Століття «КП». 1979

Посуха завадила цього року зібрати в області гарний врожай хліба. Аби у людей не виникало думок про голодні часи, які ще не забулися з 1947-го, влада дала поштовх розвитку м’ясо-молочному виробництву. В обласному центрі блискавично розширювали виробництво молокозавод і м’ясокомбінат. Перепис населення констатував, що в області живе мільйон 250 тисяч жителів, проте вже цього ж року частина хлопців залишила рідні домівки, аби віддати вигаданий владою інтернаціональний обов’язок в далекому Афганістані…

Зима 1978-1979 років була суворою. Сніг лежав дуже довго, його було багато, а люті морози стояли тижнями. Відразу ж 1 січня читачів заінтригувала рубрика «У сім’ї єдиній». Під нею вийшли матеріали «Листи в Перчунове», «Вперед лети», «Плануємо щастя». У першому розповідалося, як жителі з Казані захоплювалися сміливістю українського школярика на пожежі. В іншому йшлося про щойно запущену залізничну колію Долинська-Помічна. А третій знайомив із хорошим соціально-побутовим станом на Олександрійській фабриці діаграмних паперів. 4 січня під тією ж рубрикою вийшов новий опус «У станицю Холмську до побратимів», як жителі села Кам’янечого з Новоархангельського району гостювали в кубанців. А 14-го вийшли «Сніги сорок четвертого» Віктора Погрібного, де мова йшла про даленьке воєнне минуле. Аж 18 січня зі сторінки «Україна і Росія поєднались на віки» стало зрозуміло, що того всього могло б і не статися, якби 325 років тому Україна не возз’єдналася з Росією. Фінішувала кампанія 31 січня, коли відбулися в Києві урочисті збори «Навіки разом». Але рубрика нагадувала про віковічну дружбу «народів-братів» ще довго.

4 березня відбудуться вибори до Верховної Ради СРСР. Отже, лютий був наскрізь просякнутий духом радянської демократії. Тут вам розповіді про кандидатів, як, наприклад, 6 лютого «Бригада формує чавун» – штрихи до портрету бригадира формувальників із «Червоної зірки», і «Руки геть від Соціалістичного В’єтнаму!» – заява-вимога 20 лютого до Китаю, який напав на сусіда. І сторінка «Гартована в боях, гартована в труді» з повідомленням, що обласній партійній організації виповнилося 40 років. Уже зовсім буденно сприйняли читачі 27 лютого новину про космічний запуск «Союзу-32» з Ляховим і Рюміним на борту.

«Світлиця» 8 березня привітала жінок: «Зі святом вас, дочки Вітчизни!». Письменники Євген Долматовський, Віталій Логвиненко, Анатолій Хорунжий, Віталій Петльований 18 березня побачилися між собою і своїми кіровоградськими шанувальниками не лише в «Степових кларнетах», а й на творчих зустрічах. Ті ж «Кларнети» через місяць на Дні поезії представили двадцятьох завсідників місцевого Парнасу.

16 червня в газеті відзначили ще один невеличкий ювілей – Світловодську випов­нилося 25 років. «Кіровоградська правда» вшанувала іменинника бадьоро-ностальгійною сторінкою «Ми знали – місто буде…».

На політичній арені у Відні 15-18 червня відбулася зустріч Брежнєва з американським президентом Картером. Вони обговорили питання, обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-2), прий­нявши відповідні рішення. Міжнародна обстановка дещо пом’якшала, віщувала газета. Але промовчала, що угоди угодами, а в Голованівському районі в той час закінчилося будівництво нової стратегічної ракетної шахти, яку обслуговувала 309-а ракетна частина 46-ї ракетної дивізії 43-ї армії, – на її базі тепер розмістився єдиний у Європі музей ракетних військ стратегічного призначення.

Двадцять другого червня фахівці радили колгоспникам як потрібно збирати низькорослі хліби. З цього досвідченим жниварям ставало зрозуміло, що цьогоріч не варто чекати такого урожаю, як у попередні роки. Країна Рад вже зо два десятки літ закуповувала зерно в різних західних країнах. А тут ще й тривале бездощів’я не дало потрібного росту злаковим культурам. Аби якось компенсувати нестачу рослинної маси для тваринництва, рекомендували вдатися до шефів із промислових підприємств. Ось і поїхали заводські інженерно-технічні працівники обкошувати бур’яни й очерети вздовж доріг, річок, по ярках і лісосмугах для здачі на комбікормову переробку. «Кіровоградська правда» регулярно вітала передовиків «амброзієвих жнив».

Україна 26 червня широко відзначила 60-ліття ЛКСМУ. «Комсомоле, доля моя!» – раділа газета. І так само бурхливо сповіщала 30 червня, що «Жнивна пора – найвища мить».

На земній кулі було неспокійно. За рік у деяких країнах світу змінилися державні лідери. І якщо перетасовка в Уганді диктатора Іді Аміна демократичнішим Юсуфом Луле, чи втеча нікарагуанського президента Анастасіо Самоси, сім’я котрого 42 роки правила країною, або поновлення при владі в Центрально-Африканській республіці президента Давида Дако замість саморобного імператора Бокасси, виглядають­ не дуже значимими, то інші мали неабиякий вплив на світовий порядок.

