Розбрат чи робота: яким буде життя Кіровограда після виборів

До другого туру виборів міського голови Кіровограда часу залишилося обмаль. Із майже півтора десятка претендентів, за посаду мера боротимуться лише двоє: досвідчений промисловець Андрій Райкович і молодий підприємець Артем Стрижаков. Однак за виборами першої особи міста криється­ ще одна не менш важлива деталь – голосуючи за одного з двох, ми обиратимемо водночас і подальшу поведінку депутатського корпусу. Інакше кажучи, або Кіровоград отримає мера, який матиме свою більшість у раді, а відтак забезпечить її стабільну роботу, або голову, яким «крутитиме» хтось сильніший і заможніший…

У кого більшість?

Отже, у першому турі виборів за генерального директора м’ясокомбінату «Ятрань» Андрія Райковича проголосувало понад 22 тисячі кіровоградців. Порівнюючи з попередніми кампаніями з виборів мера Кіровограда 2007 і 2010 років, це наразі найвищий показник підтримки.

Того ж Володимира Пузакова у 2007 року, наприклад, обрало трохи більше 8 тисяч городян, що стало з одного боку повним антирекордом, а з іншого – несподіванкою для всіх і для нього самого. До речі, саме час керівництва Пузакова запам’ятався багатьом городянам хронічними скандалами у міській раді. І це тривало доти, доки над ним не поділили вплив тогочасні кіровоградські політичні угрупування…

Райковичу в принципі така ситуація не загрожує. Адже на відміну від конкурента Артема Стрижакова, у нього є свої депутати у міській раді – Блок Пет­ра Порошенка «Солідарність», який висунув Андрія Павловича у мери, а також «Батьківщина», яка підтримала його кандидатуру з перших днів. Сумарно – це 16 мандатів. І саме нав­коло них формуватиметься більшість.

До нової коаліції у міськраді, уже сьогодні можна прогнозувати, також пристануть і решта демократичних сил – «УКРОП», «Самопоміч», «Свобода»… А це щонайменше 27 «штиків».

Артемові Стрижакову навряд чи вдасться згуртувати навколо себе достатню кількість депутатів.

Пішовши на вибори самовисуванцем, Стрижаков допустив стратегічну помилку – навіть якщо він і стане мером, без підтримки у міськраді йому навряд чи вдасться втриматися в кріслі і не «лягти» під якесь із депутатських угрупувань.

Єдиний, на кого може розраховувати Стрижаков, – «Опозиційний блок». Через цю партію Артем завів у раду одного свого депутата – праву руку Олександ­ра Рокожицю. Як поведе себе решта «Опозиційного блоку», а це ще чотири депутати, – цілком прогнозовано, якщо зважити, чиї це люди. Домовленість про підтримку з їхнім шефом – Вадимом Волкановим – обійдеться Стрижакову, щонайменше, посадою першого заступника.

Ще дві фракції – «Наш край» і «Рідне місто», яким завбачливо у раду проторував дорогу з розрахунком під себе-мера Андрій Табалов, – точно не працюватимуть зі Стрижаковим. Їхня вендета, здається, триватиме ще довго.

Натомість Табалов навряд чи відмовить у ситуативній підтримці Райковичу. Адже проект «Наш край» створювався в Адміністрації Президента. Тож конфліктувати між собою провладні ставленики напевне не будуть. Тим більше, маючи схожі передвиборчі програми.

Хто самостійний?

Зважаючи на потенційну відсутність більшості у раді, Артемові Стрижакову буде складно управляти містом. У підсумку, він може перетворитися на Пузакова №2, якого депутати ламатимуть через коліно. Відтак, міська рада ще не скоро отримає стабільність, а новоспечений міський голова – можливість працювати на громаду.

Тоді молодому міському голові доведеться шукати підтримки в олігархічних кланів. Як наслідок – політична кабала до кінця каденції. І то, якщо вдасться всидіти. Уже сьогодні експерти кажуть, що за таких непростих умов Артем, у разі перемоги на виборах, може втратити крісло буквально за півроку. Депутатам врешті-решт обридне з’ясовування стосунків і вони оголосять йому імпічмент. Кіровоградців же знову поставлять перед вибором. А якщо зважити, що ця каденція, за попередніми даними, всього на два роки, то місто житиме без мера решту півтора, бо на позачергових виборах традиційно економитимуть. Як це – мати виконувача обов’язків, який ні за що не несе відповідальності, – ми вже знаємо. Марковський тому яскравий приклад.

Натомість яким буде Райкович-мер, можна уявити більш чітко. Він не відволікатиметься на депутатський корпус, бо там буде більшість. Він нічого не винний олігархам, а тому самостійно прийматиме рішення. Крім того, маючи серйозний управлінський досвід, будучи депутатом обласної ради двох скликань і членом кіровоградського виконкому, він, знаючи реалії місцевого самоврядування, одразу приступить до роботи і формування власної команди.

До речі, уже сьогодні кажуть, що з ним погодився працювати керівник «Гарячої лінії Сергія Ларіна» Андрій Лейбенко. Зав­дання останнього – відновити у Кіровограді дієву «гарячу лінію»…

Звичайно, може статися і так, що Артем Стрижаков несподівано для багатьох проявить залізну витримку і всього цього не трапиться. Тим не менш, спрогнозувати, яким стане молодий мер за півроку-рік під натиском ситуації, складно. Відтак на тлі політичних ризиків, говорити про розвиток міста, його благоустрій і покращення життя городян, взагалі видається­ чимось надреальним. Кіровоградці добре пам’ятають, як у періоди боротьби за вплив на міського очільника, дивним чином у стінах міськради просто розчинялися гектари у Лісопарковій, як під шумок у багаторічну оренду роздавалися сквери і навіть тротуари обласного центру, як із просто космічною швидкістю комунальному майну знаходили нових власників…

Райкович від такої ситуації в цілому застрахований. За ним стоять дві політичні сили, які розуміючи короткочасність цієї каденції, хочеш-не хочеш, а змушені будуть працювати.

Іншого виходу у них просто немає – випасти із політичної обійми за два роки нікому не хочеться.