Століття «КП». 1989

, опубліковано в Століття «КП»

01514Система тріщала по швах. У народному господарстві неприкрита халтура правила бал, почастішали квартирні афери, порушувалися кримінальні прояви. З Афганістану вийшли останні радянські солдати, а в Малій Висці – першій в області – замайорів жовто-блакитний прапор, здійснивши нечуваний переполох у всіх ланках КДБ. Радянський Союз охопили шахтарські страйки, а Кіровоград цього року вперше відзначив День міста. Наприкінці року впала Берлінська стіна…

Під новорічне вітання Горбачова 1 січня журналіст «Кіровоградської правди» Віктор Ганоцький відвідав кілька нових квартир у будинку на вулиці Полтавській, 28 і описав «Дев’ять поверхів щастя». Правда, місцями щастя було неповне, бо автору довелося вжити метафору про одного кота, якого першим запустили до помешкання. Пухнастик із переляку кинувся через вікно без шибки на вулицю, побачивши ядучу зелень панелі. Добре, що з першого, а не дев’ятого поверху.

Щоденний вихід газети тривав недовго – з Нового року про нього вже ніхто й не згадував. Наклад газети упав до 85 тисяч екземплярів.

Дискусійний молодіжний клуб «Аргумент» набирав сили на сторінках газети. Річ у тому, що газета «Молодий комунар» підпала під вплив новітніх тенденцій, а юні уми за всяку ціну треба було зберегти у цноті до комуністичної ідеї. Ось 6 січня «Аргумент» і подав чергову порцію «позиції, авторитету, дії» для правильного з керівної точки зору сприйняття світу.

Зачастили засідання «За столом ділових зустрічей». Обговорювалися, наприклад, 12 січня, екологічні питання. А 24-го вкотре йшлося про пасажирський транспорт області. Педагоги дискутували за «Столом» 22 лютого, аграрії – 8 квітня. 14 квітня Надія Черненко теж організувала ділову зустріч «Зона особливого підходу», перед тим розпочавши серію репортажів із закладів пенітенціарної системи Кіровоградщини, і за рік зробила кілька відвідин із відповідними записами про те. Провідні журналісти газети запрошували профільних спеціалістів і під пильним оком обкому партії вишукували як позитив, так і негатив у їхній діяльності.

Публікація 12 січня «Під прикриттям кооперативу» розповіла про розпил коштів і шахрайські дії у кооперативі «Забудовник», де міцно прижилися численні порушники закону з кримінальним минулим і звичками такого ж характеру. Та так, що вкладники залишалися і без грошей, і без житла. Квартирні ошуканці в інших випадках знаходили все нові й нові методи заволодіння квартирами. Залучалися навіть пільговики, котрі швидко уяснили вигоди свого становища. «Квартира для онуки» 9 лютого давала «рекомендації» для провертання афер подібного штибу.

Можливо, саме після таких статей 18-го відбувся пленум обкому «Підвищення ефективності капітального будівництва». У цьому ж номері заступник прокурора області вимагав запобігти зловживанням міліції у матеріалі з довгим заголовком «Гальмівний механізм. Дещо про перебудову органів внутрішніх справ».

Відкрила 27 січня двері «Літературна вітальня». Однак відслідковувала вона тепер не стільки творчі здобутки на письменницькій ниві, як стала трибуною суспільної думки. Так би мовити, дала літераторам можливість після закриття «Степових кларнетів» висловити щось своє. Ясно, це була партійна «відмазка» на вимогу мас, а не знак доброї волі з боку «розуму, честі й совісті нашої епохи». Події назрівали неабиякі. 11-12 лютого заснували Товариство української мови імені Шевченка. Журналіст і письменник Володимир Кобзар ще з 1988-го узявся видавати газету «Думка», яку друкував у Прибалтиці і нелегально перевозив до Кіровограда. А в березні в Малій Висці на адміністративній будівлі вночі вперше на Кіровоградщині підняли жовто-блакитний український націо­нальний прапор. КДБ безрезультатно шукало виконавців, хоча ще 12 лютого начальник управління Коломицев чи не вперше в історії газети запевняв в інтерв’ю, що служба стоїть «На сторожі інтересів народу». Мовляв, сюди ні шпигун не проникне, ні дисидент не пікне.

