1955. Трудовий ентузіазм

Змінами завіяло на теренах великого Союзу. Партія закликала піднімати цілинні землі, а сільське господарство масово переорієнтувалося на вирощування кукурудзи. Той кукурудзяний хліб і досі згадують наші батьки. В області вирішували проблеми, які через декілька десятиліть постали у тому ж ракурсі. Згадуємо…

Передплатники «Кіровоградської правди», як і все інше населення СРСР, за подіями не дуже встигали стежити. Ось і трапилося, що не узріли, як непомітно щезла постійна рубрика четвертої сторінки «Події в Кореї». Якось тихо настав мир в Індокитаї. Постійне несення «вахти миру» притупило сприйняття реальності. Потрібні були нові гасла, щоб не згас трудовий ентузіазм мас в умовах невпинної побудови комунізму. І їх знайшли. Увесь агітпроп країни почав працювати за новими канонами і стандартами.

Якщо 1954 рік минув під знаком постанови «Про 300-річчя возз’єднання України з Росією» з паралельною передачею Криму в підпорядкування Україні, «з урахуванням спільності економіки, територіальної близькості й тісних господарських і культурних зв’язків між Кримською областю та Українською РСР», то тепер найважливішою темою стало освоєння цілинних земель. З цілини надходили привабливі листи. Для прикладу, 8 січня уродженці краю Науменко, Сьомін, Ступак хвалилися, що заробляють­ по 1200-1400 карбованців за місяць. І це тоді, коли колгоспники артілі «Шлях до комунізму» Підвисоцького району завідую­чий МТФ Федір Буряк одержав 544 карбованці – найбільше в колгоспі, а передова свинарка Марфа Сорока вийшла на друге місце з 492 карбованцями. Тому вже 6 березня перед від’їздом у Казахстан кілька десятків механізаторів області сфотографувалися­ напам’ять із подачею знімка в газеті на першій сторінці.

Ще привабливішою здавалася доля тих, хто «завербувався» на шахти Донбасу. «У жовтні минулого року я з Долинського району добровільно поїхав на Донбас. Закінчив гірничі курси. Одержав кімнату з усіма зручностями. В селищі «Красный Октябрь» є кінотеатр, клуб, пральня, їдальня, пошивочні майстерні, у магазинах великий вибір промислових і продовольчих товарів. Заробіток сягає 2800-4000 карбованців. Спецодяг, інструмент. Приїжджайте до нас на роботу», – запрошував 1 червня шахтар Давидов.

Кіровоградський обозний завод 8 січня відправив цілинникам 850 одиниць своєї продукції (возів). А «Червона зірка» з 21 січня взялася випустити протягом року для потреб освоєння цілини 14 тисяч сівалок.

У лютому на другій сесії Верхов­ної Ради СРСР знову нагадали про рішуче збільшення виробництва тваринницької продукції. Кормовою базою мало послужити інтенсивне виробництво кукурудзи. Кількагодинна доповідь Микити Хрущова вказала курс якраз на це. Отже, й «Кіровоградська правда» також багато писала про переорієнтацію сільського господарства в суголоссі з партійними директивами. Особливу надію покладали на передовиків сільського господарства. Олександр Гіталов – уже депутат Верховної Ради – у виступі обіцяв не підвести.

Матеріали сесії майже повністю зайняли номери з 3 по 8 лютого включно. А хід вирощування і збирання кукурудзи в області з усіма удачами й труднощами висвітлювався впродовж цілого року з переходом і в наступний. Тоді на карикатурах художника Асауленка головним героєм виступав уособлений і одухотворений кукурудзяний качан.

Слід нагадати, що країна не виходила зі стану перманентних виборів. У 1955-му 1 березня після попередньої двомісячної підготовки закінчилася кампанія обрання до Верховних Рад республік і до місцевих органів самоврядування. У підсумковій статті «Могутня демонстрація великого єднання Комуністичної партії, Радянського Уряду і народу» відзначався успіх виборів.

8 березня поряд із привітаннями до Міжнародного жіночого дня опублікували «Звернення учасників республіканської наради передовиків сільського господарства до всіх колгоспників, колгоспниць, працівників МТС, спеціалістів сільського господарства» із зобов’язаннями виконати усі конкретні завдання кожною областю та аграрними підрозділами. Раніше такі обіцянки подавалися на ім’я Сталіна.

