися, що хотіли. З туром добре, коли їдеш один і вперше. Тим паче, може скластися така історія, – радіє співрозмовниця «КП».

А те, що Юля і Ігор живуть у різних містах, зовсім не заважає їхньому щастю.

– Життя у різних містах для нас не проблема. По-перше, після Італії у нас було ще дві подорожі, а по-друге, Київ і Кіровоград зовсім поруч, у чотирьох годинах їзди автобусом. Тож ми бачимося практично кожні вихідні. То Ігор приїздить до мене, то я їду до нього. Крім цього, звісно ж протягом дня переписуємося у соцмережах і щоденні телефонні розмови по кілька годин. Я знаю людей, які зустрічаються і менше спілкуються, живучи в одному місті. У нас усе по-іншому, тож хто куди, а я на вихідні знову до коханого у Київ! – з нетерпінням ділиться Юлія.

 

фото: надане героями