Століття «КП». 1996-2000

Буремні дев’яності й неспокійні нульові ще свіжі у пам’яті багатьох – гривня і курс долара один до двох, безкінечні виборчі перипетії і сплеск злочинності, страйки шахтарів і вчителів, кількамісячні затримки зарплат, народжений, але не розтиражований комбайн «Лан». «Кіровоградська правда» і сама переживала скрутні часи. Проте вірила – буде свято і на її вулиці. І ось буквально за місяць перше століття!

Готуючись до цієї дати, газета протягом останніх трьох років ініціювала чимало цікавих проектів. Саме одним із таких і став «Століття «КП», у рамках якого згадувалося життя області й країни аж від самого 1945 року. І хоча на двотисячних завершується екскурс у минуле, віримо – попереду неймовірно цікаве століття, а за ним, дай Боже, друга сторічка найповажнішої газети Кіровоградщини.

96-й приніс українцям грошову реформу. 29 серпня з’явилося роз’яснення про назрілу заміну українських грошових знаків. Як писала газета, «Замість карбованця приходить сильна надійна валюта». А далі на всі лади підносилася роль гривні в оновленні народного господарства України. Долар у перші роки прирівнювався до двох гривень. Вартість номера «Кіровоградської правди» на початку вересня з 10 тисяч купонів «впала» зразу до 10 копійок. Суботні ж числа коштували по 20 копійок – їх розбавляли детективними повістями місцевих авторів, але до рівня Конан-Дойла, Чейза чи Агати Крісті в Кіровограді вони тоді ще не наблизилися. Реальні історії такого плану, друковані в тематичних сторінках «Міліцейська варта» і «Пожежна вежа», були набагато цікавіші від вигаданих.

Український політикум також знаходив досить широке відображення на сторінках газети. Але, зрозуміло, дещо залишалося поза гранками. Усі тонкощі прем’єрської чехарди, наприклад. Не минуло й року, як Марчука, після тертя з Кучмою відправили у відставку. Його змінив Павло Лазаренко. Цей відбув трохи більше року. Після відомого корупційного скандалу у липні 1997 року призначили виконуючим обов’язки прем’єр-міністра Василя Дурдинця. За три тижні на цю посаду заступив Валерій Пустовойтенко.

26 березня обговорювали проект­ Конституції України, а 25 липня її прийняли. Новим головою Кіровоградської облдержадміністрації став Михайло Громовий. Так плавно 1996 рік перетік через політичні ­пороги у 1997-й.

Початок 97-го ознаменувався виїздом на публіку під звуки фанфар комбайна «Лан», сконструйованого і виготовленого на олександ­рійському заводі «Автоштамп».

«За дві курки – до в’язниці. А вкрав «Форда» – погуляй на волі». Так оцінювали 23 січня своє становище в державі рядові члени суспільства. У той же час народний депутат України Ігор Шаров упевнено запевняв, що «Конфлікти долає громада», а не хто інший. У січні Юлія Тимошенко стала народним депутатом України від Бобринецького виборчого округу. На момент обрання – безпартійна.

Статистична арифметика 6 лютого знайомила з мінусами й плюсами звітного року: «Мінусів багато, плюсів – одиниці». Себто, в кінці тунелю кіровоградської економіки проклюнулося трохи світла. Тут же жорстко критикували місцевого підприємця, котрий винайшов спосіб ухилитися від податків – «Діти бізнесмена Шмідта». Між іншим, зовсім випадково дописувач помітив, що цей діяч пильно приглядається і приміряється до посади міського голови Кіровограда.

«Бенкет хижаків» влаштували кілька десантників з частини, що дислокувалася в місті. На стрільбищі зекономили кілька десятків патронів, одного вечора «орендували» у військовій зброярні автомат і за наводкою пішли трусити бізнесмена Лугового. Акт експропріації знайшов своє логічне завершення – ватажка банди засудили до смертної кари, іншим дали тривалі терміни «курорту» за гратами.

15 травня тривожний заголовок «Лан» – турбота не лише олександрійська» дав знати, що з новинкою сільськогосподарської техніки не все гаразд. Невиплатою заробітної плати педагогам області, що викликала страйк, переймалися народні депутати Ігор Шаров, Роман Безсмертний і Михайло Сирота, дійшовши до самого Кучми. Той розпорядився «Знайти можливості допомогти», але освітянам довелося­ ще пару місяців добре оббивати високі чиновницькі пороги, щоб ліквідувати причину «Миттєвостей квітневого страйку».

17 травня газета подала репортаж із Долинської, де вперше на електоральному полі засяяла нова зірка. Молода, вродлива, відкрита, добра й безвідмовно щедра жінка просто таки зачарувала тамтешній люд, котрий після запевнень про продовження будівництва КГЗКОРу, про збереження хліборобського комплексу, про адресну допомогу усім, хто її потребує, дарував добродійниці небачено великий букет червоних троянд. Журналістка Катерина Ковальчук у піднесено задушевному тоні писала «Нам би на всю область одну Юлю Тимошенко».

Тоді ще одна жінка підкорювала Кіровоградщину. І її потуги позначені в матеріалах Олега Бондаря «Горілчана ріка: підводні камені і русло» (29 травня) та «Феєрверк для «Артеміди» (9 грудня). Йшлося в них про Ганну Антоньєву.

Про місцевих бізнесменів-чоловіків газета теж не забула. Про Андрія Райковича писала в дуже позитивному ключі («Людина – це те, що вона робить»), або критично – («Мильна булька депутата Віктора Шмідта»).

13 грудня на Кіровоградщину привіз «Вітання від справжнього Діда Мороза» Олександр Мороз.

