Століття «КП». 1961-1962

Знаковий рік для усієї епохи – Країна Рад відправила у космос живу людину. Героєм став Юрій Гагарін, на честь якого масово називали новонароджених хлопчиків, перейменовували колгоспи, вулиці, заклади... На фоні цієї події навіть померкла грошова реформа. Область тим часом продовжувала розмірено жити. Проте змін зазнала сама «Кіровоградська правда» – почала виходити у світ двоколірною.

Із перших днів нового, 1961, року почав обертатися новий карбованець. З 8 січня запрацював кінозал «Хроніка», демонструючи мультики і документалістику безперервно з 12 до 21 години, і зайти туди можна було будь-коли. Обділена увагою молодь часто за 10 копійок долала той виснажливий марафон із початку до кінця. Після куцої перерви йшов вечірній сеанс, як і в інших кінотеатрах.

Почастішали заклики достойно зустріти ХХІІ з’їзд партії та відзначити 100-річчя з дня смерті Тараса Шевченка. 11-18 січня відбулося­ тренування перед партійним форумом – Пленум ЦК КПРС.

Повсякденне життя регулярно відбивалося на сторінках газети, однак, коли у перспективі маячили знаменні події, наголос спрямовувався на них. У порядку профілактики допускалася критика, на яку зазвичай реагували. Так 27 січня в пух і прах розкритикували книжкову торгівлю в Новоукраїнці, а також у Сотницькій Балці, Комишуватому та інших селах. Це означало, що невдовзі ситуація зміниться на краще. Тоді ж було місце й для подвигу. Наприклад, дільничий міліціонер Лео­нід Ойченко, ризикуючи життям, врятував на пожежі трирічного малюка і пенсіонерку. І вже лихо здалося не таким страшним, яким могло бути.

У кількох номерах поспіль описувався теракт на португальському судні «Санта Марія». Його в Карибському морі захопив екіпаж, що виявився противником правлячого в Португалії режиму. На судні були пасажири-американці. Військові кораблі США взялися рятувати своїх громадян. Радянські люди угледіли в тому «наїзд» на героїв-революціонерів. Протестна кампанія охопила і «Кіровоградську правду».

У лютневому номері газета, виділивши цілу сторінку, хвалила колгоспників артілі імені Сталіна в селі Надлак на чолі з Леонідом Шліфером за почин виростити по 56 центнерів кукурудзи з гектара. А 15 лютого на мітингу робітники Дородський, Шеєв із ливарного цеху ковкого чавуну «Червоної зірки» гнівно таврували бельгійських колонізаторів за підступне вбивство конголезького лідера Патріса Лумумби.

18 лютого здали першу чергу Олександрійського цукрозаводу, другу намітили до з’їзду. Початок березня позначився початком будівництва в обласному центрі п’ятиповерхового ЦУМу площею 2670 квадратних метрів на 150 робочих місць. На проспекті Сталіна здали гуртожиток педінституту для 400 студентів. Десятого березня розворотом «В сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій...» газета пом’янула Тараса Шевченка.

Життя йшло світлими й темними смугами. Скажімо, 12 березня картали за невивезення гною на поля колгоспів імені Леніна, Сталіна, «1 Травня», «Жовтнева перемога» Кіровоградського району. А 25-го в «Літературній сторінці» привітали ударників міста і села з трудовими досягненнями.

13 квітня газета прямо-таки вибухнула. Заголовки великими літерами: «Перший політ людини в космос!», «Тріумф радянської науки і техніки!», «Син Землі – Юрій Гагарін!». Повідомлялося, що сімох хлоп’ят, котрі народилися в місті 12 квітня, щасливі батьки назвали Юрасиками. Щойно збудована школа-інтернат одержала ім’я Гагаріна, з’явилася в обласному центрі вулиця Гагаріна, а в області – кілька колгоспів його імені. Наступного дня захоплення тривало: «Подвиг, що житиме у віках!», «Кіровоградщина вітає героя!». Художник Іващенко, літератор Ярош та інші достойно оцінили подію. Студент В’ячеслав Журавський написав вірш «Гордимось», але чомусь без знаку оклику. Загалом же таких знаків із того приводу було куди більше, ніж у першотравневих закликах, що з’явилися вслід. Але дисонансом тоді ж прозвучали й тривожні заклики: «Стоп агресії проти Куби!», «Разом із Кубою всі чесні люди!». Це «Кіровоградська правда» з відповідними мітингами констатувала висадку ворогів свободи у Затоці Свиней.

