Століття «КП». 1988

, опубліковано в Століття «КП»

01395Консенсус, гласність, самоокупність й інші новотвори поповнили лексику радянського люду. Перебудова набула таких масштабів, що захиталося не тільки народне господарство, а й міцна соціалістичними мантрами суспільна мораль. Про те, що у суспільстві відбувається щось не те, свідчили десятки викривальних матеріалів у газеті.

«Повна хата гостей», писала й вітала 1 січня «Кіровоградська правда» родину Олександра і Любов Кудряшевих, які одержали житло в переддень нового річного циклу від організації з найдовшою назвою – «Кіровоградагронерудпром». Тут же директор «Гідросили» Гарій Бугрєєв від імені підлеглих запевняв: «Віримо в силу реформ». «Рядки перебудови» в «Святковому телетайпі» багаторазово повторювали радісні новини тогодення.

Однак, не все сприймалося в суцільному мажорі. Сама газета була індикатором настроїв у суспільстві. Цього року вона почала виходити сім разів на тиждень без вихідних. Тепер четверта сторінка щопонеділка віддавалася телепрограмі та «Кіноклубу». А там уже панували персонажі відверто антирадянських фільмів «Покаяння», «Асса», «Холодне літо п’ятдесят третього», «Голка», «Маленька Віра», «Злодії в законі». По телебаченню показували зовсім «ульотні» новини: люд дізнавався про гучні розбірки між коротко стриженими молодиками у спортивному одязі зі злочинних угруповань Москви та інших міст (22 січня), про спробу захоплення родиною Овечкіних (ансамбль «Сім Симеонів») лайнера ТУ-154 для втечі з СРСР (8 березня), початок виводу радянських військ з Афганістану (з 15 травня і до кінця року додому повернулося більше 50 тисяч чоловік, що складало половину всього контингенту), офіційний візит Рейгана до СРСР (29 травня-2 червня), суд над Чурбановим (вересень-грудень), загострення карабахського конфлікту (листопад-грудень), катастрофічний землетрус у Вірменії (7 грудня). Але тоді всі першорядні новини на голубому екрані переплюнула 30-серійна «Рабиня Ізаура», що почалася 16 жовтня і йшла паралельно з судом над зятем Брєжнєва.

Безперервно скорочувався тираж обласної газети, що не встигала за центральною пресою і телебаченням. За минулий рік він упав більше, як на десять тисяч. Це так, ніби міста-райцентри Новомиргород або Бобринець у повному складі відмовилися від новин. Редакція 17 січня не від хорошого життя звернулася з питанням «Ваша думка про газету?» до потенційних читачів із детальною анкетою на півсторінки, яким би вони хотіли бачити видання.

Тим часом ложку дьогтю до бочки новорічного меду 5 січня влила Наталка Нужна, пишучи про Знам’янську заготконтору, «Зросло в полі – згнило в коморі». І тут же 6 січня інший журналіст захоплено розповідав «Є такий коо­ператив», створений при одному з колгоспів, де підприємливі люди шили хутряні шапки на продаж, віддаючи 70% із виторгу колгоспу, що забезпечив їх сировиною і виробничими площами, а собі забираючи 30%. Подібні випадки вже стали буденним явищем. Судіть самі. Заїжджий кооператив у Диминому Маловисківського району виловив за сприяння голови колгоспу Касянчука і голови сільради Салова кілька центнерів риби в сільському ставку, розрахувавшись дрібними окунями (8 січня). «Чому неспокійно в Першотравенці?», запитувала газета 4 лютого. А причина все та ж – конфлікт інтересів різних груп сільчан. Коли запахло дармовими прибутками, керівництво села з допомогою різних псевдовиробників взялося руйнувати колгоспну власність. 21 травня – знову за рибу гроші. У статті «Туман над Синюхою» Володимира Вакулича йшлося про меткого товариша Леца, керуючого товариством мисливців і рибалок у Вільшанці, котрий неодноразово наживався­ на неконтрольованих виловах риби і, як в’юн, вислизав із лабетів закону, коли його хапали за руку. Щоб хоч трохи обілити подібну «чорнуху» нашого життя, або виправити ситуацію, хоч якось продемонструвати єдність із народом, влада організовувала всілякі пасажі. На сторінках газети, наприклад, 14 січня докладно описано хід зустрічі в ЦК КПРС «Демократизація – суть перебудови, суть соціалізму». В унісон у Кіровограді 15 січня організовано «Стіл ділових зустрічей» під наз­вою «Ради і перебудова: соціалістичні обрії села». Виклали свої точки зору голова облвиконкому Желіба, його заступник Рейзвіх, заступник голови облагропрому Мельник, начальник облвідділу будівництва й архітектури Рак. Не забарився 23-24-го й Пленум ЦК КПУ. 27 січня наводився приклад успішного колгоспу імені 40-річчя Жовтня Вільшанського району, який уписався в перебудову, – «Виробництво стає дешевшим».

Перші дотепні карикатури Олега Гуцола з’явилися в газеті у січні.