15 лютого з Афганістану повністю вивели радянські війська.

У газеті з 4 березня завели розділ «Читач – газета: діалог» маючи на виду обговорення поточних моментів. Частково діалог відбувався. Частково – бо не все потрапляло до розгляду. Скажімо, про український прапор у Малій Висці населення дізналося не з обласної газети чи місцевого радіо й телебачення...

Та що там казати, коли і підготовка, і самі вибори 26 березня минули без звичного ажіотажу. А то ж в Радянському Союзі відбулося перше вільне волевиявлення, яке стало початком змін у політичній системі країни!

З 4 по 25 квітня тривала акція «Кіровоградська правда» на «Червоній зірці». Журналісти Юрій Гуленко, Валентина Селезень, Микола Шворак, Володимир Бєлінський, Олена Басенко взяли в роботу (дехто двічі) «вузькі» місця на виробництві. Підприємство останніми роками різко здало завойовані раніше позиції флагмана.

7 квітня затонула гордість флоту Країни Рад – атомний підводний човен «Комсомолець». У Тбілісі 10 квітня радянські війська застосували силу проти мирних демонстрантів, які вимагали незалежності Грузії. Загинуло 20 чоловік. Рубрика «Читача – газета» ці події також обійшла стороною.

Якось непомітно зникла здавалося б вічна «Недільна панорама», натомість з’явився невиразний «Недільний калейдоскоп», а потім і він пропав. Ще певний час у неділю на розвороті газети тематично витримувався набір матеріалів вихідного чтива, однак перебудовна хвиля змила і його. Канули в безвість ще кілька рубрик: «Прапор Вітчизни», «Світ капіталу». Замість «Світу за тиждень» замелькали «Паралелі і меридіани». Зате на повний голос заявив про себе щотижневик «Кіровоград: люди, події, проблеми». Особливо помітним став, коли мова зайшла про перше святкування Дня міста, призначене на час щойно дорослі повернуться з морських ванн у Кирилівці, студенти зберуться в аудиторіях, школярі сядуть за ще не обридлі парти, а творчі колективи приїдуть додому з літніх гастролей. 24 вересня розгорне обійми в усій своїй красі.

Але до свята ще залишався час і наповнився він як вірою й оптимізмом, так і не зовсім райдужними речами.

25 травня у Москві відкрився 1-й З’їзд народних депутатів СРСР: між них потрапило кілька сот так званих «демократів», тобто опозиції до партійної монополії. Половина країни кинула роботу і цілими днями слідкувала за трансляціями засідань, знаходила нових «зірок» серед трибунних ораторів, які закликали творити, хай ще невідоме, але нове. Гвіздком програми стали виступи головного диси­дента країни академіка Сахарова. Нові слогани «плюралізм думок», «боротьба з привілеями», «процес пішов», «реформи в усьому зверху донизу» увійшли до скарбниці нетлінних фразеологізмів доби радянського розвинутого соціалізму. Тут уже «Кіровоградська правда», ох, і відвела душу!

2 червня газета опублікувала некролог начальнику обласного управління внутрішніх справ генералу Марусенку. Його робоче місце через два-три місяці займе Юрій Кравченко.

