Добрі справи у свята
Христина вже три роки запровадила у своєму житті добру традицію: перед новорічними святами вона робила добрі справи, як фея із казки.Якось в одній газеті вона прочитала статтю про хлопчика, який отримав опіки і потребував коштів на лікування. Хлопчика вона не знала, але він був із того села, звідки родом її мама. Пізніше дівчина прочитала в цій же газеті статтю, як хтось із благодійників переказав кошти, не вказавши свого імені, а батьки хлопчика щиро дякували за допомогу.
Тим благодійником була вона. Христинці на серці вперше було неймовірно легко і добре.
За рік напередодні свята дівчина вичитала на одному з місцевих сайтів інформацію про благодійну акцію для діток з інвалідністю.
Христина купила альбоми, розмальовки, олівці, пензлики, фарби, казки і передала те добро хлопчикам і дівчаткам.
– Ми неодмінно все передамо діткам. Я їх сфотографую, перешлю вам фото і ви самі в цьому переконаєтеся, – запевнила волонтер.
– У цьому немає необхідності. Я вам вірю, – Христина навіть не думала, що могло бути інакше.
– Тоді дайте нам свою електронну пошту, щоб ми могли вам відправити листа, якщо виникнуть прохання до вас, – попросила волонтерка.
За день до Нового року на електронну пошту волонтерка таки надіслала фотографії з дітками та подарунками. Христя довго і по кілька разів розглядала на моніторі комп’ютера ті світлини. У дітей були щирі посмішки. Виявляється, робити добро просто.
Цього року Христинка закрутилася у зимовій метушні. У неї було багато справ – розширила сервіс, з’явилися нові клієнти.
Тепер у її салоні можна не лише скористатися послугами косметолога, а й перукаря та масажиста. Дівчина настільки поринула у свою роботу, що навіть не помітила, як вітрини магазинів прикрасили новорічні гірлянди, серпантин, мішура та ялинкові іграшки.
«Добра справа… Цього року я теж повинна зробити добру справу», – думала Христина, їдучи на роботу і проводжаючи поглядом яскраві вітрини.
Щойно вона згадала свою передноворічну традицію, як побачила поряд зі своїм салоном нове оголошення на сітілайті. Писали про благодійний аукціон побачень, зібрані кошти від якого витратять на іграшки для дітей із дитячих будинків.
Ідея сподобалася. Зайшовши до свого кабінету, Христя увімкнула ноутбук. В інтернеті почала шукати необхідну спільноту з подробицями про благодійний аукціон побачень.
Знайшла форму анкети. Почала вчитуватися у питання про ідеального хлопця, ідеальне побачення, хобі, рід занять, улюблений колір. Було два фотоальбоми, в одному – фото з дівчатами, в іншому – з хлопцями.
Під фотографіями можна було почитати вже заповнені анкети. Про які ідеальні побачення мріють дівчата? Прогулянка нічним містом, на березі Тихого океану, на Мальдівах, на вершині Говерли, подорож незнайомими місцями, на даху будинку з романтичною музикою, побачення при свічках, з морозивом і кульками, ніч під зорями, похід у театр на виставу, на природі з ромашками, на ковзанці...
Христинка подумала про своє ідеальне побачення. Ніколи не замислювалася над цим. Просто любила затишок і тепло, гарячий шоколад і смачні тістечка, приємну музику і цікавого співрозмовника поряд.
Дівчина вагалася: заповнювати анкету чи ні. Тоді в голову прийшла інша ідея. Вона могла заплатити за побачення з хлопцем. Почала розглядати їхні анкети. Мало хто з них писав про ідеальні побачення, більше розповідали про себе як про гарних громадських діячів, спортсменів, студентів.
Ідеалами вважали струнких дівчат, вродливих і не обділених інтелектом, добрих і чесних, без шкідливих звичок…
Христинці сподобалося на фото кілька хлопців, за побачення з якими вона могла заплатити значно більше, аніж просили.
Але вона жодного разу не призначала побачення хлопцеві, втім ніколи і не збиралася цього робити.
«Які побачення? Які ідеальні хлопці? – запитала себе вголос Христинка. – Головна мета зібрати кошти на подарунки дітям із дитбудинків».
Дівчина прикріпила своє фото, швидко заповнила анкету і відправила адміністраторам групи в одній із соціальних мереж. Тільки не зізналася про свій салон, написала, що студентка.
