1953. Смерть Сталіна

Ніщо не віщувало змін у майже розміреному повоєнному житті. Люди відбудовували господарство, раділи і планували майбутнє. Та настав березень 53-го, який кардинально змінив вектор політичного життя у країні Рад…

На сторінках післяноворічної «Кіровоградської правди» у журналістських матеріалах звичайна данина ремонту сільськогосподарської техніки і снігозатриманню чергувалася з підготовкою до весняно-польових робіт. Машинобудівники «Червоної зірки» їздили переймати досвід із прискореного різання металів аж до Челябинська, ударно долаючи рубежі п’ятої п’ятирічки, шахтарі Олександрійського району постачали бурий енергоресурс промисловості та комуналці вкупі з приватним споживачем.

Раптом, як грім із неба, звістка – помер Йосип Сталін. Офіційно повідомили про його смерть 5 березня 1953 року о 21:50.

Цією звісткою «Кіровоградська правда» шокувала обласну людність, яку кілька десятиліть поспіль годували істиною про те, що Сталін – справжній батько і вчитель, який піклується про долю народів і веде їх до нових звершень. В уяві звичайної радянської людини смерть вождя стала справжньою трагедією.

Для прощання тіло Сталіна виставили 6 березня в Колонному залі Будинку спілок. З 16 годин прийшли перші потоки людей, що бажали попрощатися з батьком.

Підходили москвичі – ковалі з автозаводу імені Сталіна, сталевари з «Серпа і молота», заводчани-динамівці і кіровці, орєхово-зуєвські ткачі, електрики Шатури, сибірські металурги й донецькі шахтарі, підмосковні колгоспники, узбецькі хлопкороби, кубанські рільники, алтайські селяни, піхотинці та моряки, льотчики і танкісти, інші гінці Радянської Армії і Військово-Морського Флоту. Серед відвідувачів була і кіровоградська делегація на чолі з секретарем обкому Леонтієм Найдеком.

Потім забальзамоване тіло Сталіна помістили на загальний огляд у мавзолей Леніна, який тепер іменувався «Мавзолей В.І Леніна і Й.В.Сталіна».

Усе це грандіозне шоу довго і детально висвітлювалося у союзних, респуб­ліканських, обласних і районних газетах. Звісно, й «Кіровоградська правда» не пасла задніх.

У травні 1953 року прийняли постанову президії ЦК, яка вимагала від низових парторганізацій «відмовитися від оформлення святкових колон демонстрантів, а також будівель портретами вищих керівників» (показово, що ту постанову скасували через півтора місяця і жовтневе свято пройшло за усталеним порядком). Між партійно-державного керівництва почалася гра в популізм – хто найкраще приглянеться масам, той і повинен зайняти місце лідера.

Найактивніше проявився­ Берія. Наступного ж дня після смерті Сталіна він наказав передати ГУЛАГ Міністерству юстиції СРСР. Як перший заступник глави уряду Берія висловив свою думку і про народно-господарські проблеми. Ставив під сумнів ефективність кооперативного виробництва і колгоспного ладу. Запропонував зупинити будівництво другорядних, хоч і крупних та вартісних об’єктів, обмежити асигнування на розвиток воєнно-промислового комплексу, що пізніше кваліфікували як «демагогічну гру в економію». Говорив про роль партії в нових умовах, коли розділилися б функції уряду і ЦК. Він же домігся відмови партійної верхівки від запровадженої Сталіним пільги – щомісячних «конвертів» із додатковою грошовою винагородою, не обкладеною не тільки податками, а й партійними внесками.

Розуміючи пагубність сталінської національної політики, що призвела до серйозного загострення міжнаціональних протиріч, Берія запропонував повернутися до «коренізації» партійного і державного апарату республік.

Нові віяння того періоду інколи потрапляли й на сторінки газети.

Літо 1953 року видалося холодним у прямому й переносному сенсі. Від початку червня почали з’являтися повідомлення з тривожними нотками зі Східної Німеччини. Нарешті з місячним запізненням 1 липня «Кіровоградська правда» подала матеріали, які засуджували організацію фашистських провокацій у Берліні. Виявляється, 16 червня у Східному Берліні почався масовий страйк будівельників через збільшення норм виробітку на 10%, що переріс у стихійну демонстрацію. Наступного дня протести, крім Берліна, охопили ще 14 великих міст півдня та заходу НДР. Поряд із економічними вимогами висували й політичні: негайну відставку уряду, проведення єдиних загальнонімецьких виборів, звільнення політичних в’язнів. У Берліні демонстранти захопили Будинок уряду і ряд інших об’єктів. Упродовж 16-20 червня страйкували більше 430 тисяч чоловік, а демонстрантів – ще 330 тисяч. 17-го в Берлін, де в той день запровадили воєнний стан, і в деякі інші міста увійшли радянські війська, які разом із поліцейськими частинами НДР, розганяли демонстрантів. Загинуло близько 75 і поранено до чотирьохсот чоловік.

