Інший чоловік

Я стояла у Сашиній футболці біля вікна і дивилася на зоряне небо. Зірки спалахували одна за дною. Раніше я не звертала уваги, як запалюються небесні світила. Можливо, не було поряд того, хто хотів би зі мною розділити цю радість. Втім, зараз я думала не про те – цього вечора я зрадила своєму чоловікові.

– Вірочко, ось твоя кава, як і обіцяв, – Саша протягнув мені чашку з кавою, яку щойно заварив. – Ти взагалі не п’єш каву?

– Чому ж не п’ю?! – здивувалася я, подумавши, що мій чоловік знає про мої вподобання. – Лише натуральну, якщо її заварюють з гарними думками.

Саша мене обійняв за плечі. Він стояв поряд і теж дивився на зірки. Кілька хвилин ми мовчали. Я пила каву, а він боявся сполохати мої думки.

– Якби ти погодилася зі мною бути завжди, я був би найщасливішим у світі, – шепотів мені на вухо, від чого на моєму тілі з’являлися мурашки.

– Як ти собі це уявляєш? – запитала я, дивлячись у небо.

– Дуже просто. Ти збираєш речі, розлучаєшся зі своїм чоловіком і переїздиш до мене.

– У тебе все дуже просто, – відповіла я, повернувшись до Сашка. При цьому він не випускав мене з обіймів.

– Я кохаю тебе, Віро! – нарешті він сказав про це прямо.

Я знала, що він мене кохає, але вголос він ніколи про це не говорив.

– У тебе все просто! Ти на п’ять років зник із мого життя, а тепер раптово з’явився, говориш мені про свої почуття, просиш переїхати до тебе. Це неправильно!

Я дійсно не знала, де він був цих довгих п’ять років. Я не знала, чому він зник, пішов без пояснень. Ми тоді не були ні коханими, ні коханцями, але симпатію один до одного відчували, обмінювалися компліментами, захоплювалися нашими досягненнями і ніколи не були так близько, як сьогодні.

– Вірочко, пробач, що я тоді тобі нічого не сказав, що мовчав про свої почуття...

– Ти знаєш, усе ж могло бути по­іншому!

– Знаю.

– Чому нічого не зробив для цього?

– У тебе тоді був чоловік. Я не хотів розбивати твою сім’ю.

– А чоловік і зараз у мене є!

Чому ж тепер ти наважився розбити мою сім’ю і пропонуєш будувати зі мною стосунки, а тоді злякався?

– Я був не впевнений.

– У кому? У мені? У собі?

– У нас.

– Зрозуміло! – я знову повернулася до вікна. Зірок на небі стало більше.

– Я тільки зараз усвідомив, що зробив помилку, – знову шепотів мені на вухо Саша, гладячи моє довге волосся, яке йому подобалося, про що він мені казав і раніше, і зараз.

Я намагалася витримати паузу.

Цей тиждень, відколи ми з ним почали спілкуватися, був дуже важким. Я не знала, чому Саша так раптово увірвався знову в моє життя. Чому дав про себе знати, неочікувано долучився до нашого заходу, де ми з ним, власне, і побачилися після довгого мовчання. Наступного дня він мене запросив на чай, де ми дві години спілкувалися про роботу, про плани, де збігалися наші думки на деякі події, і де були розбіжності у поглядах на політику. Потім було прощання – таке ж холодне, навіть не друзів, а колег. Без обіймів. Він

поїхав, а я пішла містом, ловлячи долонями краплі зимового дощу. Наступного дня було мовчання, і ще день тиші. А потім – телефонний дзвінок і запрошення в кіно. То не був останній ряд у кінозалі і не романтична мелодрама.

Ми сиділи в середньому ряду і дивилися фільм жахів. Саша весь час мені щось розповідав, робив компліменти, на які я відмовчувалася, або ж змінювала тему. Уже тоді я починала себе краяти, що погодилася на цю зустріч. Похід у кінотеатр для мене був несерйозним, для нього – побаченням. Я не запам’ятала деталей фільму і не реагувала на моторошні сцени, як це робили дівчата. Мабуть, я тоді думала про своє. Намагалася розібратися, що відчувала до Саші, крім симпатії і якогось дивного фізичного потягу. Мені з ним було безпечно, я знала, що в разі необхідності, він мене захистить, він ініціативний, мужній і так далі. У моїй же сім’ї я була сильніша за свого чоловіка. Від мене завжди виходила ініціатива, тож з роками, ще коли не з’явився Саша у моєму житті, я думала над тим, що відчуваю до свого чоловіка.

І завжди доходила висновку, що ніколи його не покину…

– Ти любиш свого чоловіка? – перебив мої думки Саша, немов прочитав про що я думала в період паузи.

– Я заплуталася в почуттях, – зізналася я. – А ти своїх попередніх дівчат любив?

– У мене з ними були дуже різні інтереси. Ми ніби розмовляли різними мовами. Вони були зразковими господинями, але не розділяли мого захоплення, їх дратувала моя постійна зайнятість, що мало приділяю їм уваги.

– Вони мали рацію. Якщо жінкам мало приділяти уваги, вони шукатимуть її в інших місцях.

– Це ти зараз зі свого життя зробила такий висновок?