Передноворічні дні минали у святковій метушні. Клієнтки виходили з салону задоволені – із чарівним макіяжем, новими зачісками, розслабленими після косметичних та масажних процедур. Жінки не повинні шкодувати коштів на себе, так вирішила Христина дуже давно.
– Ваше побачення відбудеться 25 грудня о 17:00, – повідомила волонтерка благодійної акції і надиктувала адресу.
– Хто він?
– Не можу сказати. Але за побачення з вами він заплатив найбільшу суму, – сказала та по секрету.
Найбільша сума, яку віддав незнайомий чоловік, ніскілечки не збентежила Христину. За неї чоловіки платили завжди, намагалися підкорити гаманцями серце. Але хіба можуть гріти гроші вечорами так, як теплі обійми коханого, його веселі розповіді, теплі дотики і ніжнініжні поцілунки?!
– Побачення ні до чого не зобов’язує, – подумала Христя, вдягаючи джинси і картату сорочку. – Тим більше я іду не на справжнє побачення.
Дівчина зайшла в затишну кав’ярню. Було тихо, порожньо і тепло. Христина сіла біля вікна, вона завжди у кав’ярнях сідала біля вікна, пила шоколад чи каву і дивилася, як люди поспішають вуличками. Офіціант одразу поставив їй на столик чашку із гарячим шоколадом та зефіром.
– Улюблені! – дивувалася і подякувала.
Як офіціант міг знати її улюблений напій, у який вона додає маленькі кружальця зефіру?! Поряд із її чашкою поставили ще одну порцію. Сів чоловік. Христинка його побачила і розгубилася. Хотіла йти.
– Чекай. За умовами ти повинна зі мною побути на побаченні хоча б п’ятнадцять хвилин, – чоловік притримав її за руку і не відпускав.
Христина сіла знову на стільчик. Вона не думала, що це буде Дмитро. Вона просто не хотіла про нього думати, особливо перед Новим роком.
– Ми не можемо грати у мовчанку. Ти можеш не відповідати на мої дзвінки, на повідомлення в соціальних мережах, відмовлятися записувати мене у свій салон. Але ти не можеш мене не послухати зараз, – Дмитро знайшов мить, як їй все сказати. – Ти доросла дівчинка, керуєш маминим салоном краси. Витрачаєш свій час на сімейний бізнес. Але ти не хоче помічати те справжнє, що відбувається навколо тебе. Ти не бачиш життя. Коли ти востаннє щиро посміхалася? Крім твоїх награних посмішок на вечірках, які ви організовуєте для клієнтів, щоб вони користувалися послугами вашого салону. Коли ти востаннє просто сиділа у кріслі і спокійно дивилася телевізор? Коли ти грілася в чоловічих обіймах?
Христина розсердилася за прямолінійність Дмитра, на його запитання, у яких була правда. На себе, що не допомогла діткам інакше, а погодилася на таку авантюру.
Вона швидко одягла своє пальто і вийшла з кав’ярні. Христя не хотіла слухати Дмитра, з яким вони розлучилися торік. Хоча з усіх чоловіків, що в неї були, довіряла лише йому. Вона знала, що лише Дмитро має право тривожити її думки, докоряти, вчити, виправляти, прохати, звинувачувати, прощати, любити…
Вона сіла до свого автомобіля і обіперлася на кермо. Пригадувала теплі і ніжні обійми Дмитра, якими він колись закутував її від щоденної метушні. Христині його не вистачало, але вона не хотіла йому зізнаватися. Від цієї невизначеності вона робила боляче обом.
– Поїхали! – Дмитро відкрив двері автомобіля і сів поруч. – Ось м’які іграшки в пакетах. Сьогодні зранку купив. Я їх покладу на заднє сидіння. Обов’язково треба зараз завезти їх у дитячий будинок. Я пообіцяв, що ми їх привеземо удвох. Там нас уже чекають дітки. Мені щойно телефонувала вихователька. Казала, що вони прикрасили ялинку і підготували віршики.
Христина мовчки завела автомобіль. Вона не перебивала Дмитра, а слухала, як він розповідав про дитячий будинок, куди вони їдуть. Вона подивилася на нього своєю наймилішою посмішкою... Христина уже знала, що цей Новий рік вони проведуть разом…
