Століття «КП». 1994-1995

Середина дев’яностих принесла країні не тільки неспокій, грошову нестабільність, а й нового президента – ним став Леонід Кучма. Держава підписала меморандум про без’ядерний статус. У Кіровограді відбулися вибори міського голови і жителі міста вперше побачили, що таке брудні технології. Підприємства занепадали, але за керівні посади на них точилися справжні баталії. В області знайшли золото, проте це не врятувало кілька банків від банкрутства.

Що здивувало з першого ж номера «Кіровоградської правди» – її ціна. Дуже незвично виділялася цифра 400 купонів там, де недавно скромно тулились кілька копійок. Утім, то були не рублі, а купоно-карбованці. На першій сторінці журналісти порушили тему рушника «1993-1994» під девізом «Червоними і чорними…». Звітували про рік минулий, що стало до ладу і що занепало. Так от, відкрилася дитяча лікарня, тролейбусний маршрут №10. Це нитки червоні. На ладан дихали «Червона зірка», «Радій», «Гідросила», світловодські «Калькулятор» і комбінат твердих сплавів. То були, безперечно, нитки чорні. Зате у день визволення від фашистів (8 січня) з усіх боків лунало «Щоб у віках стояло наше місто степове». Власне, побажання стосувалося не тільки міста, а й усього краю. На підкріплення його віковічного статусу 11 січня дав роз’яснення краєзнавчо-етнографічний випуск «Ексампей». А далі в тутешні доісторичні глибини пірнув Юрій Матівос, друкуючи з продовженням дослідження-версію «Неопалима купина». Про вихід нового журналу «Степ» інформував 13 січня Василь Марко.

Місцеві світлі голови шукали себе в бізнесі. Про одного такого йшлося 20 січня в матеріалі «Луч» Федора Дяченка». Цей ентузіаст на базі «Друкмашу» взявся випускати сейфи власної конструкції і способів захисту. Броньовані хатні двері, електронні і механічні замки різної складності у той неспокійний час знаходили замовників. Інший підприємець Костянтин Чередник створив фірму «Апітекс» із виробництва морозива.

30 січня юрист Юрій Мєшков переміг у виборах Президента Респуб­ліки Крим. Політична платформа: курс на максимальне зближення з Росією, аж до входження півострова до її складу, рубльова зона, військово-політична угода з Росією, російське громадянство, московський час тощо. Тоді сепаратиста жорстко поставили на місце. Хочеш до Москви – їдь туди!

Ціна газети з 1 лютого стала 700 купонів. «Мухін, ви нам і тут потрібні!» залементувала 1 лютого команда міського голови, коли той кокетливо натякнув, ніби збирається­ балотуватися до Верхов­ної Ради. Річ у тім, що попереднього року після шахтарських страйків Рада постановила провести 27 березня 1994 року дострокові парламентські вибори та 26 червня такі ж президентські.

Лютий минав накатаною доріжкою. До України зачастили, крім знахарів із СНД, ще й колеги з іншого боку глобуса. Микола Литвинов разом із якимось чаклуном із Каліфорнії 8 лютого бажав читачам «Доброго вам здоров’я». Певно, той приїжджий чолов’яга в своєму сонячному краї вже вилікував усіх від усього. Обговорення того ж дня «Конверсія – міф чи реальність?» показувало на прикладі «Олімпу», «Сегменту», Заводу чистих металів, Кіровоградської швейної фабрики, що тут бабця надвоє гадала. Газетна молодь переймалася проблемами працевлаштування («Одних влаштовує виживання, інших життя», Тетяна Корінь, 17 лютого). Сивочолі майстри слова тим часом розповідали казочки малечі («Човник Івасика-Телесика», 24 лютого).

А вже березень зразу включив четверту швидкість. Рубрика «Знайомимось, дискутуємо, думаємо, вибираємо» впродовж місяця перемила кісточки усім кандидатам у депутати і багато кому з їхніх команд. Судіть самі – з 12 по 26 лютого в усіх номерах газети віддано по сторінці, а то й по дві цій рубриці. Знавці процесу твердили, що під час цієї кампанії винайдено вітчизняне «ноу-хау» купівлі голосів «за гречку». Як зразок полеміки – уривок опису прес-конференції, яку 17 лютого проводив виборчий блок «Україна-центр». Керівники, вони ж претенденти на путівку до парламенту, асоціювали себе як захисників ринкових реформ і українського бізнесу. Ну, майже однодумців. Але підприємець Олександр Нікулін, викладач КІСМу Тетяна Колесникова, голова правління ТОВ «Кіровоградграніт» Євген Бахмач та Ігор Волков, виконавчий директор спілки підприємців досить жорстко чубилися, обстоюючи хто ліберальну, хто соціально спрямовану, хто відверто авторитарну модель капіталізму. Зійшлися на тому, що в разі перемоги на виборах, не тиснутимуть на розвиток бізнесу. Але каменями спотикання залишилися невмотивоване русофільство, єдиний економічний простір у межах СНД, дві державні мови тощо. Це зірко й підмітила журналістка Валентина Селезень. 29 березня уже стадо відомо, що від Кіровограда до другого туру виборів у Верховну Раду разом із іншими підуть Валерій Альошин і Валерій Мішура. Після всіх порогів і перелогів вони виграли і другий тур.