Не встиг Михайло Горбачов повернутися 5 липня з Франції, як почалися масові шахтарські страйки, що охопили Донбас, Кузбас, Карагандинський і Воркутинський басейни та інші. Велика стаття «Страйк» з’явилася 15 липня і в «Кіровоградській правді». Це після зміни не піднялися на поверхню шахтарі другої видобувної дільниці шахти імені Ленінського комсомолу об’єднання «Олександріявугілля». Тим самим зірвали видобувний цикл. Вони виставили свої вимоги: 1.Ввести доплату в 40% за роботу в нічний час; 2.Встановити тверду розцінку за тонну видобутого вугілля в 1,5 карбованця; 3.Забезпечити додаткову оплату за подачу зношеного металевого кріплення на поверхню; 4.Скоротити адміністративно-управлінський апарат до економічно обгрунтованої межі; 5.Організувати безперебійне і вчасне постачання кріпильного лісу, устаткування і запасних частин, справного інструменту; 6.Покласти відповідальність за вчинені страйком збитки на керівництво шахти. Тут не позаздриш журналісту Івашківу, котрому потрібно було витримати баланс між страйкарями і командною системою. Тому й не дивно, що 29 липня газета зробила другу вилазку до бунтівної Олександрії для «розбірки польотів». Новий матеріал, написаний журналісткою Селезень, називався­ «Урок». Мабуть і їй не вдалося залишитися­ неупередженою в конфлікті, бо в своєму творі авторка увесь час виправдовується за недостатнє знання специфіки шахтарської праці. Мовляв, тут жінку так легко обвести навколо пальця.

У липні, крім шахти, життя одночасно вирувало й на хлібному полі. «Літній день – рік годує!» (19 липня). Кілька якісних виходів до публіки журналістки Наталки Нужної з циклом репортажів «Люди і хліб» – це майже і все про дійство, що недавно називалося­ «битвою за урожай». Звична здавна тема вже не знаходила інтересу у читачів, які потроху звикали до екстриму. Тираж газети скотився до 82,4 тисячі примірників. Отож, у липні вийшла сторінка «У гостях у себе «Кіровоградська правда», де газетярі зайнялися саморекламою.

А екстрим не забарився.

У місті вже діяв громадсько-політичний клуб «Перевесло». Про його роботу 20 липня обережно писала «Кіровоградська правда». На підприємствах Кіровограда й області закладало свої осередки Товариство української мови імені Шевченка. А 9 вересня на установчому З’їзді, де заснували Народний Рух України, взяли участь і представники Кіровоградщини. Через тиждень, 16 вересня, газета передрукувала з московської «Правди» вкрай різку статтю «Куди рухається «Рух»? Не затримався в оцінках і пленум обкому: «Поглиблювати перебудову в усіх сферах життя» 19 вересня. Звичний репертуар роздачі цінних вказівок підлег­лим партійцям і господарникам доповнився новими меседжами. Говорилося про якесь загострення стосунків на підприємствах, де створені осередки Руху. На «Друкмаші» 200 комуністів не голосували за ухвалу засудити дії Руху. На Ремонтному заводі імені Таратути виготовлялася націоналістична символіка. В області розповсюджувалася підпільна газета «Думка», а поведінку Володимира Кобзаря, котрий її редагував, не обговорили в первинній організації «Молодого комунару», де він перебував на партійному обліку. Не одержали належної оцінки виступи письменника Володимира Панченка, юриста Вік­тора Шишкіна, деяких журналістів «Молодого комунара».

Святкова програма першого Дня міста була об’ємна. Її газета озвучила ще 1 вересня. Відбулися виставки, ярмарки, виступи художньої самодіяльності і професіоналів сцени, народні гуляння. Функціонували численні кіоски – особливо жваво торгувалося цукровою ватою (не забуваймо, що цей кооперативний крам давав 300% чистого прибутку).

Після ідеологічної паузи знову взялися за рухівців. «Про символіку, мітинги, листівки» – передрук 29 вересня з «Радянської України». 15 жовтня парторг «Червоної зірки» Микола Скляниченко громив опонентів у статті «Мітингувати найлегше…». 27 жовтня в обкомі компартії «проробляли» заступника редактора Петрівської районки «Трудова слава» Ткаченка і працівника районного Будинку культури Рябоконя.

Тим часом 9 листопада почався­ демонтаж Берлінської стіни.

 

01515

 

фото: архів «КП»

e-max.it: your social media marketing partner