Століття «КП». 1975

Рік спокійний для Країни Рад, але тривожний для світу. Поки радянські люди успішно завершували п’ятирічку, запускали в космос чергові супутники, в області будували житлові масиви, спортивні школи і заводи, світом прокотилася хвиля революцій, яка запалила чимало гарячих точок в різних країнах. Відголоски тих подій звучали і на сторінках «Кіровоградської правди».

Зразу ж після новорічних частувань 3 січня «Кіровоградська правда» донесла читачам Звернення ЦК КПРС до партії і радянського народу, де найпершими задачами проголосила збереження і зміцнення миру, збільшення випуску промислової і сільськогосподарської продукції, зростання народного добробуту. Іншими словами, вище прапор соціалістичного змагання за достойне завершення п’ятирічки. Кіровоградщина враз, вже 5 січня, на цілій газетній передовиці відповіла: «Єсть, вище прапор!».

10 січня відчинила двері Дитячо-юнацька спортивна школа Комітету з фізичної культури і спорту Кіровоградського облвиконкому. У її комплексі – дві спеціа­лізовані спортивні зали для занять спортивною гімнастикою, плавальний басейн, зали для фізичної підготовки плавців, тренажерний, хореографії та аеробіки, приміщення для велосипедистів, роздягальні з душовими, медичний пункт, буфет. Автори проекту – московські архітектори Карпушин і Регентов.

15 січня Пленум ЦК КПУ розглянув хід виконання рішень грудневого Пленуму минулого року. Критичні зауваження щодо непов­ного використання усіх можливостей і ресурсів у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті надали нових стимулів.

З 16 січня з’явилася рубрика «Вічне полум’я подвигу». Це була так звана колективна повість журналістів і робсількорів «Кіровоградської правди» про людей військового подвигу. Це з минулих років у рік прийдешній перебралося прагнення широко святкувати хоч що-небудь. А тут і сам Бог велів! Тому за канонами, встановленими в СРСР, всі трудящі області пройнялися жагою достойно зустріти ще одну круглу дату. Таким чином, процес із тридцятиліття визволення Кіровограда простягнувся до тридцятиліття визволення України, а далі плавно переріс у тридцятиліття Перемоги над Німеччиною, розтягнувшись майже на два роки. Щомісячне «Віч­не полум’я…» запалилося з розповіді робсількора Володимира Шурапова про легендарного танкіста Михайла Кандідова. До речі, цей автор став головною ударною силою рубрики, подавши ще кілька текстів. Наприклад, «Підпільний легіон» (18-19 вересня) та інші. За формою «повість» різних авторів про різних людей розбивалася на невеликі «сторінки», яких впродовж року набралося кілька сотень.

А от подвиги трудові зай­мали далеко більшу площу – по цілій газетній сторінці й більше. І називалися то «Школа передового досвіду в сільському господарстві» (28 січня, 29 травня – і так дванадцять разів на рік), то «Всесоюзне соціалістичне змагання» (29 січня, 17 квітня і щомісячно), то 6, 7, 11 березня надрукували нагородні списки приблизно 880 земляків. 26 квітня на сторінках газети появився­ новий дороговказ – «XXV з’їзду КПРС – гідну зустріч!».

Раз у квартал «Кіровоградська правда», окрім частішого розділу «З редакційної пошти», подавала ще й сторінку «Від нашого головного кореспондента». Тут ішлося як про бойові звершення земляків, так і про їхні трудові здобутки. Але в більшості, про каміння та ями на магістральному шляху до комунізму. Адже дописувачі – живі люди, котрим кожному боліло щось своє. На цій же сторінці повідомлялося, скільки листів надійшло на той момент з початку року. У газету відписалися 15 940 чоловік. Любителі порівнянь можуть підрахувати, скільки листів приходило щодня: приблизно по пів сотні.

15 червня відбулися вибори до Верховної Ради Української РСР і місцевих рад депутатів трудящих. Кампанія їх підготовки і проведення завжди відбирала чималий газетний ресурс.

А як же почувалися «Панорама міжнародних подій» і «Світ за тиждень»?

Хоча 30 квітня, після об’єднання двох В’єтнамів в один, завершився давній жорсткий конфлікт, спокійніше жити не стало. Континенти все більше охоплювали дрібні вогнища політичного неспокою, що в будь-який момент могли, роздмухані, охопити всю планету. «Кіровоградська правда» впродовж року інформувала про революції-перевороти в різних куточках на всіх материках, крім Антарктиди та Австралії. Перша катавасія закрутилася в Перу (1-3 лютого), а далі пішло по накатаній доріжці: Мадагаскар (17 лютого), Португалія (11 березня), Ефіопія (21 березня), Саудівська Аравія (25 березня), Камбоджа (1-17 квітня), Ліван (13 квітня), Чад (14 квітня), Нігерія (29 липня), Коморські острови (3 серпня), Лаос (2 грудня). Рекордсменом стала Бангладеш. У країні відбулося аж три зміни влади 15 серпня, 3 і 7 листопада. Та й Португалія не обмежилася­ тільки березнем – колотнеча тривала довго й продовження її навіть дістало «фірмову» назву «Гаряче літо». Звісно, що у всіх тих сюжетах знаходили «руку Москви», або «слід дядечка Сема». Але всі розуміли: «обоє рябоє».

