Століття «КП». 1980

, опубліковано в Століття «КП»

00736За спортивною олімпіадою, яка цього року відбувалася в Радянському Союзі, і активним освоєнням космічних рубежів трохи відступили у тінь негаразди у сільському господарстві і промисловості. Кульгало «житлове питання». Але область і особливо олександрійці раділи успіхам космонавта-земляка Леоніда Попова, який прославив провінційне містечко на всю планету, бо найдовше перебував у космосі…

Репортаж «Щедрий вечір, добрий вечір» розповів про олександрійський Палац урочистих подій, де вступили в подружнє життя працівники електромеханічного заводу Володимир Зайцев і Ганна Приходько. Далі переніс у щойно збудований будинок Шкурупів із колгоспу імені Леніна Долинського району, а потім до Парахоньків, колгоспників із Голованівщини. На Новоукраїнському хлібозаводі познайомив із людьми, котрі пекли новорічні короваї для святкових столів земляків. А також привітав головного художника обласного драмтеатру Василя Єременка із шістдесятиріччям. Скрізь люди щасливо зустрічали Новий 1980 рік.

Набігаючі Олімпійські ігри в Мос­кві нагадували, що гостей потрібно гостинно зустріти, забезпечити комфортним проживанням, харчами, увагою, технічною обслугою. Світловодський радіозавод налагодив випуск приймачів «Олімпік». У Кіровограді при будинку культури імені Компанійця запрацював молодіжний клуб «Олімпія». Місцевому заводу радіовиробів випала честь сконструювати і виготовити телерадіо­апаратуру для Останкінського телецентру. Ось Михайло Пісковий 4 січня у статті «Однодумці» тиснув на мозолі, що терміни підпирають. Заводчани ще не раз ставали героями публікацій. Наприклад, 30 листопада журналіст Біденко мовив олімпійське післяслово «Те, що лишається для всіх».

У таких умовах не тільки радіо­завод мав показати товар лицем, а й інші галузі народного господарства. Скажімо, об’єднання «Кіровоградзалізобетон» і магазини Кіровського райхарчоторгу мусили економно споживати електроенергію, а всі інші – достойно зустріти ще й вибори до ВР УРСР і місцевих рад, що мали відбутися 24 лютого.

Чотири перші місяці надихала на подвиги постійна рубрика «110. Рік ударний, ленінський». Універсальна заставка годилася як до історичного нарису Юрія Дмитренка «Бунт» про часи визвольних змагань 18-20 років, так і для матеріалів про збори ветеранів партії, кавалерів ордена Леніна, передовиків виробництва, які відбулися 20 січня того року.

Плідно попрацював у ці дні московський гість Євген Долматовський. 19 січня зайняв майже всю площу «Степових кларнетів» під воєнні вірші «Ти побачив бій…», а 22 січня на цілій сторінці «Вірність Батьківщині не підвладна забуттю» навів зібрані ним і місцевим крає­знавцем Дмитром Фартушняком спогади учасників подій 1941 року в «Зеленій брамі». Потоптався на цій же ниві ще в одному із серпневих номерів газети.

До виборів започаткували серію нарисів «Виборам назустріч» про кандидатів у депутати всіх рівнів. Наприклад, «Клава, Клавдія» – розповідь про передову колгоспницю зі Злинки Клавдію Підкопаєву. Або «Поле – моя доля» про знатного хлібороба Віктора Андріяша. «Шліфовка характеру» Юлії Євтушенко з тієї ж обойми. Нарисова епопея зібрала кращі сили газети: Погрібного, Проскурова, Ганоцького, Базилевського. Прості люди – не кандидати в депутати – також величалися за трудові здобутки. Заголовки, правда, не відрізнялися розмаїттям. Якщо 19 лютого матеріал назвали «Назустріч виборам», то подібний 20-го, звучав «Виборам назустріч».

6 лютого надрукували статистичні дані «Про підсумки виконання державного плану економічного і соціального розвитку Кіровоградсь­кої області у 1979 році». Як видно з наведених невтішних цифр, рік був провальним у промисловості, сільському господарстві, будівництві.

З початку року замелькав бренд «Кіровоград і кіровоградці», що охопив невиробничу й побутову сфери при промислових, транспортних і будівельних підприємствах, а також навчальних закладах. Охоплені увагою були їдальні, гуртожитки, бібліотеки, клуби та люди, котрі дбали про їх функціонування. З метою не крилися: те робилося, «Щоб краще працювали» флагмани і не флагмани виробництва. До речі, журналісти переймалися не тільки кіровоградськими проблемами. Великий, на цілу сторінку сюжет «Справи демографічні і справи будівельні» розгорнув 22 лютого Михайло Біденко, опираючись на світловодський досвід. Виходило, що квартирне питання в місті над Дніпром, подібно Кіровограду, добре таки кульгає. Утім, здається, претензії під таким же заголовком можна було висунути тоді в будь-якому місті області.

До 24 лютого завершилася підготовча кампанія і відбулися вибори з обов’язковим «розбором польотів» наступного дня. Можна й не казати, що переміг непорушний блок комуністів і безпартійних.

Залишалася напруженою ситуа­ція з правопорушеннями. Бо недарма ж 1 березня провели збори активу обласної парторганізації під девізом «За правопорядок – разом, усією громадськістю», де знову йшлося про добровільні народні дружини. Серйозність питання підкреслювалася у вступній і заключній промовах першого секретаря обкому Михайла Кобильчака.

З першим весняним днем, як з води, вигулькнула рубрика «Урожай-80». Вона чергувалася з «Олімпіадою-80».

