Століття «КП». 1983

, опубліковано в Століття «КП»

00974Події вісімдесятих ще зовсім свіжі у пам’яті багатьох людей, тож вони з посмішкою згадують «добровільні» суботники, на які ходили здебільшого, аби потім пообідати у веселій компанії. Крім цього, 83-й запам’ятався ще й численними безглуздими людськими жертвами з вини інших людей. Радянський Союз вкотре демонстрував – людське життя ніщо, коли мова йде про ідеологію…

«Ідемо в завтра!» сповістила «Кіровоградська правда» ­1 січня і зразу ж відновила «Степові кларнети» – рубрику-сторінку, яку закрила попереднього року. А там надрукували оповідання «Голоси з ночі» Миколи Петрова, вірші Петра Селецького, Тамари Журби, Анатолія Кримського, Антоніни Корінь. На десерт подали «Білу ворону».

5 січня Михайло Біденко щедрував-колядував у голови колгоспу імені Тельмана у Компаніївському районі Леоніда Ковтунця, назвавши того по-святковому безальтернативно – «Людина, яку знають усі». У номер за 8 січня також завітав суботній гість Михайло Ножнов, затятий лижник, велотурист-природолюб і прекрасний фотограф. «Недільна панорама» за 9-е число порадувала читачів цікавою інформацією, додатково стиснувши в своїх обіймах ще й «Світ за тиждень» і з того часу вже нікуди його не відпускала. А от 12 січня газета ненав’язливо нагадала, що «Продовольча програма – справа всенародна», констатуючи за «Столом ділових зустрічей» закінчення новорічних частувань і святкувань. Мовляв, час братися за роботу, товариші.

Якось невиразно відмітили в обласному центрі день визволення від німецько-фашистських загарбників. Але дещо компенсували матеріалом Максима Пушкаря «Бойовий почерк Кошового» про двічі Героя Радянського Союзу – уродженця Олександрії. Працівники обласного архіву доповнили воєнну тематику сюжетом про відступ радянських військ із Кіровограда, обтяжливий вивіз у тил архівних документів і повернення того-таки архіву додому після вигнання окупантів.

2 лютого вже конкретно взялися за «Урожай-83». Рубрика «АПК» (Агропромисловий комплекс) оновила щоденне висвітлення сільськогосподарського циклу. Отже, на кону стали ремонт техніки, калібрування посівного насіння, запаси мінеральними та органічними добривами. Газетні пропагандисти кинулися тиражувати здобутки передових господарств і їхні методи виходу зі складних ситуацій. Так, 14 січня це були «Суботцівські горизонти», 11 лютого – «Маріампільська школа» тощо. А 4 березня відбулася обласна науково-виробнича конференція з питань збільшення виробництва зерна. Верховодив на ній перший секретар обкому партії Микола Самілик.

«Прес-конференція для читачів» організовав Анатолій Крятенко 19 лютого під гаслом «Чому черги на зупинках?». Транспортники та дорожники Кіровограда одержували у хвіст і в гриву за недбале ставлення до потреб міських пасажирів.

Бувало, урожайна кантата переривалася іншою музикою. Наприклад, промисловою. Рубрика «П’ятирічка, рік третій», що час від часу повторювалася, дозволяла похвалитися індустріальними звитягами.

30 квітня опублікували статистичне зведення «Впевнена хода п’ятирічки», яким позначили, що обласний план І кварталу 1983 року промисловість повністю виконала і перевиконала.

Обласна газета 19 березня мантрувала, псалмувала, молилася й заклинала «Зроди, ниво, роботящому».

Між тим, 5-9 квітня «Кіровоградська правда» переймалася ювілейною датою. Відзначали 100 років із дня народження більшовицького поета Дем’яна Бєдного, який народився у Губівці на Єлисаветградщині. З того приводу висловилися син Бєдного – Свєт Придворов («Познаймтесь обов’язково»), Володимир Базилевський («Під кутом історії»), інші автори.

На 15-17 квітня припали підготовчий, фактичний і звітний періоди чергового ленінського суботника. Першого дня кинули організуючий заклик «Усі – на свято ударної праці!», у суботу 16-го робітники підприємств повитягали з «загашників» запасені раніше деталі, додавши до них кілька виготовлених за пару годин цього ж дня, провели відповідну обідню «маївку» і розійшлися по домівках. А вже 17-го преса розтрубила про небувалий трудовий підйом і масовий ентузіазм «На марші «червона субота». Ось таких форм тепер набуло добровільне свято праці.

Рубрика «Кіровоград і кіровоградці» 22 квітня сповіщала й демонструвала макет готелю «Турист», що незабаром мав з’явитися у місті.

Напередодні 1 травня письменник-земляк Леонід Тендюк помістив у газеті невелику пригодницьку повість «На об’єкті «Баракуда», де впродовж кількох днів радував читачів боротьбою радянських людей за мир в усьому світі. Екіпаж нашого мирного науково-дослідницького судна цілком випадково надибав у південних морях суперсекретну американську військово-морську базу і захотів поставити зарозумілих янкі на місце. Як це вдалося­ – розповідала «Кіровоградська правда» за 24-27 квітня 1983 року.

Отже, свято «Мир, труд, травень» пройшло під знаком віри у високе призначення радянського народу.

З 22 до 29 травня друкувалися «Штрихи з біографії Карпенка-Карого». То був надзвичайно якісний, детальний, умотивований, насичений невідомими фактами нарис. Згадувалися, крім Карпенка-Карого, ще цілий ряд визначних людей нашого краю, а також історія, географія, фольклор.