З 19 до 24 травня з агітаційною поїздкою в області перебував і тестував електорат Леонід Кучма, котрий замахнувся на президентство. Розклавши на гвинтики своїх конкурентів і показавши себе, цільного і безальтернативного, благополучно подався далі. Другі Вибори Президента України відбулися у 1994 році (26 червня – перший тур і 10 липня – другий). Леонід Кучма став Президентом України. Кравчук, Мороз, Лановий, Плющ, Бабич, Таланчук програли. Одночасно з президентськими відбулися й вибори міського голови Кіровограда. Василь Мухін повторно виграв перегони. Варто згадати, що не все в нього пройшло гладко. Передвиборча кампанія повнилася різними агітаційними акціями включно з протиправними. Вийшли 5 квітня з друкованим зверненням до містян-виборців директори кількох великих підприємств Кіровограда, де всі біди промислового виробництва поклали на місцеве керівництво. Збунтований одним із кандидатів директорат, усвідомивши, що його використовують, почав відкликати свої підписи під зверненням, що й проявилося через два дні.

Між виборчими етапами 1 липня земляк Євген Марчук зайняв пост віце-прем’єра, потім став 31 жовтня Першим віце-прем’єром, 3 березня 1995 року після відставки Віталія Масола – виконуючим обов’язки очільника Кабміну. А в червні він уже очолив Уряд. У липні на посаду міністра внутрішніх справ України призначили Юрія Кравченка.

З липня вартість одного екземпляра «Кіровоградської правди» скочила до 1200 купонів.

7 липня читачі прочитали: «Червона зірка» в 120, звичайно, – старожил, але старість їй не судилася». Писав ювілейний панегірик директор заводу Василь Гутник.

24 вересня газета згадала черговий день Кіровограда «Усміхнись, моє місто, крізь грози й печалі», а 27-го подала об’ємний фоторепортаж зі святкування.

Наприкінці листопада детально писали про те, як генеральний директор Шлєєв і голова правління акціонерного товариства «Радій» Котик ділили фінансову і виробничу ковдру підприємства. Визначали також, хто над ким головніший. Здається, уособицями скористалася третя особа. Щось подібне відбувалося і на «Червоній зірці», що мало своєрідне вирішення.

Пан Мухін, уже в ранзі міського голови, не став взірцем муніципального функціонера. Устряв, наприклад, у дуже сумнівну операцію придбання у російському Саратові кількох тролейбусів. Посередником виступила тутешня фірма «Барва». І все минулося б непомітно, якби облдержадміністрація не виділила для гешефту тисячу тонн цукру з умовою, що техніку придбають в українському Дніпропетровську. Уявляєте, які слова казав Президент обласній владі, коли дізнався, що кредит розтанув за поребриком, де лисячий хвіст найкраще замітає сліди? «Кіровоградська правда» у статті «Заплямувати «Барвою» 3 грудня дуже приблизно подала перебіг скандалу. Василь Мухін якось виплутався із тієї халепи.

5 грудня підписали Будапештський меморандум – угоду між Україною, США, Росією та Великою Британією про без’ядерний статус нашої держави. З’ясувалося, провидцем був Бісмарк, коли попереджав, що угоди з Росією не варті паперу, на якому вони написані.

Міський голова Василь Мухін ділився роздумами на порозі 1995 року про майбутнє у статті «На все століття, що залишилось». Однак, початок нового року і подальший період були тривожними. «Крадуть уже й кабель» повідомляв 26 січня кореспондент Гарас. Тетяна Петер 30-го вторила: «Ринок ліків живе за законами джунглів». Трохи ніби невпопад прозвучало 14 лютого інтерв’ю Марії Іванової з заступником начальника УСБУ Михайлом Цимбаревичем «Контррозвідка та іноземна гра «Що? Де? Коли?», але підтекст був «важко, ворог не дрімає». «Уран. Смоліне в лещатах проблем». Це знову подав голос Володимир Бєлінський (11 травня). Він уже кілька разів навертався до теми урану. 18 червня вийшов критичний матеріал про «Друкмаш» і його директора Миколу Малету «Завод стоїть, директор працює…»

Ціна «Кіровоградської правди вже становила 3000 купонів, що краще за будь-яке журналістське розслідування свідчила про стан справ у місті, області, державі. Те саме декларував і Президент Кучма у своїх кількох зверненнях до народу та Верховної Ради (13 жовтня 1994 року, 11 квітня 1995 року).

Тільки єдиний невиправний оптиміст знайшовся тоді в Кіровограді. Це Анатолій Перевозник. Він представив 20 травня у газеті такий рапорт-статтю «Із запланованого вдалося виконати майже все», що кожен, хто читав, ніби свіжого повітря ковтнув. Мав за удачу і минулорічні закупівлі тролейбусів.

Стан речей в області склався такий, що 15 червня приїхав Кучма «розрулювати» ситуацію. Особливу увагу приділив двом аспектам. Один із них – буре вугілля. Це був давній «пунктик» у списку місцевих проблем. А другий прямо таки виблискував на тлі сірих буднів. Поблизу Кіровограда геологи знайшли промислове родовище золота, на яке область покладала великі надії. Володимир Бєлінський 17 червня розмірковував «Чи буде в нас золоте майбутнє?».

У 1995 році збанкрутували банки «Відродження», «ІНКО», «Економбанк» та інші. То була ознака, що надходить кінець інфляції, на якій фінансові установи заробляли величезні гроші.

 

 

фото: архів «КП»