«Усміхнене сонце дитинства» повідало 13 березня про послідовників Василя Сухомлинського. У Новгородці в школі №2 такими були колишній директор Павло Козуль і теперішній Галина Кирилюк. У травні рапортували про «Уроки шкільної ниви» педагоги Новопразької середньої школи, де була добре поставлена робота учнівських виробничих бригад.

Десятого квітня Кіровоградщину сколихнула звістка про вихід на орбіту «Союзу-35» із Леонідом Поповим і Валерієм Рюміним. Особ­ливо нуртувала щастям Олександрія – Попов був її уродженцем. До цього ж номера Віктор Ганоцький надзвичайно оперативно написав «Космонавти виростають на Землі». 12 квітня другу сторінку «Кіровоградської правди» безроздільно віддали космонавту-олександрійцю, його батькам, шкільним рокам, уподобанням і, звичайно ж, його правильному, справжньому радянському, героїчному і цілеспрямованому характеру. А в «Степових кларнетах» чи не вперше вийшли у відкритий космос із поезіями відомі сьогодні Василь Мошуренко, Валерій Сиднін, Антоніна Корінь, Петро Селецький та інші. До 140-річчя Марка Кропивницького зі статтею «Витоки» 22 травня виступив кандидат філологічних наук Григорій Клочек. На одному диханні 25-го додав ще й рецензію на виставу «Привіт, Синичко!» студентського театру «Резонанс».

У космосі творилося незбагненне. До «Союзу-35» 29 травня додався «Союз-36» із Кубасовим та Фаркашем. 7 червня комплекс орбітальної станції «Салют-6» прийняв «Союз-Т-2». Тепер ще й Малишев з Аксьоновим приєдналися до космічної компанії.

Паралельно інтенсифікувалася­ щоденна тема «Урожай-80» і тримала напругу аж до середини червня.

Група супроводу олімпійського вогню прибула до Кіровограда 15 червня. Газета відгукнулася на подію «Курсом на Олімпію». Двадцять четвертого червня Пленум ЦК постановив скликати у лютому наступного року XXVI з’їзд КПРС. Як луна відгукнулася 4 липня аналогічна постанова від ЦК КПУ.

«Завод крокує у майбутнє» – відразу підхопила «Червона зірка» клич достойно зустріти партійні з’їзди. Устами формувальника депутата Верховної Ради СРСР Віталія Гетьманця, парторга заводу Юрія Пухаря, токаря депутата ВР УРСР Людмили Чернеги, слюсаря-складальника Героя Соцпраці Олексія Кошурка, директора Валентина Карленка червонозорівці пообіцяли не зганьбити колектив.

Три сторінки обласної газети 18 липня під гаслом «Доброго ужинку, хліборобе!» розпочали висвітлення трудового подвигу жниварів. Тон задали «День, якого ждеш» Ганоцького і «Кому вклоняється колос» Погрібного. І тут же, як за помахом чарівної палички, з’явилася щоденна рубрика «Жнива: до колоска, до зернини». 20 липня відкрилася Олімпіада-80 в Москві, тож дві рубрики – жнивна і олімпійська «Старт за стартом» – йшли півмісяця нога в ногу. А тут ще й космос додавав екстриму, бо 26 липня стартував «Союз-37», керований Горбатком і Фам Туаном. Тим часом, поки інші літали туди-сюди, Попов і Рюмін продовжували нести вахту на «Салюті-6». Віктор Ганоцький встиг за цей час надрукувати на шпальтах «Кіровоградської правди» повість «Зоряні крила» про Леоніда Попова, а Володимир Базилевський там же пое­мою «Овсіївна, мати Ікара» віддав шану неньці космонавта. 5 серпня Олімпіада відпустила свого надувного ведмедя і символ всесвітнього дійства загубився в небесних просторах. І хоч Олімпіада-80 вдарила країні по кишені та вийшла дещо неповноцінною (через радянську агресію в Афганістані найсильніші команди світу бойкотували спортивне свято), однак прощання з нею для наших людей виявилося щемним і сумним.

Поява 2 вересня нового газетного девізу «ХХVI з’їзд КПРС. Осіннє поле: ударні темпи, висока якість» символізувала вихід збору врожаю на фінішну пряму. Коли ж зачастили заголовки «ХХVI з’їзд КПРС. Зима на фермах: громадський огляд» і «ХХVI з’їзд КПРС. Як готується врожай-81?», стало зрозуміло, що жнивна кампанія – вже надбання історії. 18 жовтня у «Степових кларнетах» Григорій Гусейнов надрукував історичне оповідання «Верби» про останній день життя Марка Кропивницького.

Ще тривала космічна епопея, але люд розумів, що всьому хорошому, як і поганому, завжди приходить край. 20 вересня на «Союзі-38» піднялися Романенко і Мендес. 12 жовтня Попов і Рюмін завершили своє, найтриваліше на той час, перебування на орбіті. Взамін 29 листопада «Союз-Т-3» доставив на «Салют» Кизима, Макарова, Стрекалова. До речі, через півроку саме Леонід Попов із Думитру Прунаріу завершили програму експлуатації «Салюта-6».

До Олександрії зачастили поважні особи. То Олесь Гончар із Борисом Олійником приїхали, то Богдан Ступка. Навіть заглядали зарубіжні гості. І так трапилося, що навіть стали героями судового нарису Анатолія Проскурова «Накип». Саме вони, французи і німці, спотворили моральні обличчя олександрійських будівників комунізму Панкова, Гуленя, Меткого, Коберника, Тараненка, кількох легковажних дівчат, налагодивши з ними товарний обмін. У хід пішли джинси, електромузичні інструменти, магнітофони для подальшого перепродажу.

Некролог Голові Ради Міністрів Олексію Косигіну з’явився в газеті 21 грудня.

Так закінчувалася ейфорія цього незвичайного року.

 

фото: архів «КП»

e-max.it: your social media marketing partner