Посилена увага у минулих роках до Липнязького цукрозаводу, що будувався, чомусь не давала ефекту. Ось 3 червня виїзна редакційна бригада у складі Миколи Волока, Юрія Гуленка та Анатолія Романюка знову відбула черговий тижневий вояж до Липняжки. Аналізувала, писала, однак справа рухалася туго.

Теплохід «Олександр Суворов» 5 червня не вписався в профіль під одним із волзьких мостів. Йому зчесало всю верхню палубу і на додачу з мосту звалився завантажений товарняк, що проходив там. За офіційною версією загинуло 176 осіб. Так заявила дещо пізніше «Кіровоградська правда».

15-17 червня відбувся спеціальний червневий пленум ЦК КПРС. Там розглядалася проблема розвиненого соціалістичного ладу. Генсек Андропов заявив: «Ми не знаємо суспільства, в якому живемо», закликаючи оновити ідеологічний багаж, створити дієву контрпропаганду західній ідеології. Намічалася шкільна реформа. Та сама, за якою вчителі російської мови і літератури в Україні «за особливо складні умови праці» одержали 16% надбавку до зарплати. Почалася кампанія очищення суспільства: усунуті від влади найодіозніші особистості Микола Щолоков і Сергій Медунов.

Михайло Біденко з 12 червня до 3 липня дав серію про загумінкові села (Мечиславка і Данилова Балка Ульяновського, Нова Осота Олександрівського, Криничне Устинівського району). У цей же час товклися по селах Долинського району Микола Соколов­ський і Володимир Вакулич.

Як завжди, у липні розгорнув свої сторінки «Польовий щоденник», розпочавши записи сентенцією «Хліб усе пам’ятає».

«Прапор Вітчизни» розповідав устами Яковишина, Дайдакулова, Матюшина, як служать молоді земляки в лавах Збройних сил Країни Рад (11 серпня).

14 серпня вималювався «Кіровоградський напрям». Це була данина сорокаріччю визволення Кіровоградщини від окупантів. «Форсування Дніпра» Шарохіна у кількох номерах розпочало гонку. Далі пішли «Берег безсмертя» Юрія Матівоса, «Треба було вижити і перемогти» Івана Братченка та інші.

«На широку дорогу життя» кликала школярів 20 серпня у педагогічній сторінці вчителька Клара Риковська. Але такий правильний радянський устрій, як вважало наше керівництво, дуже не подобався ідейним противникам. І ось, коли діти 1 вересня сіли за парти, на Далекому Сході кляті імперіалісти посягнули на їхнє щасливе дитинство – заслали у повітряний простір СРСР під виглядом пасажирського літака підлого південно-корейського шпигуна. Нашим доблесним охоронцям мирного неба нічого іншого не залишалося, як збити порушника. І те, що на ньому знаходилося 246 пасажирів і 23 члени екіпажу, нічого не значило проти миру і спокою нашої країни.

Зрозуміло, за таким надійним, аж герметичним щитом люд міг спокійно займатися туризмом («Під веслами – Південний Буг», Михайло Курінний, 26 вересня), вигравати футбольні матчі («Переконлива перемога», Володимир Бєлінський, 27 вересня), розвивати сільське господарство («Шлях до високої продуктивності худоби», 18 жовт­ня), перейматися­ аритмічною роботою заводу «Червона зірка» («Економіка і ми», Михайло Пісковий, 22 жовтня), пишатися своїм статусом («Хліборобському роду нема переводу», Олександр Гіталов, 25 листопада) і навіть радіти з виступів ансамблю «Ятрань» в Афганістані, де йшла непопулярна в народі війна, та передачі гонорарів за виступи у дитбудинки для афганських дітей-сиріт («Гопак на гірському тлі», Анатолій Кривохижа, 13 грудня).

Ще в 1978 році в СРСР розробили нову магнітно-флотаційну технологію і спроектували унікальну технологічну лінію для обробки окислених руд. Їх агресивне середовище руйнівне для звичайного обладнання. Між тим, запаси таких руд на межі Кіровоградської і Дніпропетровської областей величезні, та й залягають вони майже на поверхні. І ось 20 жовтня 1983 року в Берліні уповноваженими представниками СРСР, НДР, ВНР, ЧССР (пізніше приєдналися Румунія і Болгарія) підписано «Багатосторонню угоду з будівництва в УРСР гірничо-збагачувального комбінату окислених руд», де втілились би в реальність інженерні задуми. Вибір випав на Долинську – райцентр на Кіровоградщині. Побудова комбінату на 15-20 тисяч робочих місць зразу поставила б непримітне містечко серед першорядних міст України. «Кіровоградська правда» у малесенькій інформації у листопаді з розділу «В країнах народної демократії» згадала про берлінську «Багатосторонню угоду». Тоді ще не йшлося, де розміщуватиметься комбінат.

Однак, у тій же Долинській у 1983-му здали в експлуатацію величезний експериментальний елеватор-стотисячник, зведений за новим способом.

До сторіччя ремонтно-механічному заводу «Укрсільгосптехніки» додали ім’я Таратути, а завод тракторних гідроагрегатів перейменували на Кіровоградський ордена «Знак пошани» завод «Гідросила».

 

00975

 

фото: архів «КП»

e-max.it: your social media marketing partner