Століття «КП». 1977

Більше двох десятків об’єктів, наче гриби, виросли 77-го року в області. Було б і більше завдяки курйозу, що вкрався у написання двох схожих назв міст: замість російського Кіровграда будівництво заводу дорожніх машин розпочали у Кіровограді. Проте добудувати не встигли – чиновники розгледіли помилку…

Новий рік у газеті розпочався святковим малюнком художника Віталія Колісниченка і традиційним уже урядовим привітанням і нагадуванням, що то не просто 1977 рік, а 60-й рік Великої Революції і Радянської влади. Від цього далі й «танцювали» – майже всі рубрики, заклики, хотіння і побажання починалися й закінчувалися магічною цифрою «60».

«Кіровоградська правда» спільно з обласним літоб’єднанням оголосили конкурс «Жовтень-60» на кращий матеріал про людину праці з першою премією в 50 карбованців, двома другими по 30 і трьома третіми – по 20 карбованців. Рубрика «60-річчю Великого Жовт­ня – гідну зустріч!» познайомила, як світловодське підприємство «Дніпроспец­індустрія» своїми великопанельними виробами допомагає ставити на ноги автогігант «КамАЗ».

У той же час за працівниками різних галузей треба було невтомно наглядати, бо, дивись, ще щось своє утнуть. Ось на Олександрійському авторемонтному заводі, як писала 7 січня газета, «Верстати простоюють». Із такими явищами нещадно боролися створені редак­цією робсількорівські пости і рубрика «Мета – висока ефективність і якість».

8 січня ЦК КПРС звернувся до колгоспників, працівників радгоспів, механізаторів, спеціалістів сільського господарства, науковців і виробників сільгоспмашин із листом-закликом всемірно збільшувати випуск дарів ниви, саду, городу, ферми й пасіки.

Та не всі в СРСР однаково радісно сприймали діалог влади і суспільства. Того ж дня в Москві протягом півгодини пролунало три вибухи. Були жертви. Спочатку запідозрили українських націоналістів. Потім з’ясувалося, що то справді були націоналісти, але вірменські. У газетах промелькнуло сповіщення, що зловмисників затримали, засудили і розстріляли. За них клопоталися правозахисники на чолі з академіком Сахаровим, але марно.

Нагального вирішення вимагали будівельні проб­леми. Тому часто стали з’являтися матеріали під шапкою «Під контролем новобудови п’ятирічки». Йшлося тоді про незадовільні темпи спорудження корпусу №91 на «Червоній зірці» в критичній статті «На різні лади», бо колектив підрядників не склав ще злагодженого ансамблю. Частково це пояснювалося тим, що його штат здебільшого комплектувався з колишніх осуджених, а то й навіть розконвойованих, кот­рі ще відбували покарання. Подібна ситуація склалася й на інших будовах – «Замість роботи – простої».

Зачастила сторінка «Щоденник соціалістичного змагання: досвід, пошук» із відповідними цифрами і фактами. І далі двічі на тиждень давали «на гора» матеріали-стимулятори. «Щоденник» перекликався з нагородними списками передовиків області за минулорічними результатами. Ордени й медалі різних номіналів і ступенів знайшли більше 1200 осіб тільки в Кіровоградській області. То були ще не всі нагородження. В останній день року, 31 грудня, ще 320 жителів області відзначили орденами й медалями.

Помилки минулого періоду, коли обділили місцем у газеті «інженерів людських душ» через ліквідацію сторінки «Література і мистецтво», виправили 29 січня повноцінними «Степовими кларнетами». Театральних діячів порадували частими згадками про їхню творчість під титлом «Театр». Сезон почався розмовою журналістів із головним режисером театру Михайлом Гіляровським і трупою мистецького закладу.

Варто нагадати, що не здавали позицій давні тематичні сторінки невмирущі «Прапор Вітчизни», «Школа передового дос­віду в сільському господарстві» та «Під громадський контроль». Деякої реформації зазнала стара, перевірена часом, сторінка «Між Дніпром і Бугом», змінивши назву на «Неділя: репортаж, інтерв’ю, хроніка», однак не змінивши суті публікованого.

Крім уже згаданих «Кларнетів», побачили світ нові об’ємні розділи: жіноча сторінка «Світлиця» і «Природа рідного краю» для любителів флори, фауни та тихого єднання з таким неозорим світом. Жорстокі будні класових антагоністів щомісяця розвінчувалися під грифом «Світ капіталу». Однак, не все «з-за кордону» доходило до зацікавленого читача. Наприклад, 18 квітня десь у німецькому Гейдельберзі помер якийсь Дмитро Чижевський, як виявилося пізніше – уродженець Олександрії, учений світового рівня. А тут анітелень.

Цікаву карту-схему новобудов області представила «Кіровоградська правда» 2 лютого. Тоді в Кіровограді й Олександрії зводилися два машинобудівні підприємства, завод «Поліграфтехніка» у тій же Олександрії, три елеватори в Новоархангельську, Капустиному і Долинській. Тягнулася залізниця Долинська-Помічна. Десь аж 16 жовтня підводилися певні підсумки статтею «Рейки в степу». Північ області перетинала нитка магістрального газопроводу. Усього споруджувався 21 об’єкт.