У Гельсінкі 30 липня на Нараду з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) зібралися керівники 33 європейських країн з СРСР включно, а також США і Канади. Там же 1 серпня зустріч завершилася підписанням Заключного Акту НБСЄ, де фіксувалися десять принципів взаємних відносин. Радянський Союз, ніби у відповідь на установку американцями у Європі крилатих ракет, посилював свою присутність в країнах Східної Європи.

Як сигнал до науково-технічного співробітництва між США та СРСР трактувала газета 19 липня успішне стикування космічних орбітальних станцій «Союз» і «Аполлон», що відбулося двома днями раніше.

Культурницькі матеріали «Кіровоградської правди» добре-таки здали позиції. Зникла щомісячна сторінка «Література і мистецтво». Поети й письменники перебивалися нерегулярною й урізаною «Літературною Кіровоградщиною», а музика, театр, живопис, художня самодіяльність перетворилися на небажаних випадкових гостей. Правда, архітектори час від часу знаходили притулок на сторінці «Між Дніпром і Бугом», описуючи проекти новобудов. Та ще 5 квітня сторінка «Місто: проекти і забудова» дала профільну дискусію з наради-семінару, організованої облвиконкомом, філіалом інституту «Укр­міськбудпроект» та іншими зацікавленими суб’єктами з усієї області.

Сторінка «Світло його імені» 28 вересня славила Івана Карпенка-Карого до його 130-річчя з дня народження.

Науковий сегмент представляли матеріали 13 лютого «Мільйонер Пісоцький» зі Світловодського заводу чистих металів, 16 травня «Уроки В.О.Сухомлинського» від педагогів області та 2 листопада «Конструктори» СКБ заводу радіовиробів. Сюди ж можна віднести й рекомендації науковців сільгоспвиробникам протягом року, особливо у жнива.

А тепер про спорт. Обминемо увагою більшість подій цього ряду, вибравши найзнаковіші. З 14 травня кіровоградці, подібно всій республіці, ладні на руках були носити київське «Динамо», яке виграло Кубок володарів кубків Європи з футболу з рахунком 3:0 в угорського «Ференцвароша». А 6 жовтня, вдруге здолавши німецьку «Баварію» (1-0, 2-0), завоювало європейський Суперкубок із футболу та було визнане кращою командою світу. Усі 3 голи в іграх забив Олег Блохін, якого газета «Франс Футбол» назвала найкращим гравцем Європи з врученням «Золотого м’яча». Газета скромно нагадувала, що серед асів найпопулярнішої гри не загубився і колишній півзахисник місцевої «Зірки» Володимир Веремєєв. «Зірка» також 9 листопада додала адреналіну вболівальникам, узявши Кубок УРСР із футболу.

Із 6 лютого почав функціонувати Будинок профспілок, 6 липня – міжміська автоматична телефонна станція (абонентам уже не треба було ходити на переговорний пункт), а 30 листопада відкрився гарнізонний універмаг.

Олександр Гіталов ­­­­­8 листопада став лауреатом Державної премії СРСР, а Володимир Зубицький 21 ли­стопада – переможцем всесвітнього конкурсу баяністів і акордеоністів.

У 1975 році запрацював завод «Друкмаш» потужністю 11 тисяч друкарських машинок на місяць, який почали споруджувати ще в середині 60-х років як завод кулькових авторучок. Перепрофілювання відбулося в руслі німецьких технологій. Підприємці з ФРН уже приглядалися до комп’ютерів, то й сплавили виробництво, застаріле там, але передове тут, східним партнерам. І ми ще 20 років користувалися цими «дарами данайськими». Аж поки не зносилося технологічне обладнання з Німеччини. Тоді замаячило нове перепрофілювання – виробництво швейних машин. Однак, не відволікатимемось на те, про що преса тоді не писала.

Не обходилося й без негативу. На тлі обласних досягнень особливо відворотний вигляд мав рецидивіст-убивця, гвалтівник, грабіжник Добринін, засуджений до розстрілу («Фінал злочинця», 9 січня). Об’єкти обговорення «За столом ділових зустрічей» у номері за 6 липня – прихильники «зеленого змія» – теж не були окрасою «совкового» суспільства. А ось юні замовники в студії грамзапису платівок із мелодіями гангстерського фільму «Хрещений батько» сьогодні ніби й не такі вже «дрімучі», як вважалося тоді. Так само і оператори-студійці, що знайшли свою бізнесову «золоту жилу», зображені в статті «В асортименті… бойовики» від 13 грудня.

фото: архів «КП»