У той же час на місцях було про що писати двічі на місяць «Кіровоградському перцю». Наприклад, про те, як потрібно піднімати рівень сільських клубів, про недовиробництво бурого вугілля і брикету, цегли, масла тваринного, цукру, борошна, олії соняшникової; про дитячу бездоглядність під час канікул; про доставку борошна з заготзерна до Олександрівки автотранспортом, а не втричі дешевшою залізницею; про недбалість голови колгоспу Паранюка, в якого гусінь з’їла сад, про відсутність будинку механізатора при Олімпіадівській МТС Петрівського району. А у дворі недавно заселеного будинку №25 по вулиці Володарського в обласному центрі при великій кількості малюків немає дитячого майданчика.

Не обминали журналісти в своїх нарисах і сільських ентузіастів. Кілька разів роповідали про нових призначенців керівного крила в колгоспах і радгоспах. Скажімо, матеріал 6 липня «Тридцятитисячник» Клима Іванова зобразив картину входження в ритм сільського життя колишнього робітника Олексія Драбчука під час головування в колгоспі імені Орджонікідзе Рівнянського району. Розповідалося, як йому часом доводилося переконувати людей, аби більше боліли серцем за суспільне добро, ніби за своє власне. Доводилося самому після доярок додоювати по 300 грамів із корови. Так давався взнаки масовий відтік селянства в далекі цілинні краї, що навіть довелося вдатися до переорієнтації міських жителів на роботу в селах.

А тут ще й жнива надійшли разом із підвищеними зобов’язаннями відзначити новими трудовими перемогами підготовку до ХХ з’їзду КПРС, який планувався­ наступного року. І якщо комбайнер МТС імені Комінтерну Петрівського району Бабенко вкладався у нормативи тієї підготовки, то в Ульянівському районі було велике відставання від графіка. У Компаніївці також не поспішали, писав 26 липня кореспондент Крамаренко. «Не готуються до роздільного збирання кукурудзи», волала 31 липня з Устимівського району журналістка Маленко.

Довелося через нестачу робочих рук запрошувати на лани Кіровоградщини найманців із інших республік. 27 липня журналістка Стурова розповідала, як комбайнери з Естонії Альберт Тенсо, Рудольф Тереск, Отто Меккі, Абдурахман Невратдінов із сином із Татарстану трудяться в Добровеличківському районі.

Та ж сама причина зумовила появу при школах виробничих майстерень, де учні збивали щити для снігозатримання, ящики для фруктів та овочів, виготовляли перегнійно-земляні горщечки для розсади. При багатьох школах будували теплиці для паралельного з навчанням вирощування редиски, огірків, зелені. Нестача м’яса змусила створювати на шкільних подвір’ях кролятники. Корми запасалися також силами школярів. Про це йшлося в одному з серпневих чисел газети.

Журналіст Гора спеціалізувався­ на передовиках: 14 серпня розмістив на шпальтах «Кіровоградської правди» нарис «Трактористи» з оптимістичними висновками щодо перспектив колгоспу імені Молотова в селі Ново-Павлівці Хмелівського району. А 28 серпня він уже пропагував у матеріалі «Степовики» жнивні успіхи колгоспу імені Димитрова в Дружелюбівці Добровеличківського.

Вистачало й критики на адресу нерадивих. Обласному центру держава ще в попередньому році виділила більше мільйона карбованців на реставрацію і розширення театру імені Марка Кропивницького. Однак весну і літо згаяли. Сушили оштукатурені стіни ліхтарями та електроплитами. Тому театральний сезон почався пізно, що й принесло великі збитки. Того року мали добудувати ліве крило, до правого ще руки не дійшли навіть на рівні котловану. На таке будівництво скаржився працівник театру Гоппа.

А жителі Балки мали перебої з постачанням води. Плату ж водоканал збирав справно.

Двадцятого вересня відкрилася­ обласна сільськогосподарська виставка, на якій сільські виробники показували свої неабиякі здобутки. Кореспондент Редько зробив цікавий і вражаючий репортаж із місця події, яскраво описавши експонати виставки і екскурсоводів.

Не все склалося з видобутком бурого вугілля та його брикетуванням. Партійне керівництво Ново-Празького району не забезпечило виконання завдань, поставлених перед сільгоспвиробниками. Саме в цьому 11 жовтня побачив причину провалу хлібоздачі заступник редактора газети Наум Добрін.

28 жовтня газета била на сполох і закликала «Всі сили і засоби на завершення польових робіт», маючи на увазі збирання кукурудзи і соняшника.

Ну, а далі за трафаретом: Жовтневі свята, День Конституції, Новий 1956 рік.