Того ж 1 липня, коли Кіровоградщина дуже урізано дізналася про німецькі події, вдома відбувалися куди зрозуміліші. Долинський район, наприклад, налаштувався ширше впроваджувати механізацію на ланах, студент будівельного технікуму Барський видав статтю «Яким ми хочемо бачити театр». Та ще коротке повідомлення про Пленум ЦК КПУ, де виступив 1-ий секретар Кириченко, котрий недавно змінив Мельникова. Звиклі до читання між рядками, передплатники вмить зрозуміли: щось «наверху» трапилося.

Третього липня в газеті йшлося про змагання хліборобів Кіровоградської та Одеської областей. Четвертого – про погану якість цегли долинського заводу, про обласну нараду бригадирів кормовиробних бригад.

Газета писала про недоліки збирання врожаю в Онуфріївському районі. Однак увага була прикута до сенсації, озвученої Пленумом ЦК КПРС, що відбувся 2-7 липня: багаторічний соратник кремлівських лідерів Лаврентій Берія виявився запеклим ворогом як верхівки, так і всього радянського народу! З доповіддю виступив голова уряду Маленков. Він повідомив, що Берія арештований ще 26 червня під час засідання Президії ЦК КПРС, яка проходила в Кремлі. Потім навів довгий перелік провин опального соратника. Надруковані також промови інших партфункціонерів, витримані в тій же тональності.

Замість рубрики «Листи до редакції» появився «Кіровоградський перець». Трохи не цілу сторінку заповнили критичні матеріали: «Неправильна практика виробничого планування», «Про трест «Борошномелля», «Коли ж ремонтуватимуть Ганнинську школу?», «Затримується будівництво овочесушильного заводу», «Додержуватися Статуту сільськогосподарської артілі», «Упорядкувати шлях до пункту «Заготзерно», «Створити умови для роботи практикантів». Три ж інших шпальти цього числа писали про «Незламну єдність партії, уряду, радянського народу». По гарячих слідах останніх подій у Кіровограді теж провели об’єднаний пленум обласного і міського комітетів разом із партактивом. А 12 липня відзвітували в «Кіровоградській правді». Через день висвітлили одностайне схвалення Постанови Пленуму ЦК «Про злочинні антипартійні і антидержавні дії Берії». Перед робітниками та інженерними кадрами «Червоної зірки» виступив на мітингу перший секретар обкому партії Найдек, перед колективами панчішно-шкарпеткової фабрики, заводу «Більшовик», паровозного депо, облбудтресту – керівництво нижчого рангу. Далі в розвінчувальні матеріали почали вкраплюватися реальні теми.

Артіль імені Димитрова Новопразького району через касу взаємодопомоги відправила на курорти свинарку Федюху, телятницю Мерву, рільника Братаєнка. До кінця року ще п’ятеро колгоспників чекали своєї черги.

А в селі Дмитрівці Знам’янського району за попередній рік зросли вклади до ощадкас на 150 тисяч карбованців, селяни щодня одержували понад 800 примірників газет і журналів, село радіофіковане 230 радіоточками, 30 мешканців мають радіоприймачі.

26 липня газета надрукувала дані обласного стат­управління «Про підсумки виконання державного плану розвитку народного господарства за І півріччя 1953 року». Третина підприємств не справилися з поставленими завданнями. Тридцятого липня відзначали п’ятдесятиріччя з часу створення КПРС. Зокрема в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї імені Конєва експонувалася тематична виставка до цієї дати.

31 липня журналістка Кальчинська написала про уродженця Лелеківки Дмитра Колісника, котрий всупереч життєвим обставинам вивчився на лікаря-хірурга, працював у медчастині «Червоної зірки». У 55-річному віці у фронтових умовах оперував поранених, а в 1953-го удостоївся звання «Заслужений лікар Української РСР».

«Кіровоградська правда» захоп­лено розповідала, який щедрий подарунок підготували землякам футболісти місцевого «Торпедо». Вони, перемігши у фіналі полтавський «Локомотив», виграли Кубок України!

12 серпня вперше в СРСР і в світі випробувано ядерну (водневу) бомбу.

А 18 серпня обнародувана і неприємна новина – область виконала план зернових всього на 90,9% до зобов’язань.

Вересневий пленум ЦК КПРС відбувся 3-7 вересня у Москві. Увійшов в історію як політична подія, що мала здійснити соціальну переорієнтацію економіки країни, зокрема сільського господарства, де відзначалося, що в Союзі потреби населення в продуктах харчування не задовольняються. Однак очікуваного впливу на зміни в сільському господарстві рішення пленуму не мали.

Аж через місяць ­провели пленум аналогічного змісту в Києві. Пленум Кіровоградського обкому відбувся 30 жовтня. Доповідь Найдека, наведена в обласній газеті, була не­оптимістичною.

На сторінки газети зачастив «Кіровоградський перець». У грудні почалася­ кампанія до 300-річчя воз’єднання України з Росією.

18-23 грудня відбувся суд над Берією. Його та шістьох наближених розстріляли.

29 грудня повідомили про XVII міську партійну конференцію. На ній критикували «Кіровоградську правду» за недостатню роботу з авторським активом, за те, що слабо порушує злободенні питання політичної і господарської роботи.