Ось коротка хроніка таких змін, яку подавала «Кіровоградська правда» впродовж року:

1 квітня – за підсумками загального референдуму аятола Хомейні проголосив Іран ісламською республікою. Референдуму передували суди над прихильниками скинутого раніше шаха Моххамеда Реза Пахлеві.

4 квітня – у Пакистані страчено 51-річного Зульфікара Алі Бхутто, колишнього президента і прем’єр-міністра країни, відстороненого військовим переворотом. Офіційним звинуваченням щодо Бхутто була особиста участь у розправах над політичними опонентами.

4 травня – у Великобританії пройшли дострокові парламентські вибори, на яких більшість місць у палаті громад отримала опозиційна Консервативна партія. Прем’єр-міністром стала Маргарет Тетчер.

16 липня – після вимушеної відставки президента Ахмеда Хасана аль-Бакра прем’єр-міністром і президентом Іраку став Саддам Хусейн.

14 вересня – в Кабулі Голову Революційної ради Демократичної Республіки Афганістан Нура Мухамеда Таракі убили прибічники прем’єр-міністра Хафізулли Аміна.

Процвітав тероризм. Біля узбережжя Ірландії 27 серпня дистанційним пристроєм підірвали човен, у якому знаходився лорд Луїс Маунтбаттен, кузен королеви Єлизавети II, герой Другої Світової війни, останній віце-король Індії, найстаріший і авторитетний політичний діяч країни. Відповідальність за теракт взяла на себе Ірландська республіканська армія (ІРА). Далі ІРА здійснила ще кілька терактів, намагаючись змусити Великобританію відмовитись від Північної Ірландії для об’єднання її з Ірландською Республікою.

У 1979 році відбувся всесоюзний перепис населення. Дані по області: загалом 1 мільйон 250 тисяч 891 житель. Міського населення 654 041, сільського – 596 850, Кіровоград – 240 394, Олександрія – 93 640, Знам’янка – 35 955, Світловодськ – 52 376 осіб.

У цьому ж році запрацював Олександрійський завод «Автоштамп», що спеціалізувався на випуску різних деталей для сільгосптехніки та транспортних машин. А в часи незалежності, заводчани навіть випустили вітчизняний український комбайн «Лан». Спроба закінчилася на дослідному зразку.

З 25 вересня до 3 жовтня Володимир Базилевський друкував у газеті повість «Ці довгі суворі зими». Тема була ходова – про нескорених патріотів, котрі вистояли у німецькій окупації.

У зв’язку з неврожаєм в масах проглядалися песимістичні настрої. І хоч у рекламних матеріалах пропонувалися до споживання прекрасні кримські вина (урожай винограду цього року був, як ніколи, великий), народ розумів, що лише вином без хліба й картоплі в умовах розвинутого соціалізму ситим не будеш. Тоді преса за вказівкою влади вдалася до заспокійливих пасажів про широкі можливості тваринництва. У «Кіровоградській правді» це виразилося великою серією матеріалів про високі надої від великої рогатої худоби та швидкі прирости свинини. Серія називалася «Тваринники на фініші року», розпочавшись наприкінці жовтня, і тривала до останніх чисел грудня, щоденно фільтруючи думки і сумніви читачів.

Кіровоградські молокозавод і м’ясокомбінат на Новій Балашівці в 1979-му були корінним чином реконструйовані, процеси виробництва м’ясо- і молокопродуктів стали безвідходними. Весь загал пив молоко й купував сметану на вагу з 40-літрових бідонів, які терті продавці нещадно розбавляли водою.

Почастішали злочини з розкрадання коштів і матеріальних цінностей. Ось 11 листопада Анатолій Проскуров у репортажі із зали суду «Лицеміри» розповів про діяльність однієї з бригад так званих «шабашників». Її створив такий собі Іван Кирилюк. Уклавши договір на нефіксовану суму з яким-небудь колгоспом, що потребував лісоматеріалів, їхав у далекі краї на лісоповал. У бригаду включав як живих, так і «мертвих» душ. На місці в калькуляцію виконаних заготівельних дій уписував роботи, які не виконувалися, робив приписки в ті, що проводилися насправді. Обраховував у зарплаті найманих виконавців. Навар клав у власну кишеню та ділився з двома-трьома наближеними. Примітною особливістю бригади було те, що кістяк її складався з віруючих баптистів.

В останні дні року, 25 грудня, радянська 40 армія перетнула афганський кордон, 27 грудня спецназ штурмував палац афганського президента Хафізули Аміна, котрого вбили. І тільки 28 грудня газета в «Міжнародній панорамі» повідомила в маленькій замітці з кількох рядків, що прохання афганського уряду до уряду СРСР про допомогу задоволено. Почалася, як думали, «маленька переможна війна», що розтяг­лася майже на десять років. Радянський Союз втратив 14 424 чоловік убитими і 466 425 пораненими. Обласна газета, звичайно ж із міркувань державної таємниці, і не заїкнулася, що вже через 10 днів 112 офіцерів, 22 прапорщики і 14 солдатів з 51-го Окремого гвардійського вертолітного полку з Олександрії відправилися виконувати «інтернаціональний обов’язок». Таку ось недобру естафету прийняв від 1979-го 1980 рік.

 

 

фото: архів «КП»