На Маловисківському шосе з’явились Кіровоградський комбінат продтоварів і завод дорожніх машин. Держплан СРСР намітив побудувати останній в російському місті Кіровград на Уралі. Але в процесі всіляких узгоджень у назву населеного пункту вкралася літера «о», і коли помилку виявили, то спорудження в КіровОграді припинилося. Десятиліттями вже стоїть та величезна коробка і невідомо, чи експлуатується хоч якось.

Вирішувалися побутові та житлові проблеми міст і сіл. У Кіровограді взялися за спорудження першокласного торгового центру «УТО». Вулиці Героїв Сталінграда, Пацаєва, Конєва, Жовтневої революції інтенсивно забудовувалися будинками поліпшеного планування, зі зручними кухнями, просторими лоджіями.

На виході був проект сучасного автовокзалу архітектора Івана Мединського. А ще – нового драматичного театру, який так і не виконав своєї функції, перетворившись за десятеліття на торговельний центр «Копилка» з безліччю інших відділень. Сьогодні тільки кінотеатр «Портал» у тому приміщенні дотичний до культури.

Набрала сили рубрика «60. Жовтнева сторінка». Тут надавалося слово кожному району області, а оскільки їх більше двад­цяти та плюс чотири міста обласного підпорядкування, то сторінка з’являлася не рідше, ніж двічі на місяць. Інколи назви прямо вказували, хто готує рапорт («Знам’янський день», 12 березня); інколи опосередковано («Там, де Ятрань круто в’ється», 22 червня). В інших випадках треба було вчитатися у зміст, аби визначити публікаторів («Ми господарі», 25 лютого; «Велич праці», 16 серпня).

Віктор Близнець 12 лютого надрукував у газеті оповідання «Людина в снігах». А з 26-го у кількох числах аж до березня Леонід Тендюк знайомив із тропічною екзотикою у повісті «На Гавайях», і 4-6 серпня продовжив тему твором «Король для розваг». Усе це мереживо слів красувалося в «Степових кларнетах». Там же відзначили 13 квітня «День поезії» більше двадцяти творців римованих рядків. Федір Непоменко під кінець року півмісяця «вантажив» читачам свій новий твір «Відлуння старої криниці» патріотичного змісту.

13 квітня помер відомий визволитель Кіровоградщини генерал Родімцев.

Художники Володимир Волохов, Броніслав Домашин, Михайло Надєждін помістили в різних номерах репродукції своїх картин. Шкода, що друк тоді був в один колір, який не дозволяв сприймати живопис у всій красі.

У червні почалося всенародне обговорення проекту нової Конституції, згодом названої «брежнєвською». Вважали, що весь радянський народ активно оцінював новий документ, одностайно схвалюючи його. Так думала й «Кіровоградська правда», подаючи на трьох сторінках основні міркування з цього приводу. Забігаючи наперед, скажемо, після кількаденних засідань 7 жовт­ня відбулося прийняття основного Закону. Обласна газета видала його окремим додатком, зверстаним так, що можна згорнути в окрему брошурку. Схвалення Конституції на Кіровоградщині тривало до 20 жовтня.

Під Сухумі 8 липня впав і затонув у морі кіровоградський літак АН-24РВ (бортовий номер CCCP-46847) із сімома жертвами. То – не перша пригода в авіазагоні. До того за три роки під Києвом сили ППО помилково збили наш ЯК-40. Траплялися в небі й пізніші надзвичайні ситуації. Середина 70-х років позначена великими втратами цивільної авіації в усьому світі. Загалом так щороку тоді гинуло 1200-1400 чоловік.

У газеті за 7 липня поміщено розворот «Диво по імені хліб». Це стартувала нова битва за урожай. Отже, липень і серпень пролетіли, як завжди, в полі й на току, а 25 серпня гучно оголосили: «Зобов’язання виконані! 1365000 тонн кіровоградського хліба – в засіках Батьківщини». Обласне керівництво в особі першого секретаря обкому Кобильчака і голови облвиконкому Максименка привітав особисто «дорогий Леонід Ілліч». Як належить, такий успіх відзначено мітингом представників трудових колективів області під гаслом «До нових успіхів, хлібороби!». Сторінки ж «Кіровоградської правди» прикрасили важкуватим для сприйняття розворотом «Хлібний колос в сяєві герба вінчає землю й сонця коло».

75 років із дня народження Юрія Яновського газета відзначила скромно – лише статтею Володимира Базилевського «Карбування по металу» 27 серпня.

Далі надійшла пора цук­рового буряка. 27 вересня «Кіровоградська правда» сигналізувала: «Перший мільйон тонн відправлено на цукрозаводи. Через півмісяця, 13 жовтня: «Пішов третій мільйон!».

Щоб завчасно не зник ентузіазм, 15 жовт­ня Кіровоград і околиці вперше і востаннє відбули переджовтневий суботник. Цей «великий почин» далі чомусь не прижився.

З 3 листопада розгорнулися небувалі урочистості до 60-літньої дати Жовтня, які тривали на всіх рівнях до 9 листопада. Якось непомітно серед торжеств упокоївся 5 листопада легендарний Олексій Стаханов.

Згідно з рішенням обласної ради від 13 грудня, село Нове Обознівської сільради віднесено до категорії селищ міського типу.