Століття «КП». 1965

Перша брежнєвська відлига в шістдесятих сфокусувала об’єктив газети на житті обласного центру, містах і селах, підприємствах і колгоспах, і навіть маленьких мікрорайонах. Мода на кіно охопила Кіровоградщину – кінотеатри і відкриті кіномайданчики будували навіть у найвіддаленіших куточках, а на карту області знову повернулися ліквідовані райони.

На початку січня недавню територіальну рефому переглянули знову і повернули в попередній статус Гайворонський, Голованівський, Знам’янський, Компаніївський, Новгородківський і Новомиргородський райони – створили їх знову.

Якось непомітно перебрався в штат обкому партії редактор газети Піскунов, а керувати почав Бондаренко. Так само без зай­вого галасу ліквідували поділ влади в області на сільську і промислову гілки.

Після новорічних свят у шістдесяті стало модним відкривати нові кінотеатри. 1965-й – не виняток. До ряду носіїв «найважливішого виду мистецтва» додався «Комсомолець», розпочавши своє життя показом фільму «Закон Антарктиди». Харчі духовні треба було підтримувати натуральними – на вулиці Леніна вирішили спорудити сучасний ресторан під назвою «Весна». У газеті показали задуманий архітекторами зовнішній вигляд об’єкту.

Одночасно через газету поставили «Два запитання товаришу Герману»: Коли у споруджуваних нових будинках на нижніх поверхах розмістять побутові служби (ремонт взуття, пошив одягу, їдальні, домові кухні), щоб далеко не ходити? Коли на вулицях міста проводитимуть вуличні свята з попереднім прибиранням їх силами жителів, подібно акції, що відбулася на вулиці Калініна? Два питання швидко перетворилися на цілу низку нових. Цікавилися, наприклад, чому міська околиця Новомиколаївка має насичену інфраструктуру з чотирьох шкіл, клубу, бібліотеки, кількох дитсадків, а на Масляниківці та Пермському навіть освітлення відсутнє. Нагадаємо, товариш Герман був тоді головою Кіровоградського міськ­виконкому. І вже 10 січня мер змушений був відповідати про міські досягнення на сторінці «Наше рідне місто – Кіровоград», започаткованій у «Кіровоградській правді». Сторінка орієнтувалася на позитив із чотирма виходами на місяць. Кожен випуск віддавався одному з великих підприємств і розбавлявся дрібнотою з усіх усюд. Починаючи з «Червоної зірки», агрегатного заводу, нового «Кіровоградського механічного заводу», навколо якого сформувалося селище Кизельгур, до об’єктів місцевпрому – всі пройшли через «рентген» головної обласної газети.

Схожі сторінки присвячувалися й іншим населеним пунктам. «На вахті – гірники Олександрії», «Зростає місто біля моря», «Будується Долинський цукрозавод» та інші. Навіть село Кірове в Петрівському районі двічі розповідало про своє доладне життя-буття в сторінкових матеріалах «У кожен дім – щастя!» та «Посмішки села Кірового». Там розмістився успішний колгосп «Перемога», що побудував лікарню, клуб, дитячий садок, сільську телефонну станцію, 200 стандартних будинків для колгоспників, загатив і зарибнив колгоспний ставок. У найближчих планах – будівництво школи, пуск уздовж села автобуса, ще два ставки.

Але не скрізь панувала така ідилія. У селі Диковичиве Новоархангельського району, писала газета 13 січня у статті «На відлюдді», колись був свій колгосп-середняк. Після укрупнення у велику артіль «Шлях до комунізму» місцевий відділок опинився на задвірках господарства. Відповідно й намолоти, надої, настриг, приріст упали. 19 січня вже йшлося про село Дівоче Поле в Олександрійському районі, де знаходилася центральна садиба колгоспу імені Карла Маркса. Тамтешнє колишнє передове господарство, після єднання з кількома слабаками, скотилося до їхнього рівня. У матеріалі «Недооцінюють головного» журналісти Сиволап і Руденко намагалися зрозуміти причину негативу.

Майже зникли сатирично-гумористичні рубрики, змілів потік листів, але критичних матеріалів не поменшало. Тепер бал правила грізна сторінка «Під зірке око контролера». Контролювати було що.

На березневому пленумі ЦК Брежнєв говорив про нагальність підйому сільського господарства.