Події 1998 року трясли й Україну, і Кіровоград. Джерелами збурень були, по-перше, вибори, по-друге, сплеск злочинності. 2 січня, наприклад, стався вибух у перукарні на вулиці Полтавській. 22 квітня в Києві вбили українського фінансиста і батька гривні Вадима Гетьмана. А 28 травня у кіровоградського підприємця кинули вибухівку з вікна автівки у дворі на вулиці Короленка. В середині серпня загинув народний депутат від Знам’янки Олег Кухарчук. Ніби його випадково застрелила малолітня донька з колекційної зброї.

Одна листоноша розкривала закордонні листи. Знаходячи валюту, забирала собі. Вона теж була колекціонером, але іншого профілю.

Потерпали не лише «круті», а й «пересічні». У провулку Межовому в обласному центрі розбійники напали на оселю мешканця, не поміченого ні в ділових оборудках, ні в чиновницьких, ні в політиці. Результат – один загиблий і четверо поранених.

На початку 98-го, після виходу міськвиконкому із числа заснов­ників, «Кіровоградська правда» переїхала в нове приміщення.

У травні-червні відбувся піший марш шахтарів із Донбасу на Київ з вимогою виплатити зарплати. У липні похід рушив удруге. Солідарні з донецькими, дев’яносто працівників уранової шахти «Інгульська» у Кіровограді залишилися після зміни під землею. Двісті їхніх соратників на поверхні також не вийшли на роботу. Обласні керівники разом із медиками десять днів не вилазили з шахти, по одному витягуючи страйкарів. Страйкували педагоги в Онуфріївському районі та перекривали вулиці торгаші з ринків обласного центру.

Прем’єр Пустовойтенко і Президент Кучма по черзі приїжджали заспокоювати обіцянками шахтарів і машинобудівників Олександрії. Одних за вугілля, інших за комбайн «Лан», забутих державою.

Виборча кампанія пройшла за сценарієм «боїв без правил». Не на жарт зчепилися за депутатство до Верховної Ради Ігор Шаров і Ганна Антоньєва, за посаду міського голови – Василь Мухін із Олександром Нікуліним. Антоньєва кинулася за підтримкою в Київ. Кучма владною рукою відвів усі інспекторські перевірки, що раптом впали на бізнес пані. А от Шарову не вдалося «відмитися» від крутого негативу в публікації в «Московському комсомольці». Він програв виборчі перегони.

Так само обидва претенденти на «пашутінський» стілець чубилися­, аж пір’я летіло.

У цьому поєдинку, хоч і пощипаний, Нікулін таки всівся у мерське крісло.

Вибори відбулися 29 березня. Крім Антоньєвої, до столиці поїхали Олег Кухарчук, Людмила Супрун, Олександр Єдін, Юлія Тимошенко. Натомість із Києва 2 жовтня сюди прибув новий голова обл­держадміністрації Михайло Башкиров. Утім на посаді він пробув найменше, бо загинув 2 лютого 1999 року. Новим очільником області став Валерій Кальченко.

Увесь 1999 рік пройшов під знаком президентських виборів.

Після зустрічей у Кіровограді, дорогою до Києва 25 березня за нез’ясованих обставин в автокатастрофі загинув В’ячеслав Чорновіл. «Рух» на вибори пішов роз’єднаним, хоч і до цього вже втратив стрижень. Між тим, суперники в гонці складали зов­сім дикі конфігурації. Поглянути хоча б на «канівську четвірку», куди затесались земляк Євген Марчук, Володимир Олійник, приятель Нікуліна, висунутий Кіровоградом, соціаліст Олександр Мороз і майбутній спікер Верхов­ної Ради Олександр Ткаченко. Кучма «одною лівою» за два тури (31 жовтня – перший і 14 листопада – другий) розібрався з цими й усіма іншими конкурентами. Однак, Кіровоградщина дала малий відсоток Кучмі і той відставив Кальченка від керівництва областю. Змінив його Василь Моцний.

Голодували геологи Смолінської експедиції, шахтарі Олександрії провели черговий страйк. Усе – через зарплатні борги.

22 грудня Ющенко став Прем’єр-міністром України, а Юлія Тимошенко віце-прем’єром у його уряді.

Зима 2000 року вивела з ладу західну частину області. Обледеніння і вітер зруйнували залізничні та інші електромережі. Втрати лише «Кіровоградобленерго» склали більше 20 мільйонів гривень, писала газета. Жителі ніби потрапили у кам’яний вік без світла.

Злочинність не вгамовувалася. Дійшло, що якось увечері ударили по голові й поранили ногу заступнику голови облдерж­адміністрації Миколі Ковальчуку. Знайшли зловмисника наступного дня. А ось убивцю підприємця і громадського діяча Ігоря Клочека так і не викрили досі. Утім були і проблиски світла в кінці тунелю. Рік став переломним для «Червоної зірки». Цього року заснували досить успішну фірму «Ласка».

Усі прояви поганого і хорошого у 2000-му затьмарив Міленіум. Що це таке, толком ніхто не знав, проте у розмовах людей кінець світу наблизився як ніколи. Казали, що наступне тисячоліття не настане, що людство дожило до свого кінця, що третя світова війна не залишить від планети навіть попелу. Про Міленіум співали, розповідали анекдоти і пророкували астрологічне майбутнє. «Кіровоградська правда» теж переживала складні часи. Зменшення тиражів призвело до скорочення виходів з трьох до двох разів на тиждень. Але, не зважаючи на негаразди, газета зуміла не тільки втриматися на плаву, а й упевнено прямувати до свого сторіччя.