І тут відрядження працівників газети до «фабрики качиного м’яса» радгоспу «Сагайдак» так почастішали, що в читачів навіть з’явилися безпідставні підозри щодо заміни редактора газети Сторожука на Піскунова...

Літо минуло у жнивних клопотах. Трохи порушив звичний ритм 22 червня судовий матеріал під заголовком «Бізнес Якова Беха» про багатоженця і спекулянта. Таким не місце в нашому суспільстві, констатувала газета. Суд прислухався.

А тут наспів XXII з’їзд КПРС, який прийняв Програму партії, де стверджувалося, що у 1980 році радянський народ житиме при комунізмі. Після з’їзду перейменували міста й об’єкти, названі на честь Сталіна.

На початку 1962 року журналіст Володимир Гвоздецький віщував, яким буде рік 1982-й. З висоти сьогодення бачимо, що жодна з тих фантазій не збулася. Хіба що Інгул одягнувся в граніт. 17 січня з’явився підхоплений «Кіровоградською правдою» новий тренд «Гороху – зелену вулицю!». Журналіст Сухер повідомив про відкриття універмагу «Дитячий світ».

Наприкінці січня сколихнула люд стаття Курзова і Ровинського «Важкі діти» про недоглянутих батьками нащадків. Людмила Прозоровська, брати Філінови, Марко Кулаківський, брати Спіріни, Юрій Кузьменко, Віктор Пономаренко та інші підлітки обкрадали батьків і сторонніх громадян, втікали з дому, пиячили, непристойно поводилися, ставали волоцюгами. І якось непереливки, що всі вони були дітьми виключно працівників «Червоної зірки».

У березні – чергові вибори – люди вкотре автоматично віддали голоси за безальтернативний блок комуністів і безпартійних. «Кіровоградська правда» недільні номери почала друкувати в два кольори.

11 квітня – на перші роковини польоту Гагаріна – повторили минулорічний прийом – подали на повному розвороті новіші деталі космічної мандрівки та повніші подробиці біографії героя. 13 травня газета повідомила, що ось-ось відчинить двері новий широкоформатний кінотеатр, який в архітектурних розробках фігурував під назвою «Дружба» і повинен мати 1200 місць. Утім з’явився кінотеатр під ім’ям «Комсомолець» із кількістю глядачів, скороченою до 800.

Судовий нарис «Чародійка» 10 червня висвітив темний бік життя в сільській глибинці. Не сподобалася невістка свекрусі­ – можна вдатися до послуг сільської знахарки, захотілося розбагатіти – теж до неї. Ось так «відьма» Лупанченко видурила у родини Якова Жежері 3932 карбованці готівкою та речей на 1200 карбованців. Тут слід сказати, що афера сталася в селі Олександрівка Олександрійського району. А розказав про неї прокурор Ципарський.

І знову літо, жнива, сівба озимих, оранка на зяб.

Аж тут наприкінці жовтня трапилось таке, що ледь не почалася Третя світова. Куба, аби зберегти уряд Кастро, звернулася до СРСР за допомогою. А нашим тільки те й треба. От і розмістили потай ракети з ядерними зарядами під боком у зарозумілих янкі. Тим це не сподобалося. Аж після 24 жовтня 1962 року лідери США та СРСР Кеннеді та Хрущов в останню мить змогли домовитися.­ Угода полягала у взаємних поступках обох країн.

Футболісти «Динамо» Горожанкін, Калашников, Нестеренко, Золотухін, Барило, Квасов, Міщенко, Ольшевський, Басов, Шатний, Білоусов, Іванов, Черкасов, Філін, Прилуцький засмутили вболівальників, хоча попереднього року, коли грали Кравченко, Петров, Катков, а команда називалася «Зірка», показали досить пристойний результат.

Останнього дня 1962-го указом Президії ВР УРСР «Про укрупнення сільських районів Кіровоградської області» ліквідовані Вільшанський, Гайворонський, Голованівський, Компаніївський, Знам’янський, Новгородківський, Новомиргородський, Новопразький, Онуфріївський, Рівненський, Устинівський, Хмелівський райони. Їхні території увійшли до складу інших районів. Пізніше відбулися нові перетурбації.

фото: архів «КП»