– Певною мірою так.

– Тобі чоловік не приділяє уваги?

– Він багато працює. Але я знаю, що він працює не для себе особисто, а для нас. І я багато працюю, у нас різні галузі, ми лише вночі буваємо разом, – я хотіла виправдати себе і свого чоловіка, хоча якщо глянути з боку на нашу ситуацію, вона була безглуздою.

Адже не може бути щасливою родина, яка більшість свого часу проводить нарізно і вдома бачиться тільки вночі, після буденної втоми, під гнітом накопичених емоцій і без крихти почуття радості від взаємного спілкування.

– У мене ніколи не було таких відвертих розмов із жінками, вони ніколи не вміли слухати і робити висновки.

– Я теж не вмію слухати. Я завжди нав’язую свої думки.

– Головне, що ти чуєш мене, – і при цих словах Саша знову поцілував мене у шию.

Я думала, що на моїй шиї його гарячих поцілунків уже стільки, як зірок на небі.

– Мені приємно, коли ти поряд. І я можу завжди бути поряд із тобою.

– Сашо, це зараз так все здається. Але сімейне життя вбиває кохання, перетворює його на рутину.

– Я не боюся цієї буденності з тобою.

Він знову цілує мою шию. Тієї ночі ми до ранку розмовляли. Лежали у його великому ліжку і розмовляли про життя… Ранок усе мав змінити. Я прокинулася від телефонного дзвінка.

– Зайчику, ти вже приїхала?

– Так, Максиме. Я вже в Києві.

– Ти ще на вокзалі чи вже в готелі?

– У готелі. До семінару залишилося кілька годин, тому хочу трохи відпочити.

– Відпочивай. Цілую.

– Цілую, – відповіла я, а натомість отримала поцілунок від Саші.

Я уперше збрехала чоловіку, що поїхала на семінар до столиці.

...Ці дні з Сашком пролетіли швидко. Я рідко говорила по телефону з чоловіком, натякаючи на зайнятість. Натомість повністю розчинялася у коханцеві. Сашко зізнався, що змушений був поїхати в інше місто, бо доглядав за своєю мамою. Він не міг її залишити саму, тому зробив такий вибір. А мене вирішив не попереджати, щоб не розчаровувати. Зараз він маму забрав у наше місто і купив для неї квартиру поряд зі своїм будинком… Він так довго розповідав, де був цей час і як думав про мене, але намагався себе стримати, щоб не руйнувати мого життя. Але потім не витримав – бо бачив щасливі сім’ї з дітьми і сумного себе.

– Ти знаєш, як легко змінити життя. Було б лише бажання.., – казав коротко.

І я бачила, що у Саші це бажання є. А в мого чоловіка немає. Він лишився далеко позаду у наших стосунках і навряд чи зробив би ривок, аби мене наздогнати, аби струсонути наші взаємини і відчути знову той молодечий запал почуттів. Я зрозуміла, що у моєму житті з’явився інший чоловік, який наповнює його радісними емоціями, від яких тілом біжать мурахи. Мені це нове життя дуже подобалося, я його прагнула.

Моє серце тягнулося до Сашка і я подумки розуміла, що повернуся з вигаданого семінару додому,заберусвоїречіізнову піду до Сашка, з яким життя наповнюється іншими фарбами­мріями­ідеями.

…Удома на мене чекав чоловік. На кухні пахло чимось смачним. Він як завжди встиг приготувати вечерю. Можливо, іншого разу я б зраділа такій зустрічі, мене надихнуло б домашнє тепло і турботливий чоловік. Але, переступивши поріг, я відчула, як він мене дратує, оце його надмірне піклування – ти не змерзла, ти голодна, мий руки і йди їсти… Мене нудило від того, що він такий, наче жінка. Мені не вистачало в ньому чоловічої мужності, брутальності. У цей момент я вирішила про все йому сказати.

– Хочу з тобою серйозно поговорити, – холодно звернулася до нього.

– Щось сталося, люба? – він якось напружився.

– Максиме, я буду відвертою, не хочу тебе обманювати, бо ти не заслужив таких страждань. Нам треба розлучитися, – промовила категорично.

Від цих слів чоловік випустив рушника з рук на підлогу. Якусь мить помовчав, потім нахилився, підняв рушника.

– Ти, мабуть, захворіла. Може, це невдалий жарт? – криво посміхнувся, вдавши ніби нічого не трапилося.

– Ні, це не жарт. Я зустріла іншого чоловіка і хочу жити з ним. Я не хочу завдавати болю ні тобі, ні йому, обманювати вас двох я не зможу, тому вважаю за ліпше зразу розставити всі крапки над «і».

– Але ж так не можна? – Максим намагався якось апелювати. Утім я була незворушна.

Кілька днів Максим ходив мовчазний, а потім зібрав речі і пішов.

– Я дочекаюся, коли ти побачиш, що він не твій чоловік. Знай, я завжди тебе кохатиму і повернуся за одним твоїм словом, – у дверях сказав на прощання.

Я залишилася сама. Тиша була такою, що чутно було стук серця. Але мене сповнювало передчуття нового життя. Я знала, що з Сашком відчуватиму себе справжньою жінкою, бо він був не такий, як усі. Він був інший…