А тут уже набігало 70-річчя самої «Кіровоградської правди». «Це наша біографія…» (14 січня), «Невичерпні джерела» (29 січня) нагадували ветерани Рябцун і Стурова. А святковий феєрверк із цього приводу відбувся на сторінках видання 2 лютого і називався «Сімдесят літ в строю».

31 січня перший секретар обкому партії Самілик надрукував статтю «Перед нами – нові і більш складні завдання». Очевидно, це була категорична вимога до земляків щодо роботи. Бо в цьому ж номері поміщено дані про виконання минулорічного державного плану, який наполовину провалили.

Почали їздити до області з гастролями рок-музиканти. Однак, спочатку з тим було туго. Наприклад, запросили рок-групу «Август» для виступу в обласній філармонії. Але в газеті, звісно, не з власної ініціативи, проти цього 26 лютого пройшла кампанія «Август» вигаданий і справжній», мотивована тим, що подібні колективи вносять нездоровий ажіо­таж у суспільство. І ніякі доводи директора філармонії Кравченка щодо великих касових зборів не похитнули вищого рішення. Газета як у воду дивилася. Влітку на стадіон «Зірка» все-таки прорвалася група «Арія». Майстри «металу» розігріли публіку так, що фанати жанру в екстазі кинулися на футбольне поле поближче до кумирів. Міліція «демократизаторами» взялася вгомоняти їх. Концерт достроково закінчився, а конфлікт продовжився за межа­ми стадіону з перевертанням автобусів і тролейбусів, хоча інші кажуть, ніби обійшлося лише міліцейським «бобиком». Задіяні в стадіонній колотнечі десантники викликали гнів обдурених і зневажених меломанів – ті кинулися до військової частини зводити рахунки. Ось там і вирішилася доля генеральної битви за велике мистецтво на користь голубих беретів. Їм бійка пішла в залік практичних занять із фізпідготовки.

Продовжилася рубрика «Кіровоградщина: люди, події, факти». То була своєрідна міні-енциклопедія всього, пов’язаного з нашим краєм. Впродовж року поміщено близько сотні подач.

Гарячу лінію «Порядок у нашому спільному домі» провів 2 квітня головний міліціонер області генерал Марусенко. Він відзначав якісну роботу підлеглих. Це, однак, не змінило різко негативної оцінки діяльності міліції від дописувачів газети 29 квітня. Так само вони у цьому ж номері обурювалися кооперативами системи обслуговування, створених на хвилі економічних змін.

Ось так увесь рік і йшло змагання між бадьорими й обнадійливими запевненнями партійно-державного бомонду і реальними ділами, що творилися «в низах», особливо на периферії.

Документи всіляких зборів, активів, семінарів, масових відзначень червоних дат, показових концертів, не кажучи вже про партійні і комсомольські з’їзди та пленуми, профспілкові конференції не втомлювалися повторяти, ніби ленінські слова, які той ніколи не говорив: «Верной дорогой идете, товарищи!». Скажімо, ХІХ конференція КПРС (28 червня-1 липня), лютневий, травневий, липневий, вересневий, листопадовий Пленуми ЦК КПРС тасували на всі лади слова «нове мислення», «роки застою», «перебудова», «немає альтернативи розрядці», «прискорення», «консенсус», «сімейний підряд», «гласність», «економічні важелі», «самоокупність і самофінансування», «демократизація влади», «реформа політичної системи», «альтернативні вибори», «соціалізм із людським обличчям» тощо. Вінцем усієї тієї лінгвістики став крилатий вислів «Ти не правий, Борис!». Наведені словотвори знаходили благодатний грунт на республіканських форумах і нижче аж до сільрад. Джентльменський набір із трибун перекочував у пресу. І треба сказати, «Кіровоградська правда» вдало ним користувалася. Кінець цьогорічному словесному потоку поклала 24-25 грудня обласна партійна конференція, щоб у наступному з новими силами знову взятися за подальше промивання мізків.

Шпальти наповнилися викривальними матеріалами місцевого штибу: «Продовження Диминської історії», «Не з усіма нам по дорозі», «Свавілля», «Перевертень», «Звільнення зоотехніка», «Спокуса нагріти руки», «А вороття не буде», «Кооператорська халтура», «Бюрократ не здає позицій», «Насильники», «Пляма», «Провал операції «Кооператив». Лише на «Друкмаші» відкрилася маса болячок, що вилилась протягом одного вересневого тижня в матеріали «Дайош вал», «Навздогін вчорашнього дня», «Чому ослаб магніт», «Гра в госпрозрахунок» різних авторів.

Але, якщо чесно, у «Кіровоградській правді» знайшлося місце і для кількох публікацій місцевої інтелігенції з тривогами про українську мову: «Без мови немає народу», «Потрібна конкретна робота. Ще раз про українську мову», «Мова – найбільше і найдорожче добро». Це вже були вповні «Рухівські» тенденції.

 

01396

 

фото: архів «КП»

e-max.it: your social media marketing partner