Гуманітарні події також не оминалися газетою. Відзначили ювілей уродженки Глодосів письменниці Поліни Страшнової, авторки романів про наш край у 19 столітті «Степовими шляхами» і «Глухі села». Подано спогади Гната Юри, як він починав акторську кар’єру на теренах Єлисаветграда й Олександрії. Вшановували 13 квітня уже знаменитий колектив «Ятрань», а 24-го писали про три години сміху та оплесків на прем’єрі «Сорочинського ярмарку» в театрі імені Кропивницького. Самого ж Марка Лукича пошанували 7 травня сторінкою «1840 М.Кропивницький 1965».

Але всі ці події ніби тонули у щоденному масиві військової тематики до двадцятиріччя перемоги у Великій Вітчизняній війні. Числа 8, 9, 10, 12 травня всуціль заповнені спогадами, віршами, прозовими уривками з художніх творів, репортажами святкувань великого свята. День Перемоги став вихідним.

Сімнадцятого травня в Кіровограді провели міжвишівську наукову конференцію, приурочену ювілею Кропивницького.

Преса 27 травня привітала Олександра Гіталова з полуднем віку і повідомила, що його відзначено Почесною грамотою Президії Верхов­ної Ради УРСР, підкріпивши визнання статтею «На землі велетів».

«Здрастуйте, зорі!» – грандіозне театралізоване дійство вперше відбулося 15 червня на стадіоні «Зірка». Народні, заслужені, просто артисти виходили на сцену. Заявилися актори театру і кіно Віктор Добровольський, Іван Переверзєв, Тамара Носова, Костянтин Сорокін, Леонід Кміт, Савелій Крамаров, Юрій Бєлов. Співали Бела Руденко, Дмитро Гнатюк, Костянтин Огнєвой, Петро Ретвицький, Олександр Таранець. Гуморив Андрій Сова. Циркачі, спортсмени, святковий фейєрверк під завісу. І газета, звісно, тут як тут...

Чергова «битва за врожай» в області велася затято. В неї включилися навіть редактор «Кіровоградської правди» 28 липня статтею «Хліб – наше багатство. Зберегти його до зернини» і перший секретар обкому Микола Кириченко 11 серпня під гаслом «За дороговказами рідної партії». Такий високий рівень учасників «битви» став інтригою для читачів.

Між тим, тваринництво також вимагало уваги. Обласне свято тваринників тривало від 17 до 20 липня. «Ширше кроки!», «План – достроково!», «Боремося за рентабельність ферм!», «Майстри доїння» тощо впродовж трьох днів заповнювали сторінки газети.

Та і в цей напружений час «Кіровоградська правда» продовжувала публікувати нариси про переможну героїку радянського народу у великій війні. На тому набили руку Іван Братченко, Микола Смоленчук, Віктор Погрібний, Василь Грон, Максим Пушкар та інші.

У цьому році, як гриби, почали рости літні кіномайданчики. Першопрохідцем став кінотеатр «Сивашець». А потім по всьому місту, де малася вільна територія, зарясніли ці масові вогнища культури. Фільмами «Три мушкетери», «Граф Монте-Крісто», «Паризькі таємниці» вони упокорили буйну молодь, котра раніше виплескувала енергію в центрі міста. Тож виховний момент був неабиякий. І «Кіровоградська правда» пишалася ним, бо з 27 квітня до 15 вересня щодня вказувала, яке кіно крутять на Новій Балашівці, майданчик якої єдиний удостоївся такої честі з усіх околишніх.

30 липня спецкор Яворський із будови Долинського цукрозаводу сигналізував, що там бетонники жартують: «Хоч і високо до сонця, а все ж скоро дістанемо його руками» з натяком на спеку і на завершення будівництва. А 31-го той же спецкор дав матеріал про жнива «Зірки на комбайнах» з Новгородківського району.

Вісімнадцятого серпня прозвучало: «Приймай, Батьківщино, долинський цукор!».

Василь Сухомлинський, з огляду на новий навчальний рік, восени і в грудні видав кілька подач дидактичного матеріалу. Наприкінці року газета згадала дореволюційне минуле. «Марксистські гуртки і створення Єлисаветградської організації РСДРП», «Більшовики Єлисаветграда у Першій російській революції» – ці та інші статті орієнтували, що час згадати про 1905 рік і шістдесятиріччя першої революції.

Умисно обминаємо увесь антураж навколо Жовтневих свят і Дня Конституції. Адже, повторяючись із року в рік, він не ніс чогось пізнавального й нового для сучасного читача.